Що втратила мала Терезка  

Тереза визначає себе в «Історії душі» інфантильно і сентиментально: квіточка, принцеса, бідна Терезка, мала наречена Ісуса, королева, пташка Ісуса, слабка пташечка. Видно, з однієї сторони, підкреслення слабкості і малості, з другої – королівської, найвищої гідності. Дійсно у житті перед монашеством вона почувалася часто малою і бідною. Мала багато приводів до того. Була дитиною, безсумнівно, дуже чутливою. На п'ятому році життя втратила маму. Відчула тоді величезну кризу в своєму житті. Із дитини задоволеної та повної енергії стала плаксивою і сумною. Втрату мами частково винагороджував її чутливий батько, частково сестра Пауліна, яка прийняла обов’язки матері. Тереза дуже до неї прив'язалася, тому, коли Пауліна вирішила піти в орден, Тереза була зневірена і заплатила за цей надлом важкою хворобою. Мала тоді 10 років. „Я витерпіла мучеництво, щоб призвичаїтися до життя без неї, щоб бачити між мною та нею стіну неподоланну, аж врешті закінчилося тим, що я визнала сумну реальність, Пауліна була для мене втрачена, немовби вмерла”. (св. Тереза з Лізьє, «Історія душі», А 41)  

Наступний удар спіткав її у віці 13 років, коли наступна сестра Марія відходить назавжди, також в орден. Тереза почувається покинутою. Кидає її Марія, її єдина довірена, без якої Тереза відчуває, що не може жити – дівчинка мусить втретє погодитись з болючою втратою життєвої опори. Спроби зав'язати дружбу в школі не вдалися. Подруга, яку Тереза щиро полюбила, не відповіла їй взаємністю. Тереза була несмілою та невпевненою в собі дитиною, бажала роздумувати або вчитися на узбіччі, тоді як подруги веселилися і бігали навколо. Була зокрема прив'язана до третьої сестри Селіни, яка разом з нею відвідувала ту саму школу. Коли Селіна лише закінчила школу, Терезка не могла вже далі самостійно відвідувати школу, тому що „єдиним стимулом було життя з нерозлучною Селіною, без неї „її донечка” не могла там лишитися”. (А 39) 

Тато Терези був чутливим чоловіком і дуже побожним. Тереза ідеалізує його, називає своїм Королем і почуває себе балуваною. Однак, здається, що не знаходить в ньому опори, якої потребує, що давали їй мама та сестри. Тереза наводить певний епізод, який свідчить про початок якихось психічних проблем батька. Отож певного року по пастерці, згідно з родинною звичкою, дівчата витягали дарунки з „чарівних черевиків”. Цього разу однак батько явив роздосадування цією звичкою і сказав щось, що дуже ранило Терезу: „Хай там що, на щастя це вже останній рік!” (А 45) Мав вже досить життя? Щось з ним робилося. Може якийсь вид депресії? Батько Терези наприкінці проведе 3 роки в психіатричній лікарні. 

Тереза почувалася дуже самотньою. Переповнював її смуток і гіркота. Потребувала ніжності, уваги і психічної опори. Коли лише цю опору здобувала, швидко її втрачала. Трьохкратна втрата найближчих осіб є для дитини великою травмою. Зранена дитина постановляє, що „не зазнає вже жодної приємності на землі”. (А 42) Земні приємності вона визнає за короткочасні, обманливі і такі, що не дають тривале задоволення, що закінчуються неминуче стражданнями та тугою.