„Мала дорога” Терези як дитяча версія теології святого Павла

 

 

 

На чому базується її „мала дорога”, що вважається через деяких за геніальну доктрину? Віддаю голос Терезі.  

Тереза говорить Ісусу: „Тут, на землі, я не можу зрозуміти більшої безмірності любові, ніж тої, якою сподобалося Тобі обдарувати мене задарма без жодної заслуги з мого боку”. (Г 35) Тереза відчуває, що любов Бога безкорислива і що не можна і не потрібно на неї заслуговувати. В порівнянні з драбиною до раю, по якій тяжко піднімався Клімак, Тереза дає собі дозвіл на відпочинок і дається попросту бути охопленою Божою любов ю. Проте геніальність цього відкриття сумнівна, оскільки те саме говорив святий Павло. 

Наступна „полеміка” Терези з Клімаком: „Ах, якби всі слабкі і недосконалі душі відчували те, що відчуває найменша зі всіх душ, душа Твоєї Терезки, жодна не втрачала б надії, що дійде на вершину гори любові, оскільки Ісус не вимагає великих вчинків, але всього лише довіри і подяки... Ось все, чого Ісус домагається від нас, зовсім не потребує наших діл, але всього лише нашої любові”. (М 1) Знов ми бачимо тут повторення того, що святий Павло писав 2000 років тому. 

Тереза підкреслює роль віри, яка дозволяє людині спокійно і довірливо доручитися Богові. „Сподобалося Ісусу, щоб показати мені єдину дорогу, яка веде до того Божого вогню, цією дорогою є довіра малої дитини, яка без побоювання засинає на руках свого Батька” (М 1) 

Чи однак віра та не була підставою Ст. Заповіту? Чи ж Авраам не ставився за приклад досконалої віри, віри врозріз всьому? Чи ж Йов не волав, що навіть якщо помре, віри не втратить? 

Що робить Тереза бачачи свою слабкість і гріховність? Замість поглядом Клімака карати себе за те, принижувати, стогнати і плакати, вона пише так: „замість сховатися в кутку, щоб оплакувати свої злидні і померти з печалі, пташка повертається до свого Улюбленого Сонця”. (М5) Тереза цитує святого Матвія: Ісус прийшов до грішників, а не до справедливих. То дає їй силу довіри Господу, забуття про свої гріхи, відчуття пробачення, яким обдаровує нас Бог через Ісуса Христа. То саме говорив авжеж святий Павло. 

Тереза хоче втекти від теології страху: „Ах! Господь для мене такий добрий, що неможливо, аби Його боялась”. (Г 31) „Видається мені, що якби всі створіння мали ті самі милості, що я, Добрий Бог не будив би в нікому боязні, але був би коханим до безумства і то з любові, а не тремтячи зі страху, ніколи жодна душа не погодилася б завдавати Йому неприємності”. (А 83) Тереза бачить, що любов є найкращою мотивацією до добра. Відкидає страх, яким проте мотивувалися охоче святий Августин, Клімак чи Фома Кемпійський. 

Тереза бачить і акцептує свої недосконалості. Не засуджує їх неустанно і не порівнює з недосяглим ідеалом. Вважає свою дорогу з надією на Бога за „малу, найпростішу, дуже коротку, меншу зовсім нову дорогу”. (Г 2) Чому мала? Тому що Тереза вочевидь вважала дорогу зусиль в стилі драбини раю за велику дорогу. Отже брак особистого зусилля називає малою дорогою. Замість тяжко підніматися по драбині цнот, вона хоче їхати в Небо ліфтом, яким є плечі Ісуса. Пряма дорога  – дійсно в її дорозі йде лише про одне, про довіру. Не потрібно роздрібнюватися на десятки окремих цілей, але належить сконцентруватися на тим одним єдинім, що потрібно для спасіння. Коротка – оскільки Ісус підніме її до Неба напевно скоріше, чим вона змогла б сама зробити. Зовсім нова – тут вже маю сумніви. Бо не є це дорога, зовсім нова в християнстві, як вже раніше я намагалася показати. Може нова для Терези, для ментальності ордену тих часів. 

Тереза сходить також трохи зі стежки страждання. „Також я не прагну вже страждання, ані смерті, хоч я кохаю одне і друге, але притягує мене сама лише любов… Довгий час я їх прагнула; я володіла стражданням і вже гадала, що торкаю берега Неба, я думала, що квіточка буде зірвана на весні свого життя… зараз веде мене єдина довіра, немає жодного іншого компасу”. (А 83) Однак всупереч таким деклараціям, страждання буде як і раніше дуже важливим елементом духовної дороги Терези.  

Видається, що Тереза могла трохи переступити дорогу, диктовану через «Наслідування» чи Клімака, оскільки читала уважно Святе Письмо. На противагу до своєї наступниці Фаустини, яка, на жаль, лишилася заплутаною в свої конфлікти без шансу на яку-небудь дорогу виходу. 

Про що йшло св. Павлові? Проаналізуємо його листи, щоб зрозуміти, що для нього було сутністю християнства. Я хочу тут показати, що святій Терезі приписується по суті геніальність святого Павла.  Версія християнства Терези є в істоті менш переконлива і більш інфантильна ніж версія святого Павла. Але мабуть її простіша мова більш доходить до людей, які не розуміють святого Павла. Для мене на початку святий Павло був великою загадкою. І увесь час нею є. Безперервно я пробую її розплутати. Ось що витікає з моїх роздумів. 

Павло розпочинає свої розважання в Листі до Римлян від ствердження загальної гріховності людей, їхнього зневолення гріхом і потреби виправдання, тобто умилостивлення Божого гніву. Гріх торкає кожну людину, стверджуємо з полегшенням, таке є космічне право, яке Августин назвав пізніше первородним гріхом. З полегшенням, оскільки можемо припинити вимагати від себе надзвичайних подвигів досконалості. Умилостивлення Божого гніву, стримання Божої кари відбувалося в іудаїзмі через дотримання Права а також складання жертв. Павло відкидає обидва ці метода, указуючи взамін християнський метод. Згідно з Павлом, виконання вимог Права не може дати нам спасіння. Право дає нам лише більше пізнання (свідомість) гріха, але не може визволити нас з неволі гріха. Через Христа відкрилася справедливість Божа незалежна від Права. Цією справедливістю є виправдання людей через віру в Ісуса Христа. Бог визнає за справедливе виправдання людини. Не покарання! Та нова Божа справедливість виражається відпущенням гріхів. Оправдати означає також зрозуміти і вибачити. Бог бачить, що людина заплутана і залежна від зла. Розуміє цю слабкість людської природи і тому, розуміючи, вибачає. Посилає нам Свого Сина, щоб ми повірили в це Його розуміння і пробачення. 

Отже для Павла Божа справедливість не виражається в карі, але у виправданні, пробаченні, знищенні гріхів і вин, не рахуванню їх. Все це диво виконується завдяки вірі в Ісуса Христа. „Я отримую виправдання даремно, з Його милості, через відкуплення, що є в Ісусі Христі. Це Його установив Бог інструментом ублагання через віру силою Його Крові”. Що це значить вірити в Христа? Павло подає приклад Авраама, який „Йому повірив як Тому, який оживляє померлих  і закликає до існування те, що не існує”. Авраам повірив Богу і було це зараховане йому за справедливість. Так само християнинові віра зарахується за справедливість. „Авраам врозріз надії повірив надії”. Віра Авраама означала перш за все довіру. Авраам вірив Богу, що Той виконає всі свої неправдоподібні обіцянки, а саме, що „Авраам буде батьком багатьох”. Християнська віра означає скоріше віру „комусь”, а не „в щось”. Віра „в щось” може перетворитися у віру „комусь”. Однак ця віра „комусь” найважливіша. Ми Віруємо Богові, що: 

      Сприяє нам, допомагає нам, хоче для нас добра і щастя 

      Ми можемо безпечно і без боязні сказати Йому все 

      Не засуджує нас, але все вибачає 

      Має міць звільнити нас від усілякого зла 

      Зробить все, щоб нас врятувати 

      Ми для Нього важливі і цінні 

      З Ним все буде добре 

      Не відчай має в нашому житті останнє слово, але надія 

      Його милість і любов не вичерпаються ніколи 

Ісус „був виданий за наші гріхи і воскре шений з мертвих для нашого виправдання”. Гнів Божий не торкнеться вже грішників, оскільки через смерть і воскресіння Ісуса ми примирені з Богом. Як Ісус вчинив цього примирення, цього анулювання кари? Право „гріх-кара” через Ісуса стає закреслене. Можна визнати, що Ісус зняв кару з нас і прийняв її на себе. Він сам відчув наслідки наших вин і заплатив за них своїм стражданням. Павло говорить, що Ісус став замість нас гріхом і прокляттям. Вмираючи, задав смерть гріху і прокляттю. Бог втілився в людину, а на хресті в його гріх. Разом із смертю Бога наступила смерть гріха і прокляття. Якщо може померти безсмертний Бог, то може померти також гріх. Ось старе поняття справедливості „гріх-кара” замінений новим „гріх-пробачення-зміна”. Чому ця справедливість краща і ефективніша? Оскільки кара в значенні відплати не веде скоріше до переміни людини, до метаної, а пробачення веде якнайбільш. Пробачення збуджує любов, коли тим часом кара родить гнів і ляк. Лише людина кохана може стати кохаючою людиною. Не людина покарана. Кара затримує розвиток людини, натомість пробачення і акцептація – допомагають. У спасінні бо йде про розвиток у напрямі уподібнення Христу. 

Наша надія має свої підстави в досвідах Ісуса. Ісус є прообразом кожної людини. „Ми були з Ним поховані, щоби і ми увійшли в нове життя – як Христос повстав з мертвих завдяки славі Отця”. Так як Христос, ми переходимо із смерті в життя. Так як з'єднала нас смертельна доля людини, так з'єднає нас воскресінння. Стара людина вмирає, народжується нова. То все робиться завдяки Христу – інструменту прощення. Потрібно ніби то увійти в Христа, заховатися в Нім, як в безпечному човні, який перенесе нас на другу сторону ріки, у вічне життя. Христос є нашою Пасхою – переходом. Лише заховані в човні – Христі ми можемо безпечно перейти через смерть. Як то зробити? Павло хіба говорить, що лише через віру і милість. Бог дає нам ту можливість даремно, нічого не вимагає окрім віри. Боже милосердя - саме це значить безпечне заховання в Бозі, через яке ми уникаємо наслідку гріха і перемагаємо смерть. А власне ми не перемагаємо самі, але ми даємо Богові берегти нас перед карою і смертю. 

Павло навчає, що Ісус Христос звільнив нас від Права гріху. Бог зуміє вчинити те, чого не зуміє людина. Павло говорить: я слабкий і грішний, сам я не звільнюся з гріха. Але добра новина така, що то Бог нас звільняє дармо, без зусиль, без боротьби, без страждань. Він нам гарантує безпечний перехід і спасіння. Якщо Йому повіримо. 

Чи отже ми бачимо, що генієм був насправді святий Павло, а св. Тереза попросту повторює інакше його послання? Інакше, гірше, а в додатку з багатьма застереженнями, яких Павло не перераховує. 

Чиж та одна цитата з Листу до Ефесян не має більше змісту і сили ніж вся «Історія душі»? 

„А Бог, будучи багатим в милосерді, через велику свою любов, якою нас полюбив, та і то нас, померлих внаслідок гріхів, разом з Христом повернув нас до життя. Милістю бо ви спасені. Разом також воскресив і посадив на небесних височинах – в Христі Ісусі, щоб в прийдешніх віках виявити могутнє багатство його милості на прикладі доброти відносно нас, в Христі Ісусі. Милістю бо ви спасені через віру. А це походить не від вас, але є даром Бога: не з вчинків, щоб ніхто не гордився”. (Еф 2, 4-10)  

Визнання Терези за генія свідчить попросту про те, що Євангеліє по цю пору незрозуміле для християн.