Дорога християнства – від страху до надії

 

 

 

Якщо б уявити собі вектор з початком в абсолютному страху, а кінцем в абсолютній надії, то окремих християн можна б розмістити у визначеному пункті на тим векторі. Хто б знаходився на самому початку дороги від ляку до надії? Такі люди, як Клімак, Фома Кемпійський, св. Фаустина, святий Августин. Посередині вектора можна б дати місце святій Терезі. Близько надії розташовується святий Павло, Григорій з Нісси, Юліана з Норвіх. Кінцем вектора є авжеж Христос, у якому надія добивається здійснення в спасінні.  

Християнство змінюється залежно від того, через кого інтерпретується, а особливо залежно від того, де знаходиться інтерпретатор на векторі: чи близько ляку, чи близько надії. Але ця внутрішня направленість у напрямку ляку або надії це справа дуже складна, залежна від чинників психологічних, суспільних, економічних, культурних. Релігія має силу підштовхування людей від ляку у бік надії. Я стверджую тут, що надія є близько Бога, натомість боязнь – далеко. Я стверджую, що хто ближчий надії є ближче Бога. Так це виглядає на векторі. Але не з точки зору Бога, який не систематизує людей векторно. Бог не дозволяє людині втратитися в пеклі абсолютного страху. Абсолютний ляк мусить заключати в собі отже якийсь початок абсолютної надії.