Шляхетна місія Терези – сублімація страждання    

 

Тереза кориться перемінам тоді, коли усвідомлює свою піднесену місію: ось повинна стати „рибалкою душ”, прагне „виривати душі великих грішників з вічного полум'я”. Знаком, який Тереза зрозуміла як Боже підтвердження її місії, було цілування хреста осудженим на смерть за вбивства Пранціні. Цей акт передсмертного розкаяння Тереза приписувала своїм молитвам за нього. Свою місію Тереза захотіла продовжувати в Кармелі, куди ступили раніше її дві сестри.  

Тереза мала щастя зазнати містичної солодкості і доброти Бога. З цього позитивного ощасливлюючого досвіду також береться її потреба іти в орден, бо, як сподівалася, саме там є місце насолоджуватися Божою любов'ю. Тереза описує свій досвід як поцілунок любові, відчуття бути коханою. Пережила таку глибоку радість, що залилася „чудесними сльозами”. Отже, з однієї сторони позитивний досвід Божої любові, з другої розчарування світом і відчуття слабкості – який же вибір міг бути кращим ніж піти в орден?  

Тереза була амбіційною дитиною. У школі завжди хотіла бути відмінницею і страждала, коли їй щось не виходило. Цю амбіцію видно також в її бажанні бути великою святою. Рахувала, що станеться це не через її заслуги, але завдяки Силі і Святості самого Бога. Зовсім без заслуг однак не обійшлося. Тереза вірила, що потрібно багато терпіти, щоб дійти до святості. Отже свої страждання почала трактувати як заслуги для святості. „Я відчула, як народжується в моєму серці велике бажання страждання, а одночасно внутрішня впевненість, що Ісус приготував для мене велику кількість хрестів, я відчула, як заливають мене такі великі розради, що вважаю їх за одну з найбільших милостей в моєму житті. Страждання почало мене притягувати, мало чарівність, яка мене захоплювала, не зважаючи, що я його добре не знала. Донині я терпіла, не люблячи страждання, від того дня відчула в нім справжню милість”. (А 36) Просила Бога словами з «Наслідування»: „О Ісус! Невисловлена Солодкість, оберни для мене у гіркоту усілякі земні розради!..” (А 36) 

Земні розради для Терези, на жаль, були малими. Вона хотіла Божих розрад. Хотіла залишитися нареченою Ісуса. Хотіла терпіти за душі. Її бажання здійснилися, коли ледве у віці 15 років їй було дозволено увійти в Карамель. „Мої перші кроки спіткали більше колючок ніж троянд!.. Так страждання розпростерло для мене обійми, а я кинулася в них з любов'ю.” (А 69) „Ісус дав мені розуміти, що хоче дати мені душі власне через хрест, і моє уподобання до страждання зростало у міру, як збільшувалося страждання. Протягом 5 років була це моя дорога, але зовнішньо ніщо не змінювало мого страждання.” (А 70) Одночасно Тереза запевняє, що відчувала солодкий і глибокий мир, який її не залишав навіть в стражданні. 

Настоятелька була з Терезою дуже суворою, що тричі підкреслене в рукописі. Тереза згадує, що при кожній зустрічі з нею мусила цілувати землю, що означало, робилось зауваження. „Без сумніву я дуже кохала нашу Матір, але відчуттям чистим, яке піднімало мене до Нареченого моєї душі”. (А 70) Суворість настоятельки охороняє Терезу від відчуття занадто людської дружелюбності і прив'язання, що було б невигідне для духовності. Чисте відчуття означало отже, що Тереза кохала її мабуть з обов'язку і відчуття покори, ніж вразливим серцем. „Квіточка пересаджена на гору Кармель повинна була розвиватися в тіні Хреста, сльози, кров Ісуса стали його росою, а його Сонцем було гідне поклоніння Обличчя укрите сльозами...” (А 71) „Той, королівство якого не з цього світу, показав мені, що справжня мудрість полягає в тому, щоб „прагнути бути забутою та тою, що вважається за ніщо” – щоб „свою радість покладати в презирстві самої себе”. … Ах! Як Обличчя Ісуса, я хотіла, щоб: „Моє лице насправді було закрите, щоб ніхто на землі мене не розпізнавав”. Я відчула бажання страждання та бути забутою...” (А 71) Тереза посилається тут на Іс 53, 3, фрагмент говорить про Слугу Господнього, через християн ототожнюваного з Ісусом: 

«Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали».  

Отже Тереза хоче мати закрите лице як Ісус, а також мабуть хоче, щоб перед нею закривали лиця (у згоді з цитатою з Ісаї), хоче також бути зневаженою і щоб її за ніщо вважали, як Ісуса. Приниження Терези служить їй однак для остаточного вивищення. Адже Тереза хоче бути святою. Якщо принизишся, як Христос, потім тріумфуватимеш, як Христос. Пам'ятайте бо, що Слуга стає месією, визволителем, спасителем. Так бачить свою місію Тереза. За келих страждання візьме наприкінці нагороду. 

Тереза прагне принижень. Зазнає їх, що трохи дивно, від новичок, які її критикують. Та критика та для Терези більше, ніж приємність, то величний бенкет, який наповнює її душу радістю. „І моя душа у розкоші пригощалася гіркою їжею, яку їй подавали в такому надмірі”. (Г 27) Єдиною користю, яку бачить Тереза у вислуховуванні  критики є живлення „хлібом зовнішнього приниження”. Однак мене цікавить, які то важкі обвинувачення мали новички до Терези, оскільки так її це сильно принижувало. Того вже ми не дізнаємося від Терези, яка також нічого не пише про вилучення яких-небудь висновків з цих скарг. 

Тереза, так як пізніше Фаустина, сподівається „чистого страждання, без жодної домішки” (Г 10). Шукає страждання як найціннішого зі скарбів. Ісус подає Терезі до пиття келих страждання і дає їй збагнути, що в нім міститься, але перш ніж Тереза зможе охоче його прийняти, Він його відміняє. (Г 10) 

Користь із страждання Тереза бачить, подібно як пізніше Фаустина, в його силі утримування гріха і винагороди за нього. Обидві містички вважають також, що з якогось приводу краще буде, якщо ніхто про їх страждання не знатиме. „Бо чи ж існує більша радість, ніж радість із страждання для Твоєї любові? Чим глибше є страждання і менш видиме для очей створінь, тим більш Тебе радує, о мій Боже, начебто щось неможливе,Ти сам не повинен був знати мого страждання, я була б однаково щаслива з володіння ним, коли б через нього могла стримати один гріх, скоєний проти віри або за нього заплатити”. (Г 7) Мета місії Терези – врятування душ через страждання. 

Тереза черпає із страждання приємність, страждання перетворюється в екстаз. Ось її розповідь Матері Агнесі: „Кілька днів по моїй пожертві Милосердній Любові я почала на хорах здійснювати Хресну Дорогу, коли раптово відчула себе пораненою вогняною стрілою такою пекучою, що я думала, що помру. Я не знаю, як роз'яснити це піднесення: немає порівняння, яке б могло передати інтенсивність того полум'я. Видавалося мені, що невидима сила занурює мене всю в тим вогні. Ох! Що за вогонь! Що за солодкість!” Страждання дорівнювало любові. Та сама ситуація виступить у Фаустини.  

У листі до Матері Агнеси Тереза пише про те, яка вона щаслива з факту, що страждання відвідало душу її сестри Селіни, оскільки може його віддати Ісусові як мучеництво. Тобто не тільки її власні страждання мають піднесені мученицькі заслуги, але страждання її сестри також. Подібне положення мається із стражданнями батька, який „був обраний на жертву, яка разом з Агнцем без дефекту мала бути складена на вівтарі”. (А 71) Невідомо однак, чи та сила мученицької жертви стосується лише сім'ї Терези, чи також всього людського роду.  

У записці, яку завжди носила на своєму серці Тереза пише, між іншим: „прошу Тебе, Ісусе,.. щоб я для Тебе померла як мучениця, мучениця серця або тіла, або краще обох… Справ, ...щоб ніхто мною не займався, щоб трактували мене як зневажену під стопами, забуту як мале зернятко піску, що належить Тобі, Ісусе”. Це бажання дознавати презирства, забуття, бути топтаною, властиве також Фаустині.