Нездійснені покликання Терези    

„Як же є милосердна дорога, якою Добрий Бог завжди мене вів, ніколи не збуджував в мені бажання чогось, чого б не прагнув мені дати, тому також гіркий келих видався мені чудовим...” (А 71) Якщо терпиш і думаєш, що цього страждання хочеш, то наскільки легше його знести. На додаток якщо повіриш, що то сам добрий Бог збуджує в тобі бажання страждання. Щодо бажань, які Тереза мала, начебто лише такі, що можливі в реалізації, то однак не до кінця правда. Тереза хотіла для себе чогось більше, ніж життя покірної черниці в Кармелі. Вона хотіла бути місіонеркою, священиком, воїном. „Я відчуваю в собі покликання ВОЇНА, СВЯЩЕНИКА, АПОСТОЛА, ДОКТОРА, МУЧЕНИКА; врешті я відчуваю потребу, бажання виконання для тебе, Ісусе, всі найбільш героїчні діла...” (М 2) Тереза хотіла б померти на полі бою, захищаючи Церкву, бути священиком, долати землю, щоб проголошувати ім'я Ісуса, бути місіонеркою на кінцях світу, пролити кров для Ісуса, бути бичованою і розіп’ятою, із здертою шкірою, зануреною в киплячій олії, понести всі муки, задані мученикам, піддати шию під меч, шептати на вогнищі ім'я Ісуса. Однак розуміє свою малість та безпомічність. Неможливість робити ці героїчні справи не заломлює її, але веде до відкриття своєї малої дороги: дороги любові. Доходить до розсудливого висновку, що не мучеництво, а любов є її покликанням. З цього приводу постановляє „жертвувати себе як Жертву Божої любові”. Однак якби мала змогу реалізації однієї зі своїх амбіцій, наприклад, бути священиком, місіонеркою, чи тоді почувалася б ось так само задоволеною, що вона Жертва любові? Може говорила собі: „ОК, я бачу чітко, що жодна моя амбіційна мета не може бути реалізована в моєму житті, однак до чогось я буду придатна: я буду жертвою любові. Я мушу якось реалізуватись! Бути пасивною і некорисною – це мене мучить. Я придумаю собі якусь роль, якесь важливе завдання. Найважливіше на світі: я буду любов'ю, спасаючою душі! Буду великою святою!” Згідно цього, Тереза зовсім не мусила крізь усе життя залишатися малою квіточкою і слабкою пташкою. У інших часах і обставинах могла б стати дослідником Святого Письма, бо багато читала і могла витягати самостійні висновки. Могла б стати священиком і апостолкою, якщо б Церква на те погодилась. Не мала можливості реалізувати своєї сили і потенціалу у світі, в якому пройшло її життя. Що ж їй лишилося іншого, як схвалити свою слабкість і залишитися пасивною? Відмітила в цій поставі слабкості і пасивності певні переваги, які дозволили їй жити в Кармелі з посмішкою на лиці і не поринути у відчай.