Прогрес Терези щодо «Наслідування»    

 

Тереза хоче кохати. По-перше кохати, лише по-друге терпіти. То прогрес від часів Фоми. Хоче терпіти з любові, а навіть радуватися з любові. Наступний крок вперед: можна радуватися з любові! Однак краще триматися вказівок св. Фоми і вважати страждання за краще, ніж радування: „я співатиму (Ісусу) навіть тоді, коли я муситиму збирати мої польові квіти серед тернів, а мій спів буде тим більш мелодійним, чим більш колючки будуть довгі і колючі”. (М 4)  

Тереза пробує здолати деякі аргументи «Наслідування». Визнає вартість зв язків між людьми, вразливо кохає рідних сестер. Вважає, що Ісус хоче, щоб ми ділилися любов'ю з людьми, а не укривалися зовсім від світу.  Щоправда дуже наголошує, щоб любов, яку дарують сестри була „духовною”, а не „земною”, але вже зауважує суперечливість «Наслідування» з Євангелієм. Описує, наприклад, як сильно мусила боротися з собою, коли хотіла поговорити в келії з якоюсь особливо улюбленою сестрою. Мусила дуже утримуватися, щоб того не зробити, і була з себе горда, що їй удалося „відмовити собі у розраді серця”, за що сподівалася отримати нагороду. Розмови з подругою вважала за прояв егоїстичної і марної „любові”. Маємо тут виразний вплив Фоми (дружба не має сенсу, потрібно защемити зуби і хоробро битися про нагороду). Видно тут докладно, як багато психічної енергії поглинає боротьба з натуральними бажаннями. З другого боку Тереза зауважує, що любов до Ісуса поглиблює її любов до сестер. Нема тут вже різкого протиставлення між вічною і земною любов ю, як у Фоми чи Клімака. „Відчуваю що, коли я милосердна, то сам Ісус діє в мені; чим більш я з Ним з’єднана, тим більш також  кохаю всіх моїх сестер”. (Г 12) „Стала я поблажлива для слабкості інших” (Г13) „Я хочу, щоб мої думки були завжди милосердні, оскільки Ісус сказав: «Не судіть, щоб ви не були судимі»” (Г 13)  „Зрозуміла, що любов до ближнього не має бути зачинена в глибині мого серця: Ніхто, сказав Ісус, не запалює вогню і не ставить його, щоб сховати, але на свічнику, щоб світило всім, які в домі”. (Г 12) Видно, що у міру читання Євангелія Тереза залишає теорії Фоми, а звертається до слів Ісуса. Тереза бачить, що Ісус не рекомендував залишати любові „створінь”, але щось прямо протилежне: „Ісус говорить до них (учнів) з невимовним розчуленням: Нову Заповідь  даю вам, щоб любили один одного, так як Я вас полюбив, щоб і ви так любили взаємно. По тому можна пізнати, що ви є учнями Моїми, якщо ви будете взаємно любити”. (Г 11) 

Подібно видно у Терези більшу толерантність до власних помилок, хоч має вона великі схильності до скрупульозного розрахунку з кожного грішку, за зразком Фоми. Так само дріб язково і суворо поводиться з дорученими їй новачками. „То, що мені надзвичайно коштує це зауваження помилок, якнайменших недосконалостей і надання їм смертельної боротьби. …Я є як караульний, спостерігаючий ворога з найвищої башти укріпленого замку. Ніщо не тікає перед моїм поглядом… Тисяча разів я бажала б вислуховувати зауваження, ніж робити його іншим, але відчуваю, що це дуже необхідно, щоб було для мене стражданням, тому що коли діє під впливом природи, неможливо, щоб душа, якій хочеться виявити свої вади, збагнула свої помилки” (Г 23) Тереза отже бігає пильно за черницями, промовляє до них суворим тоном, висовує їм недосконалості. Робить це однак в своєму переконанні з любові. Пише, що їй це багато коштує, оскільки вочевидь робить це всупереч собі і бажала б промовляти до них більш сердечно, замість безперервно робити зауваження. Бачимо тут знов кошти психічних заховань врозріз собі. З другого боку Тереза доходить однак до певної поблажливості, акцептує свою „малість”, безсилість і недосконалість. Починає розуміти, що Бог спасає нас не за вчинки, але з любові. „Ісус не вимагає великих вчинків, але всього лише довіри та вдячності” (М 1) „Сподобалося Ісусу, щоб показати мені єдину дорогу, яка веде до того Божого вогню, цією дорогою є довіра малої дитини, яка без побоювання засинає на руках свого Батька… „Якщо хтось є маленьким, хай прийде до мене” (М 1) Так, Тереза відкрила для себе правди Євангелія. Однак твердження, що з цього приводу вона є великим відкривачем, помилкове. Ці відкриття вже існують, зроблені святим Павлом, який твердив, що спасіння наше не в учинках, але у вірі, довірливості, любові. Ту саму правду хотів підкреслити Мартин Лютер, коли почувався таким пригнобленим баченням Бога, що переслідує нас за кожне спотикання, що пригадав всьому християнству великого Павла і його sola fide, sola gratia (тільки віра, тільки благодать).  

Прогрес Терези є однак завжди половинчастий. Вона виривається до свободи, але ніколи не літає, бо стягає її на землю нещасний Фома Кемпійський.