Тереза – геній теології?

 

 

Багато людей, наприклад Іван Павло ІІ, бачить в Терезі генія теології. Її доктрину „малої дороги” папа римський назвав незвичайною. Єдина її незвичайність полягає, як я вважаю, на переломі (фальшивої) ідеї рятівного страждання. Тереза не робить того прямо, тоді б папа римський взагалі з нею не погодився б, оскільки вірував в користь із страждань. Терезі однак до деякої міри удається втекти від оборонних механізмів, які надавали вартість страху і стражданню. Удається їй це завдяки довірливості і любові. У її записах ми не прочитаємо однак ніде, що вона перекреслює те, що написала про своє прагнення і вартість страждань. Мабуть померла зарано, щоб це збагнути. Мабуть не мала відваги стати проти ідеології «Наслідування», була адже лише малою слабкою пташкою.  

Антон Кенпінскі в своїй книжці «Ляк», що приковує увагу, так описує звільнення від боязні: „Розвиток культури ішов у напрямку сублімації страху. Предмет боязні ставав щораз святішим і досконалим. Бог Старого Завіту грізний, будить страх; теологічна революція християнства полягала, як здається, перш за все на тому, що Бог став любов'ю. Страх був редукований через любов. Завдяки цивілізації ми добуваємо світ, підпорядковуючи його собі, завдяки культурі ми наближуємося до нього через його освячення і укохання. Цивілізація – то влада над світом, культура – то любов до світу” (А. Кенпінскі «Ляк», с. 217)  

Тереза відкриває наприкінці, що її покликанням є любов. „Я збагнула, що любов включає всі покликання, що любов є всім, обіймає всі часи і всі простори… одним словом є вічною!” (М 3) 

Терезі приписувана отже революція давно звершена через християнство, через Ісуса і св. Павла. Революція та однак була забута і відкинута за допомогою таких справ як „Наслідування Христа” чи „Драбина раю”. Тереза попросту мала настільки інтелігенції і проникливості, була така змучена стражданням і страхами, що відкинула всю цю ідеологію страждання, звертаючись до любові, пробуючи довіряти і мати надію. Це відторгнення однак не вчинилося цілком свідомо, тому не висловлене прямо в її текстах. Подібно тому як Тереза не пише, що застосовує оборонні механізми, ось так саме не пише, що відкидає страждання, бо знайшла любов. Але саме так є. Тому також ті, які забули або не усвідомлювали собі, що заслоняє Бога любові, бачать Терезу як пророкиню і винахідницю. Відкрила вона однак так насправді лише знані здавна континенти любові і довірливості. Відомі також, врозріз поточним думкам, через людей Старого Завіту. Той, хто правдиво зрозумів Євангеліє, не побачить в Терезі жодних незвичайностей. 

Тереза безсумнівно проходить певну внутрішню еволюцію, яка веде до відкриття «малої дороги». Від ранньої юності її розум був зумовлений через «Наслідування». Коли починає читати Євангеліє, «Наслідування» втрачає (на жаль лише до деякої міри) свій блиск. Перелом способу мислення, сформованого через Фому, є цією еволюцією Терези. Відкриття безкорисливої любові Бога до людини, що перемагає ляк,  є вінцем цієї еволюції. Мала, легка, коротка дорога – полягає не в особистих зусиллях, не в боротьбі, але в довірі милості. Тереза розуміє, що не мусить напружуватися і спішити в гонках як Клімак. Не мусить нічого робити, бо до неба її занесе на своїх руках Ісус. Пригадує отже забуте послання доброї новини. Нема тут однак жодної революції, жодної геніальності. Особливо, що її записи повні суперечливостями: довіра, однак все ж таки ляк перед карою, любов до створінь, але тільки „духовна”, любов найважливіша, але досягається через страждання. Тереза не іде на цілісність. Видно це зрештою в її великому впливі на подальші покоління жінок, які прийняли з її записів головним чином ці речі, які схвалюють страждання, іншими словами спадок Фоми і Клімака не пропав нажаль завдяки Терезі.