Дивна хвороба

 

 

Пізніше, коли Тереза має майже 10 років, до Кармелю іде її сестра Поліна, яка до цієї пори замінювала їй маму. Через декілька місяців, мабуть під впливом цієї другої втрати, Тереза стає жертвою "такої дивної хвороби", якої сама собі не уміє роз'яснити. Доходить навіть до сумнів, чи не "умисне розболілася". Пише на цю тему: "Немає в цьому нічого дивного, що я боялася, що видаюсь хворою, не будучи нею реально, оскільки я говорила і робила речі, яких зовсім не думала робити; майже увесь час видавалося, що маю марення, оскільки я говорила слова, які не мали сенсу, а одночасно впевнена, що ні на хвилину я не була позбавлена моєї розумової влади... Часто видавалося, що я знепритомніла, оскільки загалом я не рухалася [...], однак я чула все, що навколо мене говорять і все те я пам'ятаю" [A 28v]. Кузина Терези, Жанна Герен, описуючи початок цієї дивної хвороби, пояснює, що Тереза була охоплена "міцним тремтінням, що нагадувало лихоманку. Потім це було названо депресією, станом напівгалюцинаційним, що спричиняло, що бачила різні предмети або поведінку довколишніх її осіб під постаттю жахливих форм..." [Свідчення Жанни Герен на канонізаційному процесі]. В цьому офіціальному свідоцтві Жанна, ймовірно для подання першого враження сім'ї і родинного лікаря, вживає терміну депресія. Однак не думаю, щоб надавала вона цьому поняттю клінічного значення. Не перестає це одночасно бути вказівкою. Говорить, що Тереза фактично наближується до темного краю депресії.  

Спонукає до міркування, що бажання знову обійняти Поліну під час обряду облечення приводить Терезу до неочікуваного покращання. Після цього однак, вже в своєму домі, дівчинка знову потрапляє в хворобу, а симптоми указують на погіршення. «Дивна хвороба» бентежить лікаря Нотта, який наразі говорить про ,,хворобу святого Віта" [W języku polskim nosi nazwę chorea, jest chorobą nerwową ze skurczami mięśni, zwaną też ,,tańcem świętego Wita" lub ,,pląsawicą Huntingtona"] і формально виключає істерію. Після п'яти тижнів страждання, в неділю, 13 травня 1883 року, в день Зіслання Святого Духа, Тереза раптом почувається оздоровленою через «захоплюючу посмішку Пресвятої Діви Марії» [A 30r]. 

На сьогодні, ставлячи різні гіпотези стосовні цієї «дивної хвороби», з приводу цілковитого, повного одужання, виключено найважчі хвороби, тут згадані [Подаємо бібліографію на тему психологічних роздумів про Терезу: C. De Meester, Dynamique de la confiance, Paris, Cerf, 1995, s. 24, припис 12. На наступній сторінці подано думку Гайраля, де він наголошує на "постійних" змінах у Терези, особливо почавши від ласки Різдва. В Терези "сильна, ясна і врівноважена воля, яка завчасно вказує на корисні й неочікувані зміни в хворобі". Пор. Dr Gayral, Une maladie nerveuse dans l`enfance de Sainte Thérse de Lisieux, [w:] "Carmel" (Francja 1959), s. 81-96.23 1]. 

Напевно Тереза зазнає, хоч би й короткочасно, також небезпеки іншої крайності власної любові або гордості. Стосується це, зокрема, її щасливих часів з перших років життя. Вона сама розпізнає цю небезпеку, яка, згідно психології, віддалила б її від справжнього відчуття власної вартості. Вона пише:  

"Є ще інша вада, яку мала (коли прокинулась), про яку Мама не говорить в своїх листах: велика любов до себе. Я дам тобі лише два  приклади, щоб не розтягувати  мого оповідання. Одного дня Мама сказала мені: "Моя Терезко, якщо захочеш поцілувати землю, я дам тобі одну монету". Одна монета була для мене великим багатством, щоб його заробити, не потрібно було принижувати себе, оскільки через мій малий ріст не було великої віддалі між мною і землею, проте моя гордість збунтувалася на «цілування землі»; я випросталася і сказала до Мами Ох! Ні, Мамусю, я не хочу мати монету!... Іншим разом ми повинні були іти в Гродни до господині Моньєр. Мама сказала Марії, щоб одягла мене в чарівну блакитну сукню  кольору Неба, прикрашену мереживом, але щоб не залишила мені голих рук, щоб не припекло мені Сонце. Я дозволила одягти себе з байдужістю, яку належить мати дітям в моєму віці, але внутрішньо я думала, що була б набагато гарніша з голими руками" [A 8r-8v]. 

Реально тягар болю і хвороби віддалив Терезу від гордощів, також всупереч  здоровим відчуттям власної вартості. Проте її торкає  інша крайність, а саме депресія. Не дивлячись на одужання з дивної хвороби, Тереза проявляє тенденції  залишитися на узбіччі, є несміливою і надчутливою. Маючи на увазі ці риси вдачі і ту хворобу, деякі вважають, що Тереза могла бути невротичною, принаймні в цей період свого життя. З другого боку, не забувайте, що Тереза упродовж свого життя збереже страх перед павуками. За декілька тижнів перед смертю признається Поліні: "В стані слабкості, в якім я знаходжуся, питаю себе, що було б зі мною, якби я побачила на моєму ліжку великого павука? Але наприкінці я хочу акцептувати також і цей страх для Бога. А якби попросила Пресвяту Діву Марію, щоб цього не було?" [Últimas conversaciones [18.8.7], в: Obras completas, Burgos, Monte Carmelo, 1996, s. 874]. 

Крім цієї фобії Тереза терпить на розлад, подібний до неврозу обсесивно-компульсивного: "[...] була атакована жахливою хворобою скрупулів [...], не можу передати, що я витерпіла упродовж півтора року..." [A 39r]. Марія, її старша сестра, стає тоді для неї «єдиним оракулом» [A 41r]. Хресна мама, сповнена терпеливістю, всі ночі слухає одкровень своєї залитої сльозами сестрички. Тереза стає через свою ,,занадто велику вразливість [...] насправді нестерпна" [A 44v]. 

Тереза балансує між депресією і гордощами. Тільки "ласка Різдва" в 1886 році завдає, що рівень її відчуття власної вартості нормалізується. Сама Тереза називає це "малим дивом":  

"Через мою дуже велику вразливість я була насправді нестерпною, і  якщо  мені траплялося ненавмисно завдати якусь дрібну прикрість особі, яку я кохала, замість того, щоб заспокоїтися і не плакати, я рясно плакала, що збільшувало мою помилку замість того, щоб її зменшити, і коли вже я починала заспокоюватися з самому вчинку, то плакала вже тому, що раніше  плакала... Будь-яке зверненнядо розуму було непридатне і мені не вдавалося  виправитися з цієї паскудної вади" [A 44v].