Відновлення душевної сили

В ніч Різдва, після пастерки, її найулюбленіший тато коментує вигляд черевиків Терези, залишених біля комину: "Хай там що, на щастя то вже останній рік!..." [A 45r]. Тереза почула ці слова, які її глибоко ранили. Її сестра Селіна, знаюча її як надчутливу дівчинку, радить їй, щоб не сходила у пошуках подарунків в черевиках. 

"Але то не була вже та сама Тереза, Ісус змінив її серце! Стримавши сльози, я зійшла швидко зі сходів і, здушуючи биття серця, взяла мої черевики, поставила їх перед Татусем і витягнула радісно всі предмети, зі щасливим вираженням обличчя, як королева. Тато сміявся, він також стався заново радісний, і Селіна думала, що бачить це уві сні!... На щастя була то солодка реальність, Teрезка відшукала силу душі, яку втратила у віці чотирьох з половиною років і вже назавжди повинна була її зберегти!....". [A 45r]. 

У цьому автобіографічному тексті ми знаходимо подробиці, які вказують на співпрацю Терези з наданою їй ласкою через Ісуса. Зміна, якої Тереза зазнає, не автоматична, немовби виконана без її волі чи свідомості. Ні. Для прийняття благодаті мусить зробити зусилля: Стримуючи сльози, я зійшла швидко зі сходів і затримуючи биття серця,  взяла мої черевики... Почавши від цього моменту, зростає, між іншим, її рівень відчуття власної цінності. Перестає сприймати себе як вразливу дитину. Потім, разом з фактом усвідомлення, що може стримати сльози і прискорене биття серця, починає відчувати себе відважною та здатною до багатьох речей. 

Коли дивиться на те, що сталося в різдвяну ніч, вірна правді, підкреслює діяння Благодаті і значення власного зусилля. У міцних і живих барвах описує благодать, запропоновану через Ісуса, а також швидке і активне прийняття її в себе. 

"У ту ніч, коли став  слабим і страждаючим з любові до мене, зробив мене сильною і хороброю, зодягнув мене у свою зброю і від цієї благословенної ночі я не була поборена в жодній битві, але якраз навпаки, я переходила від перемоги в перемогу і розпочала, так би мовити, "біг велетня!..." [A 44v] 

Відчуття впевненості і довіри до себе самої, які дуже чітко бринять в останніх реченнях,  найбільше відповідають відчуттю власної вартості. Не забуваючи, що це Ісус зробив її сильною та хороброю, Тереза почувається оснащеною в усе потрібне для проходження від перемоги до перемоги. Тереза уникає надлишку "любові до себе" і – показуючи автентичну покору – описує себе за допомоги позитивних образів. Вважає себе малою і одночасно гідною до великих вчинків. Пише про себе саму:

"Я вважаю себе за слабку пташку вкриту лише легким пухом, я не орел, маю лише його ОЧІ і СЕРЦЕ, оскільки, незважаючи на свою безмежну малість, я осмілююся дивитися на Боже Сонце, Сонце Любові і моє серце відчуває в собі всі прагнення Орла..." [M 4v]