Внутрішня рефлексія над собою

 

 

Метафори, що вживає в цьому автопортреті, вказують на її внутрішню рефлексію над собою. Навчилася добре говорити про себе саму, в стилі Ісуса:  

"Я є світло світу" (Й 8,12).  

"Я є дорога" (Й 14,6).  

"Я є ворота для овець" (Й 10,7).  

"Я є добрий пастир" (Й 10,11).  

"Я є хліб життя" (Й 6,48).  

"Я є життям" (Й 14,6).  

"Я є правдою" (Й 14,6).  

"Я є тиха і покірна серцем" (Мт 11,29). 

Зауважмо, що Ісус, кажучи добре про Себе Самого, звертається до рівня тотожності. Із цього приводу вживає дієслово «Є». Таким чином приводить до того, Ким Він Є в своїй власній істоті. Подібно роблять святі, бо коли йдеться про смирення, говорять навіть зле про самих себе. Наприклад, Іван від Хреста рекомендує своїм учням "упокорюватися в словах і прагнути, щоб інші з нами це робили" [Św. Jan od Krzyża, Droga na Górę Karmel, Księga I, 13.9, w: Św. Jan od Krzyża, Dzieła, przeł. B. Smyrak, Kraków, Wydawnictwo Karmelitów Bosych, 2004, cz. 1, s. 157]. Проте, коли належить пригадати про власну тотожність, справи змінюються радикально, тоді сам Святий поспішає із ствердженням, що душа є "найгарнішим  і найдосконалішим образом Бога". 

"Бо хоч є правдою, що навіть невпорядкована душа залишається щодо свого натурального побуту настільки досконалою, наскільки її Бог створив, то, однак, як істота розумна, є тоді знівеченою, відштовхуючою, брудною і затемненою". 

"Одна думка людини має більшу вартість, ніж весь світ, тому Бог гідний лише  її". [Św. Jan od Krzyża, Słowa światła i miłości, "Sentencje", 34, w: Św. Jan od Krzyża, Dzieła, cz. 2, dz. cyt., s. 457] 

Згідно з тим, що Містик пропонує в цих реченнях, коли хтось говорить про свою власну тотожність, робить віднесення, безпосередньо або ні, до Бога, що дає існування всім людським створінням, що в наслідку спричиняє, що нема небезпеки марнославства, гордості, гонору, ані нічого, що було б до них подібне. 

Тереза, з відповідним їй блиском, дуже добре розуміє горизонт, відкритий через відчуття власної вартості. На початку свого першого автобіографічного рукопису, знаходячись на висоті тотожності або буття, говорить про себе саму в позитивних словах, а одночасно покірних, таких, що відповідають відчуттю власної вартості: "[Ісус] хотів створити великих святих, яких можна порівняти з ліліями та трояндами, але створив також менших, які мусять задовольнитися тим, що є маргаритками і фіалками, призначеними на те, щоб радувати очі Доброго Бога, коли опускає зір на свої стопи. Досконалість полягає у виконанні Його волі, бути тим, ким Він хоче, щоб ми були..."[ A 2v]. 

Останнє речення цього тексту дає нам нагоду визначити відчуття власної вартості в найглибшій формі: це бути тим, ким хоче Бог, щоб ми були. 

Ким хоче Бог, щоб ми були? Він хоче нашого розвитку на висоті тотожності. В глибині нашої особистості, крім інших аспектів нашої істоти, ми є перш за все подвійністю в розумінні: 

- Особою,  

- Божим Дитям.