"Скоро помру"... 

 

  

 

Факт, що Тереза зберегла здоров'я в таких шкідливих і вельми заразливих зовнішніх умовах, виявляє дуже добре функціонування її захисної системи [І тому не дивують назви книжок таких авторів: Frere Daniel-Ange, Les blessures que guérit l`amour, Nouanle-Fuzelier, Paris, Pe numatheque, 1998. P.J. Thomas-Lamotte, Guérir avec Thérese, Paris, Téqui, 2001]. Що, отже, ослабило її захисну систему? Чому після двох з половиною років її здоров'я починає погіршуватися? 

Перші згадки про хворобу Терези з'являються в червні 1894 року – Тереза має тоді 21,5 років – дізнаємося з них про особливу турботу, якою вона оточується. Вже в липні її сестра Поліна (у Кармелі с. Агнеса від Ісуса) пише до їхньої сестри Селіни: "Сестра Тереза від Дитятка Ісус не почувається гірше, але як і раніше має свої години болю горла; приходить їй це рано, а по полудню, біля пів на дев'яту, крім того трохи захрипла. Загалом піклуємося про неї найкраще, як можемо". 

1895 рік ніби приносить покращення. Не з'являються алюзії на тему її хвороби. Навіть сестра Тереза від святого Августина розповідає: «В місяці квітні 1895 довірилася мені: "Мерщій я помру"... Коли сестра Тереза говорила так, тішилася досконалим здоров'ям» [G. Gaucher, La pasión de Teresa de Lisieux, Burgos, Monte Carmelo, 1997, s. 46]. 

Минає зима. У період Великого Посту (19 лютого – 5 квітня 1896) Тереза дотримується "зі всією стислістю" посту і оповідає: "[...] ніколи не почувалася я такою сильною, а сила та утрималася аж до Пасхи. Проте у Велику П'ятницю Ісус захотів дати мені надію, що незабаром побачу Його в Небі... Ох! Який же солодкий є для мене цей спогад!... Лишившись в Гробі аж до півночі, я повернулася в келію, але ледве я встигла покласти голову на подушку, відчула немовби пінну хвилю, що піднімається аж до моїх уст. Я не знала, що то таке, але думала, що мабуть я помру і мою душу залила радість [...], я сказала собі, що потрібно почекати до ранку, щоб впевнитися [...], бо видавалося мені, що власне я вирвала кров'ю" [G 4v-5r]. Ходить тут про перше кровохаркання, що повториться наступної ночі. Перший лікар, який її досліджує, д-р Франциск Ніл, кузен Терези, нехтує таким поважаним симптомом, і слід припустити, що і сама Тереза йому не допомагає. 

У червні певний лист сестри Марії від Найсвятішого Серця, сестри Терези, вказує, що стан її здоров'я не погіршується, але і не покращується. В ефекті "дрібний, сухий і наполегливий кашель" мучить Терезу "впродовж літа того ж самого 1896 року". Терпить на болі в грудях. 

У листопаді, перед можливістю податися в Кармель в Індокитай, Тереза молиться новенною до благословенного Жана-Теофана Венара у намірі "отримання цілковитого зцілення". Фактом є, що "саме в процесі новенни" знов починається кашель. Від тієї пори "зі мною щораз гірше" – признається Тереза в травні 1897 року. 

3 березня починається Великий Піст. Вже ослабіла через хворобу, Тереза робить надлюдське зусилля, щоб дійти в каплицю і брати участь в молитві хору. Проте, не може вже вести нормального життя у спільноті. На завершення цього Великого Посту падає в тяжку хворобу. Маємо початок квітня. Перший лист, в якому згадує свою останню хворобу, носить дату 4 квітня, а це неділя Господньої Муки і річниця її першого кровохаркання. Тепер та біль продовжиться сто вісімдесят днів. Розвиток цієї хвороби я залишаю на пізніше. Наразі я повертаюся до питання, що спричинило ослабленню захисної системи Терези? Перед шуканням ймовірної відповіді на це питання, я хотів би пригадати нову теорію на тему дивної хвороби, яку терпіла Тереза у віці десяти років. Та теорія пов'язує хворобу молодої кармелітки з хворобою, яку мала в дитинстві. 

Доктор Роберт Мессон, говорячи про дивну хворобу, пропонує гіпотезу туберкульозного запалення мозку, спричиненого інфекцією, набутою біля шести місяців раніше. Гіпотеза та, крім того, що оперта на симптомах, які сучасна медицина відносить до туберкульозного запалення мозку, має також підтвердження в цілковитому одужанні, яке не залишає пізніше жодного сліду в Терези. 

"Раптове покращення в галузі симптомів знайшло б своє пояснення одночасно в перемозі іммунологічного захисту, а ще більш в завжди швидкому і спектакулярному поглинанні мозкових набряків в цим періоді а також невідкладному наступі доброго самопочуття, яке з того витікає" [R. Masson, Souf rance des hommes, Paris, Saint-Paul, 1997, s. 33]. 

Зовсім повернене здоров'я, без слідів хвороби, що перебула, знову починає слабнути з приводу нового зараження туберкульозом. Повертаємося отже до питання про те, що спричиняє ослаблення її захисної системи, якщо вона сама вже вміє контролювати чинники, зумовлюючі здоров'я? 

Гіпотеза, яку я пропоную до цього запитання, відноситься до напруження, які існують в кожній монаршій спільноті, а Тереза переживає напругу, зв'язану з Поліною, її Матінкою. В період від лютого 1893 року до березня 1896 року Поліна виконує обов’язки абатиси Кармелю в Лізьє. Попередня настоятелька, матір Марія від святого Гонзаги, любить виконувати владу, у зв'язку з чим втручається в обов’язки абатиси – сестри Агнеси від Ісуса. Тереза терпить з приводу "страждань, падаючих на її Матінку, коли та обрана абатисою" [G. Gaucher, La pasión de Teresa de Lisieux, dz. cyt., s. 29] – ці страждання спричинила в очевидний спосіб матір Марія від святого Гонзаги впродовж трьох років керування спільнотою сестрою Агнесою.  

"Впродовж свого трьохліття засвідчила про свої переваги абатиси і не залишалася під впливом матері Марії від святого Гонзаги, як та того, менш чи більш свідомо, очікувала: вона вміла управляти не без страждання і не роблячи уступок. Однак її дуже велика вразливість була піддана на множинні зльоти та падіння. Тереза весь час пробуватиме полегшити страждання своєї `Матінки`, поставленої перед перспективою швидкої смерті своєї сестри". 

Зрозуміло, що в кінці каденції матері Агнеси вибір нової абатиси зв'язується з великою напругою і виявляється важким. Сама Тереза описує цей вибір у формі – що очевидне – метафоричній в певному листі до самої матері Марії від святого Гонзаги. "Так от, замість одноразового – як раніше – вибору, потрібні були семикратні голосування, аби врешті пастирська тростина була віддана їй в руки... Ти, Господь, також плакав колись на землі, чиж не розумієш, як мусить дуже терпіти серце коханої моєї Пастушки?" [Św. Teresa z Lisieux, "List 190. Do matki Marii od św. Gonzagi" (29 czerwca 1896), w: Listy, dz. cyt., s. 359] Я гадаю, що Тереза терпіла в тим періоді більше, ніж вона сама в тим зізнається, але однак уміє зберігати внутрішній мир, як нам це виявляє в своїх автобіографічних рукописах. У роки керівництва своєї Матінки переживає різні складнощі і страждання, а захисна система ослаблюється під впливом стресу. З нагоди вибору матері Марії від святого Гонзаги на наступну каденцію ослаблення це міцнішає настільки, що декілька тижнів пізніше, в квітні 1896 року, Тереза буде переживати два кровохаркання, які указують на початок її кінця. Незважаючи на ці зміни, Тереза все ще, здається, картиною здоров'я.