A 2r

До чого диявол спокушав Ісуса Христа? Вчинити гріх в нашому розумінні – порушення Божої чи Церковної заповіді? Яку заповідь Він би порушив, перемінивши камінь на хліб? Жодної. Спокуси у нашому загальнохристиянському розумінні, яке існує і мислить на рівні етики, нема. Навпаки, Він би вчинив добру справу. Так у чому полягає спокуса? Диявол підсуває Йому образ Божого Сина, створений іудейською релігією і культурою – політичне і соціальне месіанство, зміна існуючого суспільного ладу зовнішніми реформами, насиллям. Що за тим йде на глибшому, духовному рівні? Мислити так, як мислить світ – ввібрати в себе світогляд світу щодо Бога, людини і світу, намагатися сповнити прагнення і надії людей щодо щастя і справедливості. Але Божі шляхи – не людські. Те, що всі вважають білим або чорним, насправді може бути й навпаки. Людина живе в духовному світі і не  усвідомлює, що на неї впливають різноманітні духи, і її світогляд формується не тільки часо-просторовими умовами, в яких вона народжується і живе, а також духовним світом, який вона не бачить і не усвідомлює. Говорячи образно – людство у своєму мисленні живе не в реальному світі, а в «матриці», і диявол хоче в цю «матрицю» загнати Божого Сина, а в іншому плані – відокремитися від Бога, стати автономним, робити свої вибори на основі усталених критеріїв даної епохи і культури, зосередитися не на Творцеві, а на творінні, не сприймати творіння у всій його повноті, а самому стати творцем і перетворювати світ на свій образ і подобу.

Велич святих полягає в тому, що вони не піддавалися спокусі перетворити камінь на хліб, не давали втягнути себе в «матрицю» своєї епохи і культури, свої власні прагнення і бажання піддавали трансформації Божої волі.

Епоха Терези була під впливом янсенізму – суворого Бога. Релігія, культ і життя Церкви було цьому підпорядковане, що створювало своєрідне релігійне й духовне мислення. Контемплятивне життя і активне місіонерське були несумісними. Тереза черпала свою віру зі Святого Письма, кармелітських містиків і єдності з Богом, і переступила через світогляд своєї епохи, зуміла поєднати одне з другим. І вже на початку своєї книжки вона просить Марію, щоб допомагала їй скерувати всі свої зусилля на Бозі, щоб Бог просвічував її і керував нею при написанні автобіографії.

Ігнатій жив в іншу епоху, його життя і покликання були цілком відмінні від життя і покликання Терези. Особистий досвід трагедії життя скерував його до Бога, до розпізнавання Його дії і волі в конкретних життєвих ситуаціях. Невдала спроба місіонерства в Святій землі навчила його глибше розпізнавати – що є людське, а що Боже, і своє мислення і прагнення піддавати Божій волі. «Духовні Вправи» – це духовний досвід його життя, який він передав усьому людству. І тому на початку кожної молитви він закликає кожного християнина відірватися від себе самого, своїх мрій та бажань, і звернутися до Бога, до Його волі.

Ми живемо в своїй епосі і культурі, яка має свої стереотипи  про те, що означає бути добрим християнином, монахинею чи священиком. В багатьох аспектах ми не реалізовуємо своє покликання, а граємо ролі, які вимагає від нас суспільство «матриці», бо ми його заручники. Приклад святих повинен надихати нас до внутрішньої свободи. А вільною може бути лише людина, яка насправді залежна від Бога, а не тільки декларує це своєю богомільною і моральною поведінкою.

 

 

 

 

Тереза народилася і виховувалася в релігійній сім’ї, де релігія, віра, молитва, духовність були звичайними і самозрозумілими справами. Своєю релігійністю вона нічим не відрізнялася від своїх сестер, покликаних до Кармелю. Вона мала велике прагнення служити Богові, але чернече покликання залишалось для неї таємницею – за якими критеріями Бог вибирає, покликаний має щось, чого не має непокликаний? Відкриваючи Святе Письмо способом, який сьогодні часто застосовують в харизматичних спільнотах, – не людина вибирає текст для читання, а Бог, і повністю піддаючись Божому провидінню, вона відкриває цю таємницю. Покликання – дар Бога, який людина не може заслужити, а лише оцінити цей дар, в покорі його прийняти і розвивати.

Духовний досвід св. Ігнатія зовсім інший. Його релігійність була традиційною і поверхневою. Важка хвороба була часом благодаті і справжнього навернення. Він знайшов Бога в час випробувань, страждання і зневіри. Бог дав йому новий розум, нове серце, нові життєві цінності й устремління. Віддати своє життя Тому, хто тебе створив і все тобі дав, - це логічна відповідь кожної розсудливої людини. Вибір стану життя – це другорядна справа, це наступне «так», сказане Богові. 

Але Ігнатій добре усвідомлює людські слабості, усвідомлює, щоб без ревної молитви, постійної духовної боротьби і Божої благодаті, людина неспроможна йти цим шляхом. І тому закликає нас до ревної і постійної молитви за своє покликання.