2. Заклик  

У момент дозрівання, коли в ній пробуджується в тиші дружина і мати, Тереза знає, що повинна зберегти ці можливості для Господа. В цьому контексті відбувається подія, що матиме величезне значення. Її можна назвати відкриттям глибин людської суті. Через свою над вразливість Тереза мимоволі була сильно зосереджена на самій собі. Власне кажучи, вона не мала нагоди зустрічатися з близькими поза оточенням у «Buissonet » (тоді «Buissonet » називалася частина міста Лізьє. Тепер таку назву має тільки будинок, в якому мешкала Тереза. - (Прим. ред.)). Шкільні контакти підвели її, й вона мусила полишити школу, не закінчивши її.

Однак, від літа 1887 р. слово «ближній» набирає набагато більшого значення - в ній зросла величезна любов до Бога. Щоправда, Тереза не має більше контактів поза домом. Не шукає людей; але для тих, з ким живе вдома чи потім у монастирі, становить уособлення доброти й посвячення. Її покликання залишається споглядальним навіть у стосунках з людьми.

Однієї неділі дівчина дивиться на зображення розіп’ятого Христа. Ця ікона пробуджує в її серці живе прагнення допомогти людям, за яких помер Господь. Його слово: «Прагну!» – неустанно звучить у ній. «Моє прагнення рятувати душі зростало з кожним днем; мені здавалося, що я чую Ісуса, Який говорить до мене, як до самарянки: «Дай Мені пити!» Це був справжній обмін любові; душам я давала Ісусову кров, а Ісусові жертвувала ці душі […] що більше давала Йому пити, то більше, водночас, зростало прагнення моєї бідної душечки, а це палке прагнення давав мені Він, як найсолодший напій своєї любові» (ІД 5; Ms. A 46v).

Тут виразно видно, як у ній усе гармонійно поєднується, як споглядальний вимір домінує навіть у її погляді на людину. Зрештою, Тереза має тільки одну любов – Господа. Це Ісус: Його особа, Його справа. В Ньому вона любить всіх інших, в усіх тяжіє лише до Нього. В цьому її споглядальному покликанні «любити людей» означає «допомагати їм у дорозі до Бога». Терезу притягує місіонерська діяльність, але, якщо йдеться про неї саму, то за більш доцільне вона вважає сповнення своєї любові до людей у молитовній дійсності Кармелю. В жодному разі, вона не вважає це за втечу від світу. Отже, дівчина вибирає цю дорогу цілком з доброї волі, бо тут відкриває більше нагод для того, щоб учинити з себе дар для Церкви «в монотонності суворого життя» (ПС 1, 18). Вона не вважає це за зраду людини, бо несе в собі увесь світ. Для неї вступити до монастиря означає, власне, поринути у широкий світ, аби зміряти його внутрішній вимір. З того часу, звичайно, Тереза бачить світ інакше, але не втрачає його з очей. Забуває, але і не забуває. Одним і тим самим подихом молиться, щоб святилося Боже ім’я і щоб прийшло до нас Боже Царство. У момент вступу до монастиря її амбітні прагнення виражаються у суспільний спосіб: «Я прийшла рятувати душі, а передусім молитися за священиків» (ІД 7; Ms . A 69 v). Вираз «душі» замість «люди» – це не так спосіб мовлення, як спрямування до сфери, в якій вона хоче діяти. Бо справді, на рівні душі, «духа», в цьому пункті безпосереднього Божого втручання Тереза наближається до людей. Пише: «Ісус любить нас такою незбагненною любов’ю, що хоче, аби ми співпрацювали з Ним у справі спасіння душ. Не хоче нічого зробити без нас. Творець всесвіту чекає на молитву бідної душечки, щоб спасти інші душі, відкуплені, як і вона, ціною всієї Його крові» (Л 114). Вона вповні усвідомлює свою відповідальність і не почувається непотрібною. Під кінець її життя це усвідомлення, поєднане з турботою про близьких, набере величезної інтенсивності.

Тим часом п’ятнадцятирічна Тереза Мартен палає завзяттям, нетерплячим прагненням уже йти без перешкод на службу Богові, і то найбільш радикальною з відомих їй форм. Це робить її стійкою супроти всіляких закидів і мудрих порад. Уже декілька років у ній живе покликання до споглядального життя як впевненість, як стійке переконання проти всіх нападок (пор. ІД 3; Ms . A 26 r). Тереза думає, що настав час принципової відповіді: «Цим місцем був Кармель. Перш ніж я «відпочила в тіні Того, кого прагнула», мусила пройти крізь багато випробувань, однак Божий заклик був такий пекучий, що навіть якби мені довелося пробиватися крізь полум’я, то я б зробила це, щоб залишитися вірною Ісусові» (ІД; Ms. A 49r). Любов до Бога Тереза вважає абсолютним імперативом. В улюбленому розділі «Наслідування» (ІІ, 7) «Про любов до Ісуса над усе» вона могла вичитати: «Твій улюблений Обранець має таку вдачу, що не хоче, щоб ти допустив ще когось стороннього до себе; Він єдиний бажає мати твоє серце і як володар засісти на своєму власному престолі».

З любов’ю як єдиним ідеалом і, власне, єдиним «багажем», 9 квітня 1888 р. Тереза стає перед брамою Кармелю в Лізьє. Переступає поріг із радістю в серці.

Чи вона готова до цього кроку? Маючи п’ятнадцять років, вона вже володіє, безперечно, зрілістю двадцятирічної дівчини. Більше того, нею керує потужне внутрішнє світло, а також величезною мірою додає сил ентузіазм. Тереза порівнює свій юнацький ентузіазм із добрим вином, яке розвеселяє серце, чинить його легким і «робить так, що з-перед очей щезають скороминучі речі» (ІД 5; Ms. A 48r). Вона живе на сьомому небі любові – її «небом» є любити, говорить дослівно - і відчуває, що ніщо й ніколи не зможе відлучити її від Бога, Котрий її очарував (пор. ІД 5; Ms. A 52v). Але ж вона добре знає, що на неї чекає: її Щастя не швидкоплинне, не повинне розвіятися «з ілюзіями перших днів». Ілюзії… «З Божої благодаті я не мала ЖОДНИХ, вступаючи до Кармелю; чернече життя зустріла таким, яким собі його уявляла; не дивувала мене жодна жертва» (ІД 7; Ms . A 69 v). Це виразно доводить високий рівень її почуття реалізму! Вона досить зріла, щоб зробити цей крок. Звичайно, що мусить дозрівати, але має на це час! Безсумнівно, страждання час від часу вноситиме дуже болючі поправки, попри такі чіткі передбачення. Але таким чином відбувається зростання.

Чи відіграла якусь роль у рішенні Терези особистість її сестри Поліни (Агнеси від Ісуса), вже кармелітки? Звичайно, що це можливо, і навіть важко було б це заперечувати. Агнеса є її другою «Матусею» (пор. ІД 2; Ms. A 13r). Імовірно, психологічний чинник відіграв певну роль, співпрацюючи з Божою благодаттю, однак остаточно саме воля виконати Божий план привела Терезу до такого важкого починання. І саме так вона це бачить по роках, формулюючи висновок, глибоко очищений близькістю до Бога: «По суті, тільки любов до Ісуса дозволила мені перебороти ці труднощі» (ІД 5; Ms. A 53v).