4. Кульмінаційна точка напруження

 

Амбіції Терези, яка поки що має намір досягти високого ідеалу любові власними силами, ставлять її перед страшенним завданням. Вона не хоче і не може дозволити собі будь-що недобачити. Її увага до дрібних речей зростає дедалі більше. Якомога менше проломів в окопах! На беатифікаційному і канонізаційному процесі її сестри часто свідчать про дріб’язкову доскіпливість Терези: вірність найдрібнішим пунктам уставу, найменшим бажанням, що їх, траплялося, висловлювала м. Марія від св. Алоїзія, забувши про них на другий чи третій день. У листах Терези часто повторюються вирази, які підкреслюють виняткову турботу про малі речі та їхню цінність: одна сльоза, одне зітхання, стебельце соломи, – і вираз, який вона любить: укол голки. «Користаймось, користаймося з кожної, навіть найконкретнішої миті, наслідуймо скнар, хапаймо ревниво навіть найменшу річ, яку ми могли б пожертвувати Улюбленому!..» (Л 79).

За шаленство Ісусової любові потрібно платити тією самою монетою: «Любов Ісуса до Селіни може зрозуміти тільки Ісус!.. Ісус робив божевільні речі для Селіни… Нехай же Селіна також робить божевільні речі для Ісуса… Любов віддячується лише любов’ю (Л 61). Вираз «неможливо» поки що вигнаний зі словника Терези. Подібно до автора «Наслідування Христа» (ІІІ,5), вона переконана, що «любов усе може: «неможливі речі не здаються їй складними» (Л 40). Остаточно, йдеться не про те, що робити, але як і чому. Не «велич» учинків визначає їхню цінність, а «любов, яка надихає нас робити їх», навіть якщо йдеться про нашу «вбогу і слабку любов» (Л 40). Багато любові «може замінити довге життя» (Л 89).

Тереза страждає, тож їй не бракує нагод для того, щоб любити. Тому вона свідома, що любов мусить нести з собою страждання – вони ростуть разом: «Що більше зростаємо в любові, то більше повинні зростати в стражданні» (Л 58). Отже, страждання отримує ореол і стає різновидом ідеалу. В єдності зі стражденним Господнім Слугою, Обличчя якого Тереза має перед очима, в ній з’являється прагнення «страждати і бути забутою» (ІД 7; Ms . A 71 r). За натхненням св. Йоана від Хреста і разом з ним вона обирає «як свою єдину частку: страждання і погорду» (ІД 7; Ms . A 73 v). Якщо, згідно зі св. Терезою від Ісуса, життя – це одна ніч, проведена в кепській господі, то згідно з її суперницею, краще провести цю ніч «в абсолютно поганому готелі, ніж у такому лиш наполовину невигідному» (Л 28). А тому «страждати ще більше і завжди…» (Л 57).

Тому думка про мучеництво часто приходить до неї як мрія та життєвий девіз. У віці дев’яти років Тереза зазнала «потрясіння святості», почула заклик до святості, читаючи про героїчне життя Жанни д’Арк. Дівчинка швидко зрозуміла, що її дорога не лежатиме через зовнішню славу, але в ній є дуже сильне прагнення стати героїнею в інший спосіб. Постать Жанни д’Арк і надалі буде приваблювати Терезу. Вона напише два театральні твори на цю тему. «Розпочнімо наше мучеництво, дозвольмо Ісусові забирати все, що для нас найдорожче, ні в чому Йому не відмовляймо. Перш ніж помремо від удару меча, помираймо від уколів голки» (Л 62). «Радше померти, ніж упустити такий славний пост, призначений нам любов’ю Ісуса» (Л 58). Отак сама святість визначається як воля страждання, рішуча і любляча: «Святість не в тому, щоб казати гарні речі, навіть не в тому, щоб мати піднесені думки, відчувати їх; вона лише у готовності до страждання». Крім того, Тереза посилається на слова отця Пішона: «Святість! Її потрібно здобувати вістрям меча, треба страждати… зносити муку агонії…» (Л 65).

Отже, невідомо Тереза постійно плекає думку, що святість, врешті-решт, залежить просто від страждання, а через це – від неї самої. Треба її здобути і заплатити за неї власною кров’ю. Кожний шматок страждання – це золота монета, за яку вона сподівається купити цінний скарб. Нагод – безліч. Тереза в своєму становищі бачить себе «оточеною величезними багатствами» (Л 57). Випробування, які посилає їй Господь, – «це справжня золота копальня, з якої можемо черпати; чи ж не використаємо належно цієї нагоди?» (Л 59). З її вуст звучать поради, дані колись її сестрою Марією: «Придивись до купців, які важко працюють, щоб здобути гроші, а ми можемо збирати скарби для Неба щомиті; не завдаючи собі стільки труду, можемо просто збирати діаманти за допомогою граблів» (Л 70). Хоче мати «гарну корону» в небі (Л 43). «Попри мою малість хочу приготувати собі гарну Вічність» (Л 67). За роботу треба взятися серйозно: «Поспішаймо, щоб сплести собі вінець, простягаймо руки, щоб схопити пальму» (Л 73).

Її любов хотіла би постійно бігти, ледь торкаючись землі. Але це неможливо, людині це не властиво. Звідси скарги на свою малість, теплуватість, щоденну слабкість. Спотикання в досконалій любові пробуджують у нашій послушниці тихі обрахунки зі сумління і розбивають вщент її жагу жити власними силами. Так вона готується до того, щоб дозволити вирвати зі своїх рук справу власного освячення.

Спостерігаємо в Терези надзвичайно делікатне сумління: найменша провина відбивається в ньому сильною луною і могла б розпалити багато неспокою та сумнівів у власних силах. Обдарована надмірною вразливістю, вона стає ще більш чутливою завдяки суттєвій величі душі. Одного разу, ще малою дитиною, Тереза не могла заснути всю ніч, коли подумала, що Бог не був нею вповні задоволений. Потім ця делікатна вразливість переродилася в кризу духовної скрупульозності, яка дуже сильно розвинеться, очевидно, під впливом прихованої фрустрації почуттів (після смерті матері), а також повного браку обізнання із сексуальною сферою.

По тому, як ця фаза мине, ще залишається якийсь неспокій, що нависає над нею. Величезним полегшенням буде для Терези те, що незабаром після її вступу отець Пішон запевнить її у тому, що вона ніколи не вчинила жодного смертельного гріха. «Але, – сказав він, – якби Бог «тебе полишив, замість янголятка ти б стала дияволятком». «О, мені було неважко в це повірити, – сказала Тереза, – я відчувала, наскільки була слабкою і недосконалою». Привід для неспокою сумління досить дивний: «Я так сильно боялася, що заплямувала мою шату святого хрещення» (ІД 7; Ms . A 70 r). Ймовірно, мова не про страх з приводу актуального гріха, але про певний пункт честі: пляма на минулому, темна цятка, яка дозволяє сумніватися в її цілковитій приналежності Богові в минулому.

Отже, Тереза прагне постійно залишатися на рівні турботи про те, щоб бути без плями в Божих очах, – так, щоб її не лякав погляд на саму себе. Це гарна турбота, але за цим може приховуватися невидиме задоволення собою. В кожному разі, Терезі ще далеко до задуму поведінки, що його вона згодом сформулює, досягши апогею своєї духовної зрілості, коли кожен погляд на себе розтоплюється в обріях Божого милосердя, і тільки милосердя. «Якби я вчинила всі можливі злочини, завжди мала б ту саму довіру; відчуваю, що вся ця безліч гріхів була б наче краплина води, кинута на розпалений жар вогнища» (NV11 VII).

У перші роки чернечого життя Тереза мала багато роботи з проблематикою провини. В епоху, коли ментальність людей ще мала легкий відтінок янсенізму, та перед обличчям видимих – хоча й найменших – падінь Терези, її турбота про незаплямовану гріхом чистоту змагається з уявленням, яке невпинно зростає, що Бог судить лагідніше, ніж люди. Це ясно накреслюється в листі, написаному за декілька днів до принесення обітниць: «Скажи Ісусові, щоб забрав мене в день моїх обітниць, якщо б я мала потім ще колись Його образити, бо хотіла б забрати на Небо білу шату мого другого хрещення без жодної плями. Проте мені здається, що Ісус може вділити мені благодаті вже більше не ображати Його, або робити такі хиби, які Його не ОБРАЖАЮТЬ, натомість упокорюють мене і ще збільшують мою любов» (Л 89).

Більш ніж за рік по тому, під час реколекцій, вона зустрічає отця Пру. Він говорить Терезі, що її провини «не засмучують» Господа Бога. Тереза нотує, що ніколи в житті не чула нічого такого! Досі вона не уявляла собі, що така велика доброта Бога є можлива. (Мати Агнеса згодом засвідчить, що страх перед тим, щоб образити Бога, «отруював» життя Терези (ДП 1513). О. Пру «радить їй плисти під усіма парусами по хвилях довіри і любові» (ІД 8; Ms . A80v). Хоча звук цих слів дає полегкість серцю, здається, що Тереза боїться сміливо вирушити в цю подорож океаном милосердної Божої любові, бо за п’ятнадцять місяців по тому о. Пішон був вимушений ще раз, і досить суворо, закликати її до порядку. «Ні, ти не вчинила смертельного гріха. Присягаюся. Ні. Не можна смертельно згрішити, не знаючи про це. Ні, після розгрішення не можна сумніватися, що перебуваєш у стані благодаті […]. Тому прожени всякий неспокій. Бог цього прагне, а я наказую. Вір мені на слово: ніколи, ніколи ти не вчинила смертельного гріха» (Лист від 20 січня 1893).

У житті святих теж не потрібно нехтувати знанням про основний закон зростання. Тереза не народилася святою – стала нею в ході болісного процесу. Даймо їй на це час.