6. За крок до духовного дитинства

 

Тепер запитаймо себе: чи це ще не «мала дорога»? Чи існує щось більше на «дорозі духовного дитинства»?

Авжеж, ми помітили реалістичний наголос на вірність у малих речах, і то з дитячих років Терези. Від 1893 р. Тереза очікує на заслуги, на розвиток святості вже не від себе, але від Бога. Зараз власна слабкість являється їй не як фактор, що його має сама перетворювати на любов, а як елемент, яким скористається Господь, аби розпочати свою справу. Тереза вже давно і глибоко пізнає власну вбогість. Вона усвідомлює пріоритет Божої любові, бо Йому недостатньо самого лише приготування наших недосконалих актів любові, адже Він сам їх довершує, продовжує їхню дію і робить їх плідними. Тепер Тереза в діалозі з Богом радше слухає, ніж говорить сама. Вона смиренна, і в ній розвинулася глибока довіра до Бога.

Усе це, безсумнівно, має щось від «дороги духовного дитинства» і буде включене в кінцеву «візію» Терези. Все її життя – це терпеливе збирання матеріалу, який буде використано для будування кінцевого синтезу. Однак, треба зазначити, що це ще не є стежкою Терези в усій повноті. Ми мусимо серйозно сприймати твердження нашої святої, що вона має завдання відкрити якусь дорогу. Навіть якщо зібрано всі камені для будівництва – а в цьому разі це ще не так – купа каміння ще не становить дому. Тереза має установити остаточну ієрархію цінностей, надати своєму баченню святості остаточну структуру. 1893 р. вона стоїть ще за крок до підсумкового синтезу. Пуп’янок квітки ось-ось розкриється.

Висловимо це за допомогою Терезиної термінології. У липні 1893 р. вона усвідомлює собі тактику, якою Бог веде її під час подорожі до святості, але не може ще з’ясувати, як це відбувається, «як Господь Ісус робить так, щоб Його любов у ній приносила плоди». Але коли вона відкриває свою «малу дорогу», Господь об’явить їй спосіб освячення. Тоді Тереза зможе досконало приступити до гри, яку розігрує з нею Бог, зуміє побачити перед собою дорогу в яснішому світлі, а це бачення спричинить новий запал. Як же швидко можна іти освітленою дорогою! Перед цим Тереза йшла, немов сліпа, навпомацки; були запізнення, вагання, які невід’ємно супроводжують подорож потемки. Тепер вона вже може пришвидшити крок, бо її очі широко розплющені.

Згідно з поясненнями самої Терези, її велике відкриття стосується Бога. Це певне проникнення в Божу Таємницю. Ним буде відкриття Милосердя саме як Милосердя, як побачимо далі. Тереза, безсумнівно, знала любов Бога до неї, Його доброту, завжди готову врятувати. Але тепер вона зрозуміє, що ця Любов не тільки є реальною, найпершою та вірною, але й що це Любов, яка принижується, сходить, шукає маленьке – тому що воно маленьке, для того, щоб наповнити його дарами. Іншими словами: є потреба, аби Тереза відкрила Милосердя Бога як центр свого власного життя – що Боже милосердя перебуває в готовності для малих, бо вони малі, а воно є пречудово велике для кожного, хто прийме його смиренним серцем і довіриться йому.

Це світло стане новим переконанням, яке освітлюватиме весь її шлях. В Божому милосерді вона знайде ключ до свого освячення, динаміку, визволену довірою. Смиренне прийняття своїх меж увійде в склад її синтезу; це справжній фундамент, з цього іноді починається відкриття, але відтепер багатозначним символом любові буде не смирення, а довіра! В світлі Милосердя, безсилля, зумовлене смиренною довірою перед лицем Бога, стане у певному значенні обітницею Божого втручання.