7. Відкриття «малої дороги»

 

14 вересня 1894 року Селіна своєю чергою вступає до кармелітської спільноти в Лізьє… Насправді Тереза бачить пов’язані з цим труднощі, але радість перемагає. У речах Селіни знайшовся маленький записничок, який відіграватиме важливу роль. Це збірка гарних текстів зі Старого Завіту, переписаних Селіною. В ті часи молодій кармелітці не було дозволено повністю читати «ті дивні» Книги Старого Завіту. Тому Селіна привезла гарний запас духовної поживи! Тереза, невситима любителька Писання, одразу схопила книжечку.

Невдовзі по тому, саме під кінець 1895 р., під час читання вершиться подія першорядного значення – Тереза нарешті знаходить свою «малу дорогу»! Відповідь, яку вона знаходить у Святому Письмі, ґрунтується не так не екзегетичному аналізові текстів, як на читанні «вглиб». Внутрішнє просвітлення Святим Духом дозволяє їй читати тексти, «розуміючи їх серцем», як каже Ісус слідом за Ісаєю (Мт 13, 15). Крізь поверхневий шар тексту вона розуміє глибокі течії Об’явлення, відкриває перед ними все поле свого життя, щоб ті могли все напоїти.

Розповідь про це відкриття буде записана лише за декілька місяців перед смертю Терези. В редакції вже помітні сліди формулювання, збагачені первинними даними.

Розповідь (ІД 10; Ms . C 2v -3 r) надто довга, щоб подати її тут inextenso(без скорочень), але ми можемо виокремити з неї п’ять головних пунктів.

1. Тереза спершу говорить про давнє бажання: завжди прагнула бути святою. Це ми вже знаємо. Отже, нова лінія поведінки, яку вона обирає, від початку має функціональний характер. «Мала дорога» (вираз Терези) сама по собі не є метою. Це знаряддя, проміжна стадія, за своєю природою щось, що веде до якоїсь мети. Цією метою є святість – повний розквіт у людині всіх можливостей любити.

2. Поруч із цим прагненням іде давно стверджене власне безсилля. Боротьбу цих двох елементів бачимо в Терезі протягом усього її життя. Розпачлива боротьба Якова з Господнім ангелом, внаслідок якої людина отримує знак на все життя (Бут 32), повторюється у молодої кармелітки. «Я завжди прагнула бути святою, але що ж! Коли порівнюю себе зі святими, постійно стверджую, що між нами існує така ж різниця, як між підхмарною вершиною та непоказною піщинкою, що її топчуть ноги перехожих». Коли бачимо такі слова, можемо розмірковувати, виходячи з їхніх об’єктивних даних, і тоді або оцінювати як відносну величезну святість інших, або підносити смиренну самооцінку Терези. Але це ні до чого нас не приведе. Насправді, важливе є суб’єктивне відчуття Терези, бо саме на його підставі вона створила концепцію своєї дороги. Її доктрина – це не теоретична лекція, це побутовий еквівалент невідкладних проблем життя. Саме тому, що кармелітка з Лізьє говорить про життєві справи, її відповідь отримала універсальне відлуння в усій Церкві. Багато хто може розгледіти в цьому і свої пошуки.

3. Потім до Терези приходить рефлексія, притаманна людині, яка вже давно живе в Божому світлі. Внутрішня впевненість не дозволяє їй впасти в сум’яття й полишити все: «Замість того, щоб знеохочуватися, кажу собі: Добрий Бог не давав би мені нереальних прагнень, тому можу йти до святості, попри те, що я сама маленька». Імовірно, Тереза не вела таких роздумів, але в ній жили і житимуть постійно такі думки: сама по собі вона не може до цього дійти, однак її серце підказує, що вона не може все залишити. «Для мене неможливо стати великою, тому повинна терпіти себе такою, якою я є, з усіма моїми недосконалостями».

4. Свідома своєї неминучої малості, випробувавши все і вимушена визнати своє безсилля в любові, Тереза починає шукати розв’язку в Святому Письмі. Покладання на Бога, виявляється, 1893 р. ще не було досить міцним і ясним, щоб її задовольнити. В своєму описі Тереза використовує вираз «ліфт». (На той час це була новація! Сьогодні, можливо, вона сказала б «ескалатор» чи «космічний корабель»). Ліфту, який без нашого зусилля везе нас угору, вона протиставляє сходи, якими треба сумлінно підніматися. Порівняно до крутих сходів, «ліфт – це мала дорога, дуже проста й коротка».

Можемо припустити, що символ ліфту походить з часу написання спогадів, а вона в жодному разі не думала про нього тоді, коли ще силкувалася погодити високість ідеалу з непропорційною мізерністю власних сил. Іноді пережиття може здобути відповідний символічний образ лише згодом. Пригляньмося радше до змісту пережиття, аніж до способу його вираження, адже один символ може приховувати багато значень. Під час вивчення Терезиної доктрини дослідники часто припускалися помилок, роблячи надто поспішні висновки з символів, які вона використовувала. Якщо, наприклад, в перші роки чернечого життя з’являються такі переносні слова, як «Божі рамена», «бути несеним», «дитина», «бути маленьким», було б необачним уводити в цю образну мову зміст досвіду і рефлексій з останніх років її життя. Треба розрізняти форму та зміст, і контролювати, зіставляючи з життям ступінь багатства значень, які цей символ мав тоді й матиме пізніше.

5. Зрештою, в Святому Письмі Тереза знаходить спасенну відповідь. У Книзі Приповідок (9,4) читає: «Якщо хто МАЛЕНЬКИЙ, нехай прийде до Мене». «Маленький» – ось проблема, з якою бореться Тереза. Мала сестра Тереза відчуває, що це стосується її особисто, ці слова скеровані до неї, що вона має прийти до Бога, Він має щось їй сказати. Вона наближається, повна довіри. Із серцем, повним надії і готовим до прийняття, Тереза постійно прислухається, що саме Бог хоче об’явити їй про Себе і про її власну святість. Читає Ісаю: «Як мати пестить своїх дітей, так Я буду вас утішати, при грудях понесу вас і буду вас колисати на моїх колінах».

Ми подали тут цитати текстів у такій формі, в якій їх зустріла Тереза, в формі, яку використав Бог, щоб її просвітити. В українському перекладі Біблії натомість читаємо: «Хто простодушний, нехай сюди заверне». Тут немає ані форми «малий», «маленький», ані особового займенника «до Мене». Читаючи такий переклад, Тереза, ймовірно, перебігла б очима текст і не помітила би в ньому світла, яке для неї засяяло. Це показує, як Божа благодать часто приходить до нас завдяки випадковим чинникам. Проте, коли Бог хоче, то дає світло, – попри все, кому хоче, коли хоче і таким шляхом, який сам обирає. Тереза була вже вповні зріла й найбільше відкрита – отже, могла би в інший день та в інший спосіб знайти те, що знайшла!

Що то за проникливе світло, що його Терезі приносить текст Ісаї, потрапивши до її рук? «О, ніколи слова більш ніжні, більш співучі не тішили так моєї душі! Ліфт, який має мене підняти аж на небеса, – це Твої рамена, Ісусе!». Знову символічна мова: рамена Ісуса. Цим Тереза хоче виразити, що Бог сам підносить людину до святості, а не людина – себе. Але за яких умов? «Для цього мені зовсім не треба рости, навпаки – треба, щоб я стала малою і ставала дедалі меншою». Ця правда викликає в її серці спів радості: «О мій Боже, Ти перевершив усілякі мої очікування, а я хочу оспівувати Твоє милосердя!»

Продовжимо досліджувати вміст понять у цій образній оповіді. Бог тут змальовується як Той, хто любить «маленького», заохочує його наблизитись, а якщо людина відповість – притягує її до себе, переповнює її ніжною любов’ю, що поєднує. На перший план виходить реальність: милосердя, оскільки Бог описаний як любов, яка схиляється до маленької, безпорадної людини.

Зі свого боку людина має до кінця прийняти свою вбогість, що спричиняє глибоке смирення. Аби бути зарахованою до грона запрошених, вона має визнати себе дуже маленькою. Вона також повинна «прийти до Бога». Таким чином вона визнає, що є бідна і потребуюча, що Бог є тим, хто милосердно приходить на допомогу. Людина вірить у Нього й уповає на Нього зі сліпою довірою, а це «засліплення» є найяснішим, найпроникливішим поглядом любові, що віддає себе. Це й означає – віддатися в руки Бога, довіритися Йому.

Ось зародок – Тереза лише починає інтуїтивне пізнання. Вона має досконало засвоїти це нове усвідомлення протягом найближчих років, навчитися швидко вводити в практику щоденного життя миті цілковитої довіри, поглибити все ще інтуїтивне пізнання та зрештою сформулювати це для інших.

Однак життя тепер змінилося! Пробилося щось принципове – світло, яке вивільняє паросток, щоб був святим. Дорога відкрита і ясна. В душі Терези співає радість: Господь Ісус хоче зробити її святою. Вона старатиметься з усіх сил, співпрацюватиме з Ним, намагатиметься робити, що зможе, але не вона це робитиме – Він сам чинитиме це в ній і ще додасть решту. Можливо, вже в цьому житті це відбуватиметься поступово? Чи це буде швидкий розквіт? А, може, це відбудеться в момент остаточної зустрічі, коли вже житимемо в повноті? – Тереза вже тепер знає: це її дорога, нею має йти, і якщо буде послідовною, саме ця дорога доведе її до повноти участі в житті Божої любові. Він дасть їй любов, якої вона не могла досягти власними силами, і цій любові надасть властиві мову та знаки.

Євангеліє розповідає, як одного разу до Господа Ісуса привели дітей, щоб Він до них доторкнувся. Учнів це розізлило. Своєю чергою Господь Ісус обурився й сказав учням: «Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже. Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, – не ввійде до нього» (Мк 10, 13-15). Саме з цієї перспективи Тереза має намір «стати» малою, «ставати нею дедалі більше», доки не стане «абсолютно маленькою» – тоді зможе «прийняти» в усій чистоті Царство. Характерно, що скільки вона цитує Книгу Приповідок 9,4, виділяє слово «маленький»; це стало для неї програмою життя, гаслом, провідним мотивом. Тут вона бачить усе, що містить у собі динаміка смиренної та люблячої довіри до милосердної доброти Бога. Вона підкреслює цей вираз, як часто робить задля виділення головної думки цитати, роблячи таким чином посилання на важливі тексти Святого Письма, які пробудили в ній стільки думок.

Звернімо також увагу на інший винахідницький труд, а саме на використання слова «милосердя». Тереза не раз читала цей вираз у псалмах, але, мабуть, він довго не знаходив відголосу в її душі. В усіх її текстах до 1894 р., тобто на 350 сторінках листів, віршів, театральних творів, вираз «милосердя» з’являється лише раз, і один раз – прикметник «милосердний». Коли вона виявляє, що милосердя Бога – це вихідна точка, центр, і що з довіри до нього людина стає святою, слово «милосердя» з’являється близько 20 разів, від першого автобіографічного рукопису «Історія однієї душі» (майже 200 сторінок машинопису). Це зрозуміло – Тереза ним переповнена, з повноти серця говорять уста.

Коли морозного січневого вечора 1895 р., при світлі гасової лампи, що чадить, молода сестра приступає до написання прологу до своєї автобіографії, – це стає піснею хвали Божому милосердю. Тереза бачить ясніше, ніж будь-коли, що воно золотою ниткою пронизує тканину її діянь. Вона схоплює цю нитку, на якій висить її майбутнє, повне обітниць – ці тридцять два місяці, що їх Терезі залишилося прожити на землі.