2. Тереза наново відкриває минуле

 

У кожному житті існують обставини, в яких не одразу відкривається значення благодаті. Лише з перспективи часу й завдяки внутрішньому просвітленню в звичайних ситуаціях або навіть прикрих подіях можна помітити спосіб, в який Бог з любов’ю діє в самій людині. Це наче глибше забарвлення, яке після довгого часу проступає крізь зовнішній шар. Тоді минуле може набрати іншого вигляду. Ми не знаємо свого минулого напевно. Досвід сьогодення може надати минулому іншого висвітлення і дозволити прочитати його більш глибоко.

Отож, коли сестра Тереза пише, минулі справи сплавляються в одне глибоке усвідомлення способу, яким Бог веде її життя. Те, що вона могла вибрати Бога, стає даром «без жодної заслуги з її боку» (ІД 11; Ms . C 35 r).

Це Боже обрання в молодої черниці втілюється в споглядальне життя, присвячене тільки вшануванню й любові до Бога, а з цієї однієї любові має розквітнути інакша, ніж доти, любов до людей і речей. Дивлячись конкретно, людська приязнь та земні втіхи могли б становити для Терези ризик меншої любові; є таке місце (в її спогадах), де вона собі це усвідомлює. У зв’язку зі своїм «введенням» у світське життя Алансона, пише: «Все навколо мене дихало радістю і щастям; мене піднімали, пестили, мною захоплювались […]. Визнаю, що таке життя мало для мене певний шарм […]. Серце легко можна звести» (ІД 4; Ms . A 32 v).

А на тему приязні: «Моє серце, так вразливе і любляче, якби знайшло інше серце, здатне його зрозуміти, з легкістю б віддалося […]. З таким серцем, як моє, я б легко дозволила себе ув’язнити і підрізати собі крила» (ІД 4; Ms . A 38 r). Тоді як Августин звертався до Найвищої Краси з певною меланхолією («Запізно покохав я Тебе»), – Тереза визнає, що її серце було звернене до Бога «від світанку» (ІД 4; Ms. A 40r). Вважає, що її покликання – це вибір, зроблений самим Господом, підтвердження слів Ісуса: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав» (Йн 15, 6). Вона зараз посвячена Господу в своєму кармелітському покликанні, і це щастя її життя.

Ще з іншої точки зору Тереза бачить своє покликання як благодать чистого милосердя. В її вдачі приховувалась мимовільна чуттєвість, яку, однак, неможливо було перемогти; з цієї причини вона вважає, що ще до чотирнадцяти років була в «дитячих пелюшках»: «Добрий Бог мав зробити маленьке чудо, щоб я за одну мить подорослішала» (ІД 5; Ms. A 44v). В автобіографії є правдиве літературне представлення, можливо несвідоме, яке має допровадити до зрозуміння спасенної «благодаті Різдва Христового». Безліч деталей підкреслює нещасну надмірну вразливість, через яку дитина проливає море сліз. І саме тоді приходить звільнення! «Ісус, задовольняючи мою добру волю, якої мені ніколи не бракувало, за одну мить звершив справу, що з нею я не могла собі дати раду протягом десяти років» (ІД 5; Ms. A 45v). Щоправда, існування цієї доброї волі було важливе, це був різновид викупу: «Ту неоціненну благодать я мусила, так би мовити, викупити своїми прагненнями» (ІД 4; Ms . A 43 v). Але яка ж диспропорція між доброю волею та здійсненим звільненням! Між «десятьма роками» та «однією миттю»! Черниця підкреслює, що тут можна говорити лише про Боже милосердя, яке перевищує всі заслуги. Цей етап її минулого становить точку опори для майбутнього.

Тереза гарно і стисло виразила ці благодаті в своїх роздумах про святу Магдалину (ІД 4; Ms. A 38v-39v). У найпотаємніших глибинах душі вона відчуває свою спорідненість з цією типовою постаттю, тому пише: «Немає, отже, моєї заслуги в тому, що я не віддала себе любові до створінь, бо відвернуло мене від цього велике милосердя Доброго Бога!.. Я усвідомлювала, що без Нього могла б впасти, можливо, так низько, як св. Магдалина, а сповнені глибини слова нашого Господа, скеровані до Симона, з великою солодкістю звучать у моїй душі… Так, я знаю, що «той, кому менше прощено, менше любить», але знаю й те, що Ісус пробачив мені більше, ніж святій Магдалині, бо пробачив мені наперед, утримуючи мене від падіння». Тереза вважає, що більше милосердя в тому, щоб прибрати камінь з дороги, ніж в тому, щоб допомогти підвестися після падіння. Тому вона гадає, що Христос. який прийшов спасти не праведників, а грішників, любив її більше. Висновок Терези: «Хочу, щоб я Його любила за те, що не тільки багато мені пробачив, а ВСЕ! Не чекав, поки я полюблю більше, ніж св. Магдалина, але хотів, щоб я ЗРОЗУМІЛА, що Він полюбив мене любов’ю предивно випереджальною, і взамін кохала Його зараз до божевілля!.. Не раз я чула, як казали, що неможливо зустріти чисту душу, яка б любила більше, ніж душа, що покутує. Як я хотіла би спростувати ці слова!..» Інтуїтивне пізнання Божого милосердя, на якому все спочиває, дозволило їй демаскувати великий софізм! Чистота серця робить її водночас вбогою духом і свідомою всього, що отримала.

Тереза далі продовжує свою розповідь. Переживає минуле, що додає їй ентузіазму, пробуджує вдячність. Розглядаючи свій досвід, вона прислухається до Божого голосу. Це довга та плідна письмова медитація, завдяки якій краще розуміємо, як сталося, що по п’яти місяцях писання Тереза одного дня відчуває «більше, ніж будь-коли» милосердну любов Бога і віддає їй себе у жертву всепалення. 1895 рік для неї був воістину роком Милосердя! Пожертвування себе Любові є кульмінацією, а одночасно початком нового зростання.