3. На Божих раменах

 

Неділя 9 червня 1895 р. Урочистість Пресвятої Трійці. Сонячний весняний ранок. Під час урочистої св. Меси у серці Терези відбувається чудесна зустріч із Богом Любові. Господь дає їй «благодать кращого, ніж досі, зрозуміння, як Ісус прагне бути любленим» (ІД 8; Ms . A 84 r). Це таке сильне світло, що аж засліплює.

«Як сильно Ісус прагне бути любленим». Для когось, хто уважно обміркує ці слова, їхня пасивна частина буде дивовижною. Прагнення бути любленим спершу являється як постава того, хто любить (чинна сила): це Бог бере ініціативу. Тому любити Ісуса (чинна сила) об’являється (з пасивного боку) як бути любленим Ним, дозволити Йому любити людину, відкритися перед виром Його любові.

«Я думала, – пише Тереза, – про душі, які віддають себе у все пальну жертву Божій справедливості, щоб відвернути кари від інших, натомість звернути їх на себе». По суті, стислу Божу справедливість міцно вшановували в ті часи, забарвлені янсенізмом. Одна книжка про кармелітську духовність, яка мала сумнівну назву «Скарбниця Кармелю», вважає за мету ордену навіть віддання себе у все пальну жертву Справедливості. (О. Піат слушно каже, що з деяких сторінок цієї книжки віє атмосфера не тільки надмірної суворості, а навіть терору). Через те, що Тереза того ранку почуває внутрішній поспіх до повного віддання себе Господу, можливо, спершу їй на думку приходить цей вид жертви. Хоч би що було, вона не відчуває до неї потягу. Як же вона, бідне, мале створіння, могла б узяти на свої тендітні плечі такий нищівний тягар?

Утім, сьогодні вранці все тоне в дуже лагідному світлі. Сонце Божого милосердя, яке протягом декількох місяців сходило в її очах дедалі вище, тепер заливає промінням все довкола. В молитовному пориві Тереза волає: «Мій Боже! Чи ж душі повинні віддавати себе у жертву лише Твоїй Справедливості?.. Її всюди знають і відчувають. Ось серця, яким прагнеш її уділити, звертаються до створінь і в них жебрають щастя й мізерного почуття, замість того, щоб кинутись в Твої обійми і прийняти Твою нескінченну Любов. Боже мій! Чи ця погорджена Любов має залишитися в Твоєму Серці? Гадаю, що якби Ти знайшов душі, що віддаються Твоїй любові, [Твій гнів] пожер би їх негайно; мені здається, що Ти почувався б щасливішим, не будучи вже більше змушеним здавлювати в собі приплив нескінченної ніжності. […] О мій Ісусе! Нехай я стану цією щасливою жертвою, нехай вогонь Твоєї Божественної Любові спалить принесену Тобі всепальну жертву!...» (ІД 8; Ms. A 84r).

Після участі в Євхаристії, Тереза починає писати «Акт пожертвування себе». Видно, яким серйозним було те, що вона хотіла зробити! Йдеться про рішуче віддання себе! Те, що цей акт був записаний, гарантує нам точність у передачі її думки. Цей документ, який закарбовує упривілейований момент її внутрішньої дороги, було збережено.

Вражає єдність Акту пожертвування себе з «малою дорогою дитинства». Не можна сказати: духовне дитинство – це одне, а пожертвування себе милосердній Любові – щось інше. Відтоді глибокий і спокійний лад панує в житті Терези – все обертається навколо однієї великої осі. Пожертвування себе досконало включається в перебіг малої дороги. Однак символічна шата різна, а інтенсивність зростає.

Пригляньмося уважно до цього Акту. Розпочинається він так: «О мій Боже! Трійце Благословенна, прагну Тебе Любити і старатися, щоб Тебе Любити […]. Прагну досконало виконати Твою волю й осягнути той ступінь слави, який Ти приготував для мене в своєму царстві, одним словом – прагну бути Святою; однак відчуваю мою слабкість і прошу Тебе, мій Боже, Ти сам будь моєю Святістю». Мета (святість), чинне становище (безсилля), розв’язання (освячувальна діяльність самого Бога) з’являються вже не вперше.

Далі Тереза говорить, що саме становить фундамент цього довірливого прохання – це заслуги Христової людськості; Він сам дав цю обітницю про те, що отримаємо все, про що будемо просити Отця в Його ім’я (пор. Йн 16, 23). Розглянувши справу з психологічного боку, бачимо, що наша кармелітка будує свої сміливі очікування на тому факті, що відчуває в серці величезне прагнення. Як і раніше, – хоча набагато сильніше після такої кількості отриманого світла – вона переконана, що Бог не може надихнути прагнення, які було б неможливо виконати. Цитуючи св. Йоана від Хреста, вона каже: «Щоб більше хочеш дати – то більше пробуджуєш прагнення».

Далі Тереза підтверджує свій давній намір жити в цілковитій залежності від Божого милосердя, яке притягує до себе і якому вона вповні довіряє себе, як жебрачка. Вона складає різновид обітниць духовної бідності: «Не хочу, однак, збирати заслуг на Небо, хочу працювати лише з любові до Тебе, лише з цією метою, щоб радувати Тебе, потішати Твоє Пресвяте Серце й рятувати душі, які любитимуть Тебе протягом усієї вічності. Під вечір життя стану перед Тобою з пустими руками, бо не прошу Тебе, Господи, щоб Ти рахував мої вчинки. Всяка наша праведність забруднена в Твоїх очах. Тому прагну зодягнутися в Твою власну Праведність і, як дар Твоєї Любові, отримати вічне посідання Тебе самого. Не хочу, отже, іншого Трону ані іншої Корони, як тільки Тебе самого, о мій Возлюблений». Тереза добре знає, що Ісус іде далі, ніж наші зусилля: «За одну мить можеш приготувати мене до того, щоб стати перед Тобою».

Потім приходить час для пожертвування себе. Тереза віддається сама любовно в акті молитви. Це логічна реакція людини, якій було дано ввійти в неосяжність милосердної Любові Бога. «Прагнучи, щоб все моє життя було актом досконалої любові, ЖЕРТВУЮ СЕБЕ У ВСЕПАЛЕННЯ ТВОЇЙ МИЛОСЕРДНІЙ ЛЮБОВІ, благаючи, щоб Ти неустанно мене виснажував, переливаючи в мою душу струмені нескінченної ніжності, приховані в Тобі і щоб у такий спосіб, о мій Боже, я стала Мученицею Твоєї Любові! – … Нехай це Мучеництво приготує мене до того, щоб стати перед Тобою, а потім умертвить мене, щоб моя душа могла одразу ж полетіти у вічні обійми Твоєї милосердної Любові… Прагну, мій Возлюблений, з кожним ударом серця незліченні рази поновлювати цю жертву, доки не розсіються тіні й доки я не зможу поновлювати визнання моєї Любові у Предвічному Лицем в Лице!..» Понад межами вбогості й часу Тереза входить у Наймилосердніше Серце Святого Святих, у Серце Того, який готовий наповнювати всі пусті руки, простягнені до Нього з повною довірою.

У певному сенсі «мала дорога» вимагала такого «пожертвування». Воно є ніби серцем «малої дороги», молитовним вираженням, логічним висновком. «Акт віддання себе» можна вважати безперечним поступом. бо це плід більш внутрішнього досвіду. Минуло шість місяців. Тереза «більш ніж будь-коли» помічає милосердя Бога і віддає йому себе кожної миті з іще більшою силою.

Символічні знаки тепер абсолютно різні. Представляючи «малу дорогу», черниця використовує образи: «піщинка», «гора», «дитина», «ліфт», «рамена, що несуть». За винятком образу «рамен» (які в малій дорозі – несуть, а в «Акті віддання» – приймають), ці символи не повторяються в «Акті віддання». В ньому говориться про течії, які «переливаються», й «всепальну жертву», що її поглинає вогонь. Але додається ще один знак: «шата» праведності, яку має зодягнути Тереза. Зміст, однак, є той самий.

Ще декілька зауважень. У розумінні Терези «пожертвування себе Божому милосердю» не може стати різновидом талісману. Це не якийсь духовний «трюк»! Справді, неможливо прочитати «Акт» раз і назавжди. Він має стати чимось живим, бути «в кожному ударі серця», як каже Тереза. Це благальне пожертвування мусить бути відновлюване не так словами, як самим життям, вимагає неустанного укорінення в довірі.

«Акт пожертвування» також анітрохи не веде до повної пасивності. Зрештою, стан налаштування виключно на отримування вкрай рідко трапляється у внутрішньому житті. Людина повинна відкритися перед діяннями Бога, вірно покладаючись, в убогості, на виконання Божої волі.

На завершення примітка стосовно термінології. Відтепер в очах Терези Божа любов є по своїй суті милосердям, і навпаки – все милосердя пройняте любов’ю. Вираз «милосердна Любов» уже більше не з’являється в її творах. Іноді вона вважає за плеоназм виражати двома словами те, що можна сказати одним: любов. Тому, коли Тереза в кінці першого рукопису автобіографії наводить перелік пам’ятних дат в її житті, про 9 червня пише просто: пожертвування себе Любові.