4. Світло й темрява

 

9 червня 1895 року звільнило багато чого у серці Терези. Греблі було прорвано, й хвилі Божої любові, що їх Тереза кликала молитвою, заливають її душу. Це велике свято, яке променіє життям, це приплив радості й досвіду Бога. Ніколи ще наша споглядальниця не була так оповита почуттям Бога. Нещодавня пустеля стала новим створінням: «На лисих горах я відкрию ріки, серед долин – джерела. Я зроблю озером пустиню, а суху землю – водяними ручаями» (Іс 41, 18). В серце Терези щедро течуть «струмені живої води», як обіцяв Господь Ісус, думаючи про Духа (пор. Йн 7, 38-39). Так у «Духовній пісні» св. Йоана від Хреста (строфа 15) Наречений стає для малої нареченої «як пробудження світанку, сповнене тихою грою, як дзвінка самотність, як поживна вечеря, що пробуджує кохання».

Цей період має виразно містичний характер. За півроку після пожертвування Тереза пригадує цей новий вир: «Знаєш, які потоки, а радше океани благодаті залили мою душу… Від того щасливого дня мені здається, що Любов мене проникає і огортає; мені здається, що кожної миті ця милосердна Любов відновлює мене та очищує мою душу від усілякого пороку гріха» (ІД 8; Ms . A84r). Це час, в якому кармелітка живе, покладаючись лише на Бога. «Не маю вже жодних прагнень; прагну тільки до нестями любити Ісуса…» (ІД 8; Ms. A 82v). Але як же це прагнення позбавлене всіляких амбіцій та особистих планів! Дорога до святості тепер ясна, як сонце: «Відчуваю завжди ту ж саму сміливу довіру, що стану великою Святою, оскільки, не маючи жодних заслуг, не розраховую на них, а довіряю Тому, Хто є сама Сила і Святість. Задовольняючись моїми слабкими зусиллями, Він сам підніме мене аж до Себе і, «огорнувши своїми безмірними заслугами, зробить мене Святою» (ІД 4; Ms. A 32r). Її надія стала наскрізь богословською чеснотою, закладеною не на собі, а на любові Ісуса до людей, того Ісуса, від якого сходить на нас усілякий дар сили, який може перетворити наші нестачі на простір, відкритий на Його щедрість! «Не прагну вже ані страждання, ані смерті, хоча люблю одне й друге; тільки любов притягує мене […]. Сьогодні єдиним моїм компасом є уповання на Бога! Вже ні про що не можу гаряче просити, окрім цього одного, щоб у моїй душі виконалася Божа воля і без перешкод з боку створінь» (ІД 8; Ms. A 83r).

Так триває аж до Великодня 1896 р. «Тоді я тішилася такою живою, такою ясною вірою, що думка про Небо наповнювала мене щастям» (ІД 10; Ms . B 5r ). Тереза вперше кашляла кров’ю у Велику П’ятницю, і це дало їй відчуття такого інтенсивного щастя, ніби вона почула сигнал швидкого прибуття Нареченого (пор. ІД 10; Ms . C 5r ).

Але наречена ще не готова повною мірою. Страждання знову мусить розпочати свою очищувальну дію. Сонце на небі гасне. Спускається ніч і занурює віру Терези у жахливу темряву. В той час, коли, згідно з її висловлюванням, до неба піднімається ліфт, раптово в ліфті гасне світло – невідомо, де вона перебуває, скільки часу це триватиме, чи прийде якесь звільнення. Залишається тільки сліпа надія і чиста віра у всемогутність Бога, Який спасає. Як передбачливий педагог, Господь дарував їй спершу декілька місяців безмірної радості; цей глибокий досвід Божого милосердя тепер буде змушений підтримувати Терезу в її чистій вірі.

Тепер відбувається її вихід із себе «темним тунелем». «Сумний цей край». Там панує «густа пітьма». Це так, ніби ніколи раніше не бачити світла. Темрява кричить єхидним голосом: «Мрієш про світло, […] мрієш про вічне посідання Творця всієї тієї краси, сподіваєшся, що колись вийдеш з-посеред імли довкола тебе! Вперед-вперед, радій смерті, яка дасть тобі не те, на що чекаєш, але ніч, ще глибшу, ніч праху». Налякана Тереза не хоче далі вести цей опис: «Я боялася сказати богохульство» (ІД 10; Ms . C 5v -7 r).

Тепер віра – це вже не легка «заслона», це «стіна, яка височіє майже до неба». Однак вона ніколи не жила вірою так інтенсивно! «Хоча не черпаю втіхи з Віри, стараюся, однак, виконувати її вчинки. Знаю, що протягом цього року я занесла більше актів віри, ніж протягом усього мого життя». Завдяки своєму сліпому упованню на Бога вона може – попри все – вигукнути: «Господи, Ти переповнюєш мене РАДІСТЮ, через ВСЕ, що Ти зробив». Тепер вона спроможна зрозуміти, що існують атеїсти. Раніше «гадала, що вони говорили всупереч тому, що думають, заперечуючи існування Неба». А тепер уже знає: віра є благодаттю, і треба бути постійно відкритим перед нею. Тереза гостро відчуває роль молитви за інших, знаходить об’єкт для свого страждання – жертвує його за невіруючих і за грішників. У своєму не достатку вона відчуває себе солідарною з ними, знає, що сидить «за столом грішників» та хоче – як добра господиня дому – ділитися з ними «хлібом досвіду». «Новий нідерландський катехізис» містить гарний фрагмент на цю тему: «Тереза, перед смертю в своєму монастирі у віці 24 років, зазнала страшних сумнівів у вірі. Від її віри нічого не залишилося, крім остаточного уповання на Бога: хочу вірити, допоможи мені в моїй невірі. Отак ця молода дівчина стала святою, достойною зайняти місце серед героїв, яких називає Послання до Євреїв, 11. Посеред великої кризи віри, яку переживали її сучасники – інтелігенція та робітництво в Європі – вона зносила це страждання разом із ними, у граничній самотності, завдяки любові, двічі по дев’ять місяців. Скільки ж людей завдяки цьому народилося духовно!» (стор. 346).

Іноді, щоправда, «слабенький промінчик сонця» пробивається крізь хмари, але це промінчик миттєвий, як блискавка. «Страждання тоді зупиняється лише на мить, по тому спогад про цей промінчик не потішає мене, а навпаки, робить темряву ще непрогляднішою». Таким малим промінчиком світла був сон 10 травня 1896 р., в якому Тереза бачить блаженну Анну від Ісуса. Це вона принесла з Іспанії у Францію та Бельгію терезіанську реформу (пор. ІД 9; Ms. B 2r). Другий момент великого щастя – коли під час внутрішньої молитви вона отримує відповідь на апостольське прагнення, яке її мучило: сліпуче зрозуміння важливості любові. Тереза тепер уже остаточно знає своє місце: в серці Містичного Тіла – Церкви – вона є любов’ю. Про обидва переживання розповідає так званий Рукопис Б (р. 9 «Історія однієї душі»), тобто друга частина автобіографії. Цей малий трактат – він виник з листа до її сестри Марії від Серця Ісуса – становить документ безсмертної цінності, це «magna charta» її доктрини про духовне дитинство.