5. «Magna charta »

 

На початку потрібно сказати декілька слів про зовнішню структуру цього листа, який має досить особливу історію. Тереза спершу бере два великі аркуші паперу, складає їх навпіл і повністю списує: це становить 8 сторінок. Потім бере новий аркуш, складає подібним чином і робить з нього обкладинку для попередніх, отримуючи в такий спосіб нову першу сторінку, що її своєю чергою списує. Те, що зараз є першою сторінкою рукопису «Б» у факсимільному виданні, а також у друкованому виданні, хронологічно було записано як друга частина. Тому рукопис потрібно читати в такому порядку, адже перші сторінки синтезують і пояснюють наступні.

Тереза залишає свого листа під дверима Марії. Але Марія не розуміє, не може збагнути суть! Вона дивується несподіваному прагненню молодшої сестри, знеохочується і просить більш детального пояснення. Отримує його одразу ж, у листі від 17 вересня 1896 р. – який становить немовби третю частину рукопису «Б»; це нова спроба уточнення квінтесенції «малої доктрини» (вираз самої Терези). Можемо лише загальними рисами представити ці сторінки, що належать до найбільш урочистих в історії духовної літератури.

Розповідь про підбадьорливий сон від 10 травня становить, вважає Тереза, гарну «прелюдію» до того, що вона представить далі. Під час цього сну з її підсвідомості виходить запитання, яке глибоко живе в ній: «Чи Господь Бог не вимагає від мене чогось більшого, ніж мої убогі, малі вчинки і прагнення? Чи Він задоволений мною? Та отримує ствердну відповідь. Тереза прокидається від радості. Вона завжди бачитиме в цьому сні знак Господа посеред темряви випробувань і гарантію правоти своєї дороги. Саме в цьому кармелітка бачить стислий зміст своєї «малої дороги»: виконувати якнайкраще свої «бідні, малі вчинки», а решти «прагнути»: довіряти, що Господь задовольниться її бездарністю й дасть їй те, чого вона неспроможна здобути сама. Тому ця розповідь становить ідеальне введення в «малу доктрину» Терези.

Зупинімось на мить на виразі «бідні, малі вчинки». У Терези це не пусті слова, не побутові зменшення, які зазвичай мають на меті красиво представити справу. Ця велика споглядальниця наповнює змістом формулювання, що їх вживає, вірить у те, що каже, і глибоко переконана в своїх обмеженнях і нестатках. Саме у такому значенні треба розуміти часте використання в рукописі «Б» виразу «малий». «Малість» становить клімат життя Терези, але легко здогадатися, скільки великодушності міститься у ньому. Малість у неї означає глибину смирення, забуття про себе, вільний простір для Бога, який її перевершує, правду, свободу в служінні. Саме таких «убогих», таких «маленьких» Господь назвав блаженними в Нагірній проповіді. Тереза рішуче долучає себе до них. Вона вважає «малі душі» класом привілейованих друзів Ісуса, а правду кажучи, єдиною категорією людей, яких Він любить. Якщо хтось не стане, як дитина, не отримає небесного Царства – каже до кожної людини (пор. Мт 18, 3).

Тереза хоче уникнути всілякої видимості величі, тому пригадує свою «невірність», «слабкість», «провини», ніколи не ставить себе поміж досконалими. Знаменно, як невтомно вона повторює у цьому листі вираз «малі душі»: аж сім разів! Тільки тут вона почувається вільно. Для них пише свою «малу доктрину». Вона знає, що цих душ – безліч. Власне кажучи, змальовує дорогу, якою має йти кожен.

Ця малість зовсім не протиставляється великодушності! Це видно з тих «величезних прагнень», що їх описує Тереза (ІД 9; Ms . B 2v -3 r). Одночасно з поглибленням віри в милосердну Любов Бога, сильно зріс її апостольський запал і дух всезагального братерства. Духовна відповідальність пробуджує в ній нестримні прагнення, а ті стають для неї «істинним мучеництвом», мучеництвом з любові, про яке вона просила в своєму Акті пожертвування себе. Мука цього вогню полягає в тому, що її численні прагнення нібито неможливо погодити і гармонізувати. Хоче любити без меж – в обмеженому житті. Ці «прагнення межують з нескінченністю» – вона говорить «без сенсу», втрачає почуття, підноситься понад глузд. Жодна людина не може реалізувати цього спектру прагнень, широкого як світ. Поміж мріями та обмеженістю виникає напруга, яку неможливо витримати. Саме це є стражданням великої любові. Тим часом, через роздуми над І Посланням до Коринтян (12-13), Святий Дух дає Терезі світло й мир. Вона розуміє, що у спільноті Церкви любов – це рушійна сила, так само як життєздатність фізичного тіла залежить від биття серця. Любов – це Божий дар, який у Церкві дає життя словам і навчанню: «Я зрозуміла, що тільки Любов спонукає члени Церкви до діяння, і, якби випадково забракло Любові, Апостоли перестали би проголошувати Євангеліє, Мученики не хотіли би проливати свою кров… Я зрозуміла, що ЛЮБОВ МІСТИТЬ В СОБІ ВСІ ПОКЛИКАННЯ, ЩО ЛЮБОВ Є ВСІМ, ОХОПЛЮЄ ВСІ ЧАСИ Й УСІ МІСЦЯ… ОДНИМ СЛОВОМ – ВОНА ВІЧНА!.. І тоді, просто непритомна від радості, я скрикнула: «О Ісусе, Любове моя… нарешті я знайшла своє покликання, МОЇМ ПОКЛИКАННЯМ Є ЛЮБОВ!.. Так, я знайшла своє місце в Церкві, а це місце Ти сам мені пожертвував, мій Боже… В Серці Церкви, моєї Матері, буду Любов’ю… таким чином буду всім… моя мрія здійсниться!» (ІД 9; Ms . B 3v ).

Це й досі той самий ідеал: повнота любові, досконалий дар із себе, святість, до якої прямує Тереза. Але ця любов зростає до повноти апостольства, росте у суспільному, колективному вимірі, стає глибокою, як море, широкою, мов береги океану, – як і раніше становить відповідь, яка, хоча й розуміється по-новому, але набуває дедалі багатшого значення.

Чи не бажає Тереза обійняти надто багато? Коли гора підноситься дедалі вище, як же мале і безсиле створіння дістанеться її вершини? Відповідь, яку дає рукопис «Б», становить ще сильніший заклик іти вже віднайденою дорогою повної довіри до Бога, бо тільки Він підносить нас аж на саму вершину. «Секретом» Терези, способом як це реалізувати, є постава радикального відкриття перед Божим діянням, вповні пережита нею самою.

Тому Тереза, сповнена надії, наново жертвує себе Милосердному: «Я лише слабка і нездібна дитина, але саме ця моя слабкість додає мені сміливості, щоб віддати себе як Жертву Твоїй Любові, о Ісусе!» (ІД 9; Ms. B 3v). Вона пригадує, що Новий Завіт є Божим задумом милосердя.

Тереза каже, що хоче поширити діяльність любові, яка – попри весь згаданий радикалізм – є скромна і звичайна (пор. Ms. B 4r-v). Беручи за символ малу пташку, вона більш детально представляє повну довіри позицію, яку зберігає посеред слабкостей і випробувань. Вражає ствердження, що в усьому цьому панує мир, радість, вірність у вірі, а також немає страху, смутку чи болісного зречення (пор. ІД 9; Ms . B 4v -5 r). Увесь текст написано у формі молитви, а під кінець заклик до Ісуса набирає безмірної краси й сили. Її думка розвивається навколо осі милосердя – довіри. «О Ісусе! Дозволь мені сказати Тобі, в надмірі вдячності, що Ти полюбив нас до нестями… Як же з огляду на це божевілля моє серце не мало б вириватися до Тебе? Хіба ж може мати межі моя довіра?.. […] Я надто мала, щоб звершити великі діла… тому моїм божевіллям є довіра, що Твоя Любов прийме мене як жертву […]. Вірю, що настане день, коли Ти прибудеш, Возлюблений Орле, щоб забрати пташину та, підносячись разом з нею до Вогнища Любові, та всю вічність зануриш її в палаючій Нескінченності цієї Любові, що їй вона віддала себе як жертва […]. Твоя поблажливість невимовна… відчуваю, що якби – що неможливо – Ти знайшов душу більш слабку і меншу, ніж моя, з радістю засипав би її ще більшими дарами, аби лиш вона з повною довірою віддалася Твоєму нескінченному милосердю» (ІД 9; Ms. B 5v).

І тільки тепер, з огляду на вже з’ясоване, Тереза пише сторінки, що нині фігурують як дві перші. Вони становлять пояснення того, що вже було написано. Тереза ще раз підкреслює, з одного боку, домінуючу мету її життя («знання Любові» – дорожчої за всі скарби, єдиної речі, гідної прагнення), з іншого ж боку – позицію, необхідну для прийняття любові. «Ісусові сподобалось вказати мені єдину дорогу, яка веде в сам Божественний жар; ця дорога – віддання малої дитини, яка без страху засинає в обіймах Отця». І знову вона згадує тексти Писання – основу її дороги дитинства (ІД 9; Ms. B 1r).

У листі до Марії від 17 вересня (Л 176) Тереза намагається пояснити свою думку: свідчить, що її нестерпне прагнення мучеництва – це «ніщо», і в жодному разі не становить аргументації її безмежної довіри. Колись воно може бути легко зараховане до «духовних багатств, які роблять неправедним», якщо в них почиваєш на лаврах. «Я досконало відчуваю, що це не вони подобаються Господу Богу в моїй душі. Йому подобається те, що я люблю мою малість і мою вбогість. Йому подобається моя сліпа довіра до Його милосердя». Тереза знову і знову старанно висвітлює справу: «Забажай зрозуміти, що в прагненні любові Ісуса, щоб бути жертвою Його любові, то чим ти слабший без прагнень і чеснот, тим більш піддатливий на діяння цієї Любові, яка поглинає і перемінює… Достатньо самого прагнення стати жертвою, але треба погодитись на те, щоб завжди залишатися вбогим і безсилим, і саме це важко». В остаточному зусиллі надати прозорості своїм думкам, Тереза доходить до чудового в своїй простоті формулювання: «Довіра і тільки довіра має провадити нас до Любові».

Шістьма роками раніше, 1890 р., Тереза (тоді ще послушниця) написала до Марії Герен іншого листа про любов. Тоді формулювання було зовсім іншим: «Щодо мене, то не знаю іншого способу дійти досконалості, ніж любов» (Л 87). Тоді її палив духовний запал, вона виходила з іще неусвідомленого переконання, що їй вдасться власними силами – які так щедро жертвує – реалізувати мрію про любов. Мусили спливти роки безсилля всупереч усій її жертовності, мусив з’явитися в її житті могутній струмінь Божого світла, перш ніж наша кармелітка нарешті дозріла до нового погляду. Її досвід віддзеркалює дорогу, напевно, кожного християнина, який шукає всерйоз.