2. Бог понад усе

 

У Терезі її власна недосконалість конфронтує із нескінченним прагненням любові. Любити, любити цілковито, нескінченно, без меж – такою була і залишається мрія цієї кармелітки. Тому вона і визволилась, тому й позбулася усього, відірвала від себе, тому молиться і чуває. Це її єдина мета. Але вона швидко здобуває «почуття Нескінченності». В день обітниць Тереза просить про «нескінченну любов, що немає іншої межі, крім самого Ісуса, любов, яка б уже не була мною, але Тобою», в Акті пожертвування себе благає Бога, щоб дав їй «мучеництво досконалої любові». В рукописі «Б» говорить про повноту любові й десять разів згадує «божевілля» цієї любові.

Любов, якій вона віддає себе до останку в такий спосіб, пробуджує в ній дещо інше. Відкриваючи можливості, приховані на дні людського серця, які можуть розвинутись і досягти повноти, Тереза починає захоплюватися смаком любові Ісуса і людей! Тут також немає меж! Під час кожного акту любові приходить заклик: ще! і знову ще! Прагнення постійно зростає: «Віддаючи себе Богу, серце не втрачає своїх природних, повних ніжності почуттів, навпаки, ці почуття посилюються мірою того, як стають більш чистими і божественними» (ІД 10; Ms. C 9r). «З радістю бачу, що моє серце, люблячи тільки Його, розширюється настільки, що здатне любити своїх любов’ю, незрівнянно палкішою, ніж могло би мати її для них, ховаючись в самолюбному і безплідному почутті» (ІД 11; Ms . C 22 r). Кожне насичення любов’ю викликає нові прагнення і більшу здатність до пиття. Кожний досвід любові, яку дають і отримують, пробуджує в Терезі прагнення жити нею ще більш інтенсивно.

Крізь усе життя Терези плине прагнення любити Возлюбленого так, як Він на це заслуговує: насправді гідним способом, даючи відповідь, що є рівна любові, якою люблять її – відплачуючись, давати стільки, скільки отримано, не залишатися в боргу. Полум’яна Наречена, якою є Тереза, хоче любити Господа так, як Він її любить. Тому на неї чекає безмежна поразка, хоча наміри такі святі. Неможливо любити Бога в той самий спосіб, в який Він нас любить. Він завжди любить нас перший і більше. Ми ніколи не зрівняємося з цією любов’ю. Завжди треба буде визнати себе переможеним, «бо Бог більший, ніж наше серце» (1 Йн 3, 20). До Нього підноситься спів хвали: «Бог тільки Ти Святий, тільки Ти – Господь, тільки Ти Всевишній».

Однак любов неминуче прагне рівності. Святий Йоан від Хреста заявляє: душа прагне «полюбити Бога з такою чистотою і досконалістю, з якою Він її любить, аби заплатити за Його любов своєю любов’ю. […] Душа завжди бажає цієї рівності природним і надприродним способом. Бо той, хто любить, не відчуває спокою, якщо знає, що не любить так, як люблять його» («Духовна пісня» 38, 2-3»).

Наша любов є любов’ю самого Бога, «влита в серця наші Святим Духом, яким Божа любов досконало протікатиме до Нього через нас. Але саме це становить причину одвічного конфлікту! Чи може канал стати достатньо широким, щоб пропустити нескінченну любов? Отже, просімо Господа, щоб розширив нашу місткість. Тим більше, що людина часто дозволяє вислизнути добрій нагоді любити: а чи це не закриває або звужує канал? Може бути ще гірше: людина робить справжні прогріхи, а це витік, який викликає зменшення любові, «падіння напруги на лінії».

Тереза усвідомлює цей процес в усьому його невблаганному реалізмі. Ми ніколи не зможемо любити Бога так, як Він нас любить. Нас завжди будуть перевищувати, Його любов братиме верх, і треба буде завжди приймати, що наша любов не має достатньо сили. На схилі життя Тереза робить зворушливе зізнання: «Твоя Любов випереджувала мене від дитинства, зростала разом зі мною, а зараз це прірва, глибину якої не можу виміряти. Любов притягує любов, тому, мій Ісусе, моя злітає до Тебе, хотіла би наповнити прірву, яка її притягує, але, на жаль! […] Щоб любити Тебе так, як Ти любиш мене, треба, щоб Ти дав мені Твою власну любов; лише тоді знайду спокій» (ІД 11; Ms. C 35r).

На закінчення цих роздумів можна зробити два висновки: 1) Смирення – це головний елемент дороги Терези до святості. Людина мусить смиренно прийняти свою справді неминучу недосконалість. Прийняти себе в правді такою, яка вона є. 2) Важливість надії. Любов ніколи не зможе дійти власними силами туди, куди прагне. Існують реальні похибки, а також неможливість заплатити Богу коли-небудь тією ж самою монетою любові. Щодо Нього завжди будемо боржниками. Тому більше нічого не залишається, крім молитви, прохання, надії: «Господи, зроби так, щоб у мені зростала Твоя власна любов. Доповнюй сам, чого бракує моїй любові, наповни мої пусті руки, дай мені Твоє серце».

Такі внутрішні рухи зустрічаємо в хресні моменти: коли Тереза знаходить свою «малу дорогу» (1894), в Акті пожертвування себе Божому милосердю (1895), в рукописі «Б» (1896). Це ж саме побачимо і деінде. Не раз Тереза чудово висловлювала в своїх віршах благальну надію про отримання любові самого Бога.

Аби Тебе любити, Ісусе, дай мені тисячі сердець,

Але це ще замало. О! Красо найвища –

Щоб полюбить Тебе, даруй мені своє серце.

«У Пресвятому Серці»

На іншому ж місці:

Любові я Твоєї, Ісусе, вимагаю!

Твою любов тільки змінити мене може

Вогонь пожираючий в серце мені дай!

Тоді, хоч нужденність моя остаточна,

Зможу любити Тебе й благословити –

Як це роблять світлих душа сонми у Небі.

Тією ж любитиму Тебе любов’ю,

Якою Ти любиш мене – Син і Бог!

«Тільки Ти, Ісусе»

З цього бачимо, що надія посідає центральне місце в духовній мандрівці Терези. Перед безсиллям людського кохання в досягненні повноти любові саме надія мусить відіграти роль посередника між Богом, «який зрощує» (1 Кор 3, 7). Після всіх зусиль, які лише можна собі уявити, залишається голод і прагнення чогось більшого. Зрештою, тільки уповання на саму наймилосерднішу доброту Бога зможе відкрити дорогу до досконалої любові.

В останні дні життя подібні думки виразив Шарль де Фуко, пишучи до пані де Бонди: «Виявляється, це слушно, що ми замало любимо. Ніколи не будемо любити достатньо, але Господь Бог, який знає, з якої глини нас виліпив, і любить нас у сто разів більше, ніж мати може любити свою дитину, Він, який не обманює, сказав, що не відкине того, хто до Нього приходить…»