6. Міст понад прірвою

 

Третій і останній образ, який може проілюструвати доктрину Терези, – це міст.

Ми бачили, як Тереза, попри свою любов – а радше завдяки їй, – усвідомлює відділення від повної любові. Щоправда, вже не відчуває його болісно, тому що Бог дарує їй себе чим далі довірливіше. Вона ще має усвідомлення подальших можливостей. Досконала любов стає «прірвою» (ІД 11; Мs . С 35r), яку Тереза хотіла би переступити, щоб опинитися поруч із Возлюбленим.

Тепер потрібно перекинути міст через прірву. З обох боків на солідних фундаментах підносяться стовпи для прогонів. На нашому березі – це смирення, завдяки якому людина, обмежене створіння, покірно приймає свої недосконалості та безсилля.

На березі безмежного Бога підноситься Милосердя, в яке вірить людина. Як смирення, так і віра в милосердну любов Бога – це принципові умови надії. Не можна покладати надію в тому, у чию доброту не віримо. На цих прогонах зводимо міст люблячої довіри і можемо дійти до Бога, а радше – сам Бог ступає на цей міст, й переносить людину на той берег.

Проте і цей образ неповний, бо насправді недостатньо лише раз побудувати міст, це треба робити завжди, після кожного зростання в любові.

Отже, чи надія фактично наближає нас до Бога? Можна поставити запитання з боку Бога, судячи per absurdum, однак воно б насправді було абсурдним, якби відповідь була негативною. Чи ж Бог любові може не вислухати людину, яка має палку надію любити Його більше? Тереза гадає, що це неможливо. До довіри можна застосувати те, що вона пише про благальну молитву: «Молитва і жертва становлять усю мою силу, вони – це та невидима зброя, яку дав мені Ісус» (ІД 11, Мs . С 24v). «Наскільки ж велика сила Молитви! Вона наче цариця, яка щомиті має вільний доступ до царя і може отримати все, про що просить» (ІД 11, Мs. С 25r). «Всемогутній дав [Святим] як точку опори САМОГО СЕБЕ І ТІЛЬКИ СЕБЕ; як важільмолитву, що розпалює вогонь любові. Таким чином вони підійняли світ» (ІД 11, Мs. С З6v). Ісус сам в «Отче наш» навчив нас просити, тому прохання не може бути безрезультатним. В іншому місці подає молитву доцільною та можливою: «У високих притчах [...] навчає нас, що достатньо стукати, аби нам відчинили, достатньо шукати, аби знайти, і смиренно простягати руку, аби отримати те, про що просимо... Додає ще, що все, про що попросимо Отця в Його ім'я, Він дасть» (ІД 11, Мs. С 35v).

Сестри Терези свідчать, що вона не ставила жодних обмежень своїм очікуванням. У рукописі «Б» пише про «свої прагнення та сподівання, що межують із нескінченністю», про свою «зухвалу» довіру, про «божевільні прагнення» та «велетенські бажання». «Як же Бог дозволив би перевищити себе в щедрості?» – пише вона 203). Марії від Святої Трійці пояснює, що «обмежувати свої прагнення та сподівання – це не визнавати нескінченну Божу доброту. Мої нескінченні прагнення – це моє багатство, і справдяться для мене слова Ісуса: тому, хто має, дасться, й надміру матиме» (АП 1332). Тереза часто повторює за св. Йоаном від Хреста: «Від Бога стільки можна отримати, скільки маємо надію від Нього дістати». Ніщо нам не показує краще переображувальну силу довіри, як конкретне життя самої ж Терези! Бачимо, що її «ліфт» чудово функціонує! Милосердна любов діє в її житті! Її вірність стає винятковою, а братня любов не має меж. Усіма можливими засобами вона прищеплює своїм послушницям довіру. Говорячи про малу дитину, яка не може піднятися навіть на першу сходинку драбини, каже: «Погодьтеся бути такою маленькою дитиною. За допомогою практики всіх чеснот постійно піднімайте ніжку, щоб видертися на сходи святості. Вам, можливо, не вдасться піднятися навіть на першу сходинку, але Господь Бог прагне від вас тільки доброї волі. Незабаром, поневолений цими палкими зусиллями, сам зійде й, взявши вас на руки, сам занесе назавжди до свого царства» (АП 1403).

До Марії від Святої Трійці, яка б хотіла мати трохи більше енергії, Тереза каже: «А може, Господь Бог хоче, щоб ти була слабкою та безсилою, як дитя... Чи думаєш, що матимеш менше заслуг?.. Тому погодься на те, щоб спотикатися на кожному кроці, навіть падати, щоб нести свої хрестики слабо, покохай свою неспроможність, а душа твоя матиме з цього більшу користь, ніж якби, несена благодаттю, із запалом виконувала героїчні вчинки, наповнюючись самозадоволенням і пихою» (ДП 2192).

Щодо себе робить проникливе зауваження, усуваючи всі ілюзії: «Я – маленька душа, яка може жертвувати Господу тільки маленькі речі, і то мені ще часто трапляється оминути нагоду для цих малих жертв, які приносять у душу стільки миру; однак я цим не знеохочуюсь, погоджуюсь мати дещо менше миру і стараюся в майбутньому бути більш уважною» (ІД 11, Мs . С 31r). Тереза вповні усвідомлює, що багато хто більше подружився з Богом, що є набагато більше святіших, ніж це проглядає через їхній бентежний характер і заблоковану психіку: «Дуже часто те, що видається недбальством у наших очах, у Божих очах є героїзмом» (ДП 1755). До Селіни, своєї сестри, каже так: «Будеш здивована в останній день, коли побачиш своїх сестер, які, звільнені від усіх недосконалостей, виявляться великими святими» (ПС І).

До притчі про робітників останньої години робить такий коментар: «Бачите, якщо зробимо хоча і невелике зусилля, але повне, на яке ми спроможні, сподіваймося всього від милосердя нашого Бога, а не від наших нужденних починань. Нагороду отримаємо таку ж саму, як і найбільші святі» (АП 1043).