9. Щаслива істота

 

Нам залишається дещо додати про певні риси, які становлять невіддільну частину духовної вбогості Терези. Передусім щастя, народжене надією. Хто злиденний, але завдяки надії знає, що майбутнє відкрите перед ним, – той найбагатший, бо усе має наперед і втішається з цього. Убогий духом не відчуває себе позбавленим чогось, бо не прагне нічого обмеженого, а знає, що перед ним є безмежне відкрите й доступне. Ісус сказав: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт 5, 3).

Убога в усьому, Тереза завдяки своїй безмежній довірі багата на Бога. Вона знає, що Він підходить до неї щораз ближче як благодать: «Усе є наше, усе для нас, бо в Ісусі маємо все» (пор. ПС І).

Ця глибока споглядальниця все своє життя сприймає як мову Бога та прояв батьківської турботи – все відчуває як дар. Мир, радість та щастя становлять атмосферу дна її життя навіть у мороці фізичного страждання й випробувань віри. Її усмішка входить у сестер в приказку – вони бачать, що радість Терези плине з безперервного контакту з Богом. «[Сьогодні вже страждаю не зі смутком], але в радості та мирі; посеред страждання тішуся істинним щастям» (ІД 10, Мs . С 4v). Вже наближається її нове життя, свято Воскресіння розпочинається всерйоз: «Я неначе воскресла духом, вже не там, де думають. Моя Матінко, не переживай за мене, я дійшла до того, що вже не можу страждати, бо кожне страждання солодке для мене» (NV29 V). Побоювання, біль, тривога, зміни в здоров'ї, людські пересуди – все це «зачіпає лише поверхню її душі» (NV10 VII), але вже не в змозі замутити самої глибини, де в довірі Тереза стала на якір у Богові. Зв'язана з Богом, відчуває себе визволеною та відірваною від усього, що не є Богом. До її словника часто повертаються образи, що відображають легкість, швидкість і політ: отримує «крила», «відлітає», вона – «жайворонок у високому небі», відірвана від усього, прагне лиш підноситись чимдалі вище до Світла. Розчарування, сум'яття, тривоги, неспокій уже не можуть замкнути її в самій собі.

Відтоді її веде лише покладання на Бога. «Зовсім не переживаю про майбутнє; я впевнена, що Бог виконає свою волю, і лише про цю єдину благодать прошу Його; не треба бути більшим за Царя монархістом» (Л 191). Тереза живе «тепер» і «сьогодні» Божою волею, знає, що Бог разом з проханням дає силу: «Господь Бог наповнює мене відвагою пропорційно до моїх страждань. Відчуваю, що цієї миті не можу витримати більше, але не боюсь, бо, якщо вони примножаться, то Він одночасно збільшить мою відвагу» (NV15 VIII). Поки що радіймо з того, що Бог дає тепер: «В іншому разі – завжди буде час переживати» (NV20 V). Часто повторює вислів: «Все є благодаттю». Тепер вона зрозуміла глибину псалмів, які безупинно говорять про Боже милосердя. До цього це були «пласкі описи» – тепер вони розмовляють з нею про її Господа і про неї саму. Невпинно з її серця підносяться вдячність і волання, єдине прагнення: любити більше, щоразу більше. Це основний тон її молитви.

Напевно – з огляду на щедрість отриманих милостей – Тереза бачить також свою вічну малість (пор. ІД 10, Мs . С 4v), але «коли мені теж було дано зрозуміти любов Ісусового Серця, зізнаюся, що вона вигнала з мого серця всяку тривогу! Спогади моїх вин упокорюють мене, схиляють мене ніколи не покладатися на власні сили, бо вони – лише слабкість; але ці спогади ще більше говорять мені про милосердя та любов. Коли з довірою кидаємо свої провини в палаюче вогнище Любові, чи ж можливо, щоб вони не згоріли в ньому безповоротно?» (Л 220).

У перспективі цієї безмежної довіри вже немає місця чистилищу. Чистилище – це «найменше переживання» (АП 1164). Тереза добре знає, що не заслуговує навіть туди ввійти, проте не може його боятися, бо «Вогонь Любові освячує краще, ніж полум'я чистилища» (ІД 8, Мs . А 84v). «Пам'ятаючи, що Любов покриває безліч гріхів, черпаю з цієї невичерпної копальні, що ЇЇ Ісус відкрив переді мною» (ІД 10, Мs. В 15r).

Отже, життя кармелітки стає дедалі відкритішим, щоб вбирати в себе звідусіль.