Конрад де Меестер

 

Конрад де Меестер OCD народився 11 березня 1936 р. в Локрісті (Бельгія). Монаші обітниці в Ордені Босих Кармелітів склав 1955 р. у фламандській провінції.

Був висвячений у Римі 21 квітня 1963 р. Докторат із теології захистив в університеті Терезіанум у Римі на підставі праці Dynamique de la confiance, опублікованої потім у видавництві Cerf у Парижі, 1969 р. Головні думки цієї праці виклав у книжці Les Mains vides, яку згодом переклали 20-ма мовами, зокрема українською під назвою «З пустими руками».

Спеціалізується на вивченні життя і праць св. Терези з Лізьє і 1999 р. опублікував нове, критичне видання «Історії однієї душі», перевидане в Парижі 2005 р.

Конрад де Меестер – редактор квартальника Présence du Seigneur.

 

ПЕРЕДМОВА

 

Другого січня 1973 р. минуло сто років від дня народження Терези з Лізьє. Її коротке життя – 24 роки, прожиті в тіні, - раптом, після смерті, опинилося під прожекторами всього світу, на сцені Церкви 1900-1950 років, коли звершилась її незрівнянна кар’єра…

Зараз цей ентузіазм спав. Так було треба. Новизна пройшла, послання було передане. Думки Терези стали спільним благом. Вони є втілені в духовність наших часів, стали одним з її формотворчих моментів так природно, що ми вже навіть на замислюємося, що ними завдячуємо саме Терезі. Тереза допомогла нам наблизитись до Святого Письма, можливо, набагато ефективніше, ніж інші, бо висловлювалась із простотою, так прозоро, що всі її розуміли. Вона вилікувала нас від янсенізму (янсенізм – єретична течія в католицизмі, поширена в Нідерландах і Франції у XVII-XVIII ст. За віровченням янсенізм близький до кальвінізму та протестантизму. Головні положення янсенізму були сформульовані голландським богословом К. Янсеном (Cornelius Otto Jansen). Головною ідеєю янсенізму є обмежене бачення людини, як такої, що втратила Божу ласку, а також свою свобідну волю. Людина є цілком спотвореною гріхом, а її вчинки нічого не варті. Лише ласка Божа може змінити людину і дарувати їй спасіння. Янсенізм твердить, що Христос помер не за все людство, а лише заради малої групи вибраних. – (Прим. ред.)), повертаючи всі права Богу любові. Вона поглибила наше усвідомлення приналежності до Церкви і показала, як усі люди – за допомогою відповідних їм засобів і у звичайних умовах – можуть стати досконалими християнами.

Ось лише один з прикладів: п’ятий розділ Конституції ІІ Ватиканського Собору про Церкву, присвячений всезагальному покликанню до святості, багато в чому завдячує Терезі, попри те, що її ім’я там не згадується, а редактори тексту, можливо, навіть про неї і не думали. Її вплив став анонімним, розлився всюди. Сталося так, як із дріжджами, доданими до тіста. За якийсь час уже не можна сказати, чи вони тут, чи там – вони усюди. Це «Боже слово», як сказав про Терезу Пій XI, пролунало, а сама свята може зникнути. В майбутньому вона стане однією з великих постатей Церкви, як Франциск з Асіззі, св. Бернард, Тереза від Ісуса чи о. Боско…

Донині з неї постійно променіє таємнича сила притягання. До її листів повертаються, її згадують між учителями духовності сьогодення. Вона раз у раз притягує, бо все в ній наповнене життям і глибоким переконанням. А поняття, якими вона оперує – отець, любов, убогість, братня любов, повна довіра, надія і т.д. – такі універсальні, що їх може зрозуміти кожен. Прості люди знаходять у неї щось близьке їм, а для богословів її доктрина може зіграти роль «переливання крові» – як сказав Ганс Урс фон Бальтазар.

Цією маленькою книжечкою ми прагнемо ще раз пригадати послання Терези, точніше кажучи – один з ключових моментів її послання. Бо, хоча ця свята має що сказати в багатьох інших сферах, нам здається, що тут ми дісталися самої суті її місії. Вона говорить нам, що Бог є Богом милосердя, і таким чином вводить нас у саме серце Біблії. Бог як Любов є покликанням до любові. Але відповідь людини за своєю природою обмежена. Тому любов повинна народжувати надію. «Бог, який є любов’ю» (1 Йн 4,7), також є «Богом надії» (Рим 15,13), а свої дари складає в наші пусті руки.

Правду кажучи, життя Терези – це пригода «сірої людини», це історія першого-ліпшого християнина. Християнин, який любить, з меншим чи більшим ентузіазмом, мусить здобути любов власним зусиллям – пройти через почуття власної нездарності, яке очищує, й нарешті дозріти до повної довіри Отцю, який «викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням» (Флп 2,13). «Здається, що найвищий спосіб існування, – пише Ханс Фортманн (Oosterse Renaissance), – мусить мати за умову втрату свого «я» не через слабкість – тоді б ми застрягли в патології, – але шляхом свідомого зречення себе і ставання пустим… Наше активне «я» керує собою й світом, але не здатне піднятися вище, бо для цього потрібно стати пустим, про що говорять і зен-буддизм, і християнські містики».

Нідерландський психіатр Анна Террюве охоче говорить про жінку як про «стражницю відкритого способу життя». У такої споглядальної жінки, як Тереза, ця відкритість мусить бути майже необмежена. Тому пані Террюве у висновку до своєї праці («Психотерапія в неврозах») скеровує нашу увагу на Терезу як дар Божий для наших днів, бо її доктрина про довіру і віддання може допомогти багатьом людям. Довіряти, мати надію – це відкритися на майбутнє. «Божі обітниці не тягнуться в сірому кінці дійсності, а несуть світоч, ідучи на чолі» (Ю. Молтманн).

Останніми роками справді багато писалося про надію. Наголошувалося на способі, в який християнство за своєю суттю спрямоване в майбутнє, яка саме воно повинно бути відкрите на світ і відігравати критичну роль у суспільстві. Таким чином був підкреслений суспільний і колективний аспект. Отже, ця скромна праця досліджує «освячувальну» функцію надії – таку, що її бачимо у Терези з Лізьє.

Чи йдеться про те, щоб потім повернутися до наших індивідуальних справ? Навряд. Історія, яку ми тут розглядаємо, не становить привілею окремої істоти чи якоїсь еліти. Той, хто здобудеться на таке зречення, може пізнати входження Бога в своє життя. Послання Терези є широке як світ, і призначене, аби знайти відгук у кожному.

Зрештою, дорога Терези може допомогти світові ще й з іншого погляду, бо святість може стати незрівнянною силою переображення суспільства. Святі запроваджують революцію любові, починаючи від найближчого оточення. Вони є сіллю землі, світлом, поставленим на горі (Мт 5,13-16). Ріка святості перебудувала би світ набагато глибше, ніж хвилі насилля. Безсумнівно, наш світ, який поринув у техніку, ще більше потребує духовного життя, того «духовного доповнення», про яке говорив Бергсон. Земля без Бога – це не земля. Господь Бог не потребує виправдання перед людиною, якщо час від часу, в таємничому укритті, залучить до сильної любові когось такого, як Тереза. Її полум’я стає світлом і жаром для світу.

Певний спосіб представлення Терези і мови про неї сформував у минулому думку, що доктрина Терези містить у собі щось інфантильне й залишається поза реальністю. Попри дивну наполегливість цих упереджень, сьогодні зазвичай всюди визнають велику зрілість цієї молодої святої.

Декому важче засвоїти стиль Терези та її лексику, хоча для інших це не становить труднощів. У цьому вона є дочкою своєї епохи, як ми – нашої. Може виникнути потреба перебороти опір проти її стилю і символіки – я теж спочатку мусив до цього звикнути, – але під цією шкаралупкою завжди можна знайти соковитий плід. (А може, її «квітчастий стиль» знову стає актуальним?)

Одна знайома філософині Едити Штайн якось написала до неї, що не любить стилю Терези. Едита відповіла їй: «Мене здивувало те, що ти пишеш мені про малу Терезу. Досі мені навіть на думку не спадало, що до неї можна підходити в такий спосіб. Єдине моє враження – це те, що я стою перед людським життям, пройнятим виключно повністю і аж до кінця любов’ю до Бога. Не знаю нічого, більшого і хотіла би саме з цього внести щось в моє життя й життя тих, хто довкола мене».

Перспективи, накреслені в цій книжечці, не завжди матимуть змогу розкритися в деталях. Тому дозволяю собі відіслати читача до більш ширшого мого дослідження: «Dynamique de la confiance. Genese et structure de la “voi d’enfance spirituelle” chez sainte Therese de Lisieux» (Динаміка довіри. Ґенеза і структура «дороги духовного дитинства» святої Терези з Лізьє). Представляємо тут наново, хоча і в іншій формі, головні лінії цього дослідження. Маємо надію, що не один шукач Бога знайде в цій книжці світло на своїй дорозі й ми, хоча й не знаємо одне одного, станемо друзями.