Пастирське послання

Римо-Католицького Єпископату України з нагоди перенесення в Україні мощів

святої Терези від Дитяти Ісуса і Пресвятого Обличчя,

монахині і Вчителя Церкви

 

Улюблені Брати і Сестри!

 

1. У Великодній Понеділок Україна удостоїлась незвичайної ласки: на її рубежах ми привітали мощі святої Терези від Дитяти Ісуса, кармелітанки босої, Вчителя Церкви і покровителя місій. Ця велика свята, котра жила на схилі XIX століття, за надзвичайно короткий час «покорила» Європу і світ як заступниця надто багатьох ласк, попри те, що її життя було дуже коротким. Вона стала символом незвичайною боротьби, яку кожна людина веде зі злом і одночасно знаком великої доброти Бога для нас. Прагнемо заохотити всіх скористатися можливістю віддати шану її мощам, аби випросити потрібні нам ласки в особистому житті, і родинах і суспільстві. Перенесення мощів святої Терези в багатьох країнах світу збирало великі маси віруючих і принесло багато ласк.

 

2. Ким була мала – велика свята

 

Тереза Мартен народилася 2 січня 1873 р. в Аленсоні на півночі Франції. Вона була наймолодшою з дев’яти дітей, які народилися в сім’ї годинникового майстра Людовика Мартена і мережниці Зелії Герен. З чотирьох братів і п’яти сестер до дорослого віку дожили лише дівчата. Усі вони теж стали монахинями, причому чотири вступили до того самого монастиря кармеліток босих в Лізьє. Таким чином здійснили давнє бажання свого батька, котрий мріяв про монаше життя, однак його не прийняли до монастиря через незнання латинської мови.

Перша думка стати монахинею виникла в Терези у двохрічному віці. Ледь минуло їй 4 роки, як померла її мати, і мала Тереза постановила, що її мамою буде старша на 12 літ сестра Павліна. Тимчасом через п’ять років після смерті матері Павліна вступає до Кармелю, а Тереза, хоч і залишалася улюбленицею батька, і була в центрі всієї сім’ї, відхід своєї сестри сприйняла як дошкульний удар. Знову осиротівши, була повністю надломленою. Супроводжували її «ридання, озноб, постійний біль голови, галюцинації, зомління і навальні прояви емоцій». Якось під час одного з таких приступів вона зауважила, що фігурка Матері Божої, яка була в кімнаті, посміхнулася до неї. Це була її Мати Божа Переможниця, котрій вона завдячує своєму оздоровленню. Тереза вибрала її за матір і опікунку.

Невдачі в школі дівчинки, призвичаєної до розпещення вдома, привели до того, що батько постановив, що вона буде навчатися вдома, беручи приватні уроки. Примхлива дівчинка часто вибухала плачем, якщо їй хтось звертав увагу. Маючи 13 років, під впливом слів батька, що вона постійно поводить себе як мала дитина, пережила внутрішню переміну. Як сама написала: У свято Різдва Господнього Бог вчинив мале чудо. Дозволив мені в одну мить подорослішати. Тієї ночі, коли це Він з любові до мене став слабим і податливим на страждання, вчинив так, що я стала сильна і відважна. Я мало не побігла як якийсь велетень. Перестала бути зосереджена в собі та займатися виключно власними проблемами. Одного разу, дізнавшись, що якийсь чоловік убив у Парижі трьох жінок, почала палко молитися в його намір енні, щоби захистити його від пекла. Коли почула, що під час оголошення смертного вироку він поцілував хрест, визнала, що він є її «першим дитям».

Після цієї події відчула себе достатньо сильною, щоби старатися про вступ до Кармелю. Однак це було нелегко. Через її молодий вік настоятелі відмовляли їй у наполегливих проханнях про вступ до монастиря. Навіть родина сприймала її як постійно примхливу дитину. Проте вона була так рішуча, що під час перебування з батьком у Римі попросила самого Папу Леона XIII про дозвіл на вступ до монастиря. Відповідь Святішого Отця, щоби слухала настоятелів, сприйняла як свою поразку. Однак нащо не було в змозі відтягти її від прийнятого рішення.

Довгождана мить настала 9 квітня 1888 року, коли назавжди залишила дім, бажаючи відтоді жити в монаршій спільноті кармелітанок босих, як сама написала у своєму щоденнику, «щоби рятувати душі й особливо молитися за священиків. Тоді їй виповнилося 15 літ. Дві її старші сестри вже були тоді в цьому самому монастирі. Восьмого вересня 1890 р. склала свої перші монаші обітниці, отримавши ім’я Тереза від Дитяти Ісуса і Пресвятого Обличчя. Через чотири роки після тривалої хвороби помер її улюблений батько. Після його смерті до цієї монастирської спільноти вступає четверта з сестер – Селіна, котра ним опікувалася.

Дотримуючись суворого монашого правила, Тереза передусім намагалася проявляти любов до ближніх. Наприклад, вибирала товариство менш любих сестер, аби вони могли відчути доброзичливість. Богослужіння і молитви, підмітання, штопання, праця в саду, оздоблювання вівтаря – це її щоденна праця. Все виконує чудово, без нарікань. Турбота про прості речі, досконале виконання з любов’ю – це її дорога до святості.

Крім щоденної праці старалася також вивчати праці вчителів духовного життя, з-поміж яких особливо близько до серця їй припадають листи св. Йоана від Христа – «Вчителя Любові». Відкриваючи в них Боже діяння, повністю покладається на Ісуса, свого єдиного керівника. Вона пише: «Він не вчить мене рахувати мої вчинки, а вчить мене все робити з любові. Це все чинить Ісус, я нічого не роблю».

Її сповнена добротою постава і невпинний пошук Божої волі у всьому були нагороджені особливими ласками. Трохи більше як через п’ять років перебування в монастирі завдяки ласці вона довершує відкриття своєї власної дороги до святості, яка невдовзі виявиться шляхом для тисяч і мільйонів людей в усьому світі. Це є так звана мала дорога до святості. Розважаючи житія святих і приклади практикування ними героїчних чеснот, часто зв’язане з великими зусиллями, щоби піднестися до Бога, вона постановила, що її дорога буде не стільки підняттям на голі вершини, скільки сходженням через покору і любов у родючі долини ласки. У своєму щоденнику записала: «О, якби всі слабі та недосконалі відчували те, що відчуває найменша з нас усіх, душа твоєї малої Терези, ані одна не втратила би надії, що здобуде вершину гори любові, тому що Ісус не вимагає великих вчинків, але єдине покластися на Нього і вдячності».

Підсумком її бажань стало відкриття, яке вона здійснила під впливом читання Першого Листа св. Апостола Павла до Коринтян – відомого «Гімну про любов». Бажаючи знати, в чому полягає виконання її покликання в Церкві, відчула просвітлення: «О Ісусе, моя любове, нарешті я відкрила своє покликання. Моє покликання – це Любов!» «У Серці Церкви буду Любов’ю, і таким чином буду всім»…

Після цього відкриття почався останній етап в монаршому житті святої Терези, який тривав неповних три роки. Був позначений стражданням, пов’язаним передусім зі спокусами сатани, що намагався піддати сумніву її дорогу. Черствість душі, що її супроводжує, і темна ніч віри стають незвичайно важким випробуванням. Вона розуміє це випробування і знає, що лише повністю віддавшись Божому Милосердю, поклавшись у всьому на Господа, здатна переможно пройти це випробування. Розділяє муки Ісуса, котрий несе хрест. Переживає також миті втіхи і незвичайного зміцнення ласкою. В той час пише: «Бути Твоєю обручницею, мій Ісусе, бути кармелітанкою, бути через злуку з Тобою матір’ю душ – цього повинно було б вистачити мені… Однак є інакше… Без сумніву, ці три привілеї складають моє покликання: бути кармелітанкою, обручницею і матір’ю. Тим часом я відчуваю в собі ще інші покликання – покликання вояка, священика, вчителя, мученика… Нарешті я відчуваю потребу чинити найбільші героїчні діла для Тебе, Ісусе…»

Протягом 1897 року сягає цього героїзму. Вона захворіла. Туберкульоз знищує легені та цілком ослаблює організм. Чим раз частіше кровоточать легені. Тридцятого липня вона приймає Причастя хворих. Бог приймає її самопожертву, на яку два роки раніше вона присвятила себе за спасіння грішників. Упродовж двох останніх місяців її життя муки посилюються. Супроводжують її спокуси, страхи, тривоги… Через свою жертву хотіла би врятувати якнайбільше душ. Прагнула це чинити навіть після смерті. Одній сестрі сказала: «Якби ви знали, скільки планую справ, які чинитиму, коли буду в Небі? Почну мою місію». Вирішила, що коли буде на небі, то пошле дощ із троянд на землю і обіцяла часто на неї сходити… Померла 30 вересня 1897 року.

 

3. Суть життя святої Терези полягає на повній довірі Господу, в тому, щоби у всьому покладатися на Нього. Саме цього навчає нас свята. Цього також прагнемо вчитися ми, віддаючи хвалу Богу в зустрічі з її мощами. Свята Тереза усвідомлює нас, що Бога потрібно просити про все; як про справи малі, так і великі. Тому що отримаємо стільки, скільки просимо. Просімо в Нього якнайбільше те, що Боже: любов, доброту, доброзичливість, вірність, чесність, побожність, мудрість і святість. Бог не відмовить у ласці тим, хто її просить, хоча, звичайно, це чинить на свій подивугідний спосіб.

Святіший Отець Йоан Павло ІІ, удостоюючи в 1997 р. святу Терезу звання вчителя Церкви, сказав: «збіжність доктрини і конкретного досвіду, правди і життя, навчання і практики особливо виразно ясніє в особі цієї святої і ставить її за привабливий приклад особливо для молоді й тих, хто шукає справжнього сенсу свого життя».

Відвідини її мощів стають нині для нас нагодою заново і повністю усвідомити собі величину нашого покликання. Це також нагода, щоб ми вчилися, як добре жити і як використовувати дари Божої благодаті, насамперед слухаючи Ісуса. Ця дорога нам усім доступна, адже, як писала свята Тереза: «Ісусові взагалі не потрібні книжки і вчителі, аби навчати душі. Він, Учитель вчителів, навчає у тиші, без слів… Я ніколи Його не чула, тільки чую, що є в мені, кожної миті; веде мене і підказує, що маю сказати чи зробити. Саме тоді, коли це мені потрібно, я відкрила світло, якого раніше не бачила. Звичайно, воно приходить не під час молитви, а швидше між щоденними заняттями…».

Нехай же всі, хто побажає прийняти до свого серця послання малої святої – великого вчителя Церкви під час відвідин її мощів, отримають всілякі потрібні ласки і укріплення в святості життя.

 

На цей час відвідин уділяємо всім із серця апостольське благословення.

 

Львів, 20 лютого 2010 року

№ 02/2010

 

+ Мечислав Мокшицький

Арієпископ-Митрополит Львівський

Голова Конференції

Римо-Католицького Єпископату України

 

Бердичів 

Вінниця

Городок, Хмельницька обл.

Донецьк

Житомир

Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл.

Київ

Летичів, Хмельницька обл.

Луцьк, Волинська обл.

Любар, Житомирська обл.

Одеса

Полонне, Хмельницька обл.

Полтава

Рахів, Закарпатська обл.

Харків

Херсон

Хмельницький

Шепетівка, Хмельницька обл.

Ялта