Бенедикт XV (1914-1922)

 

Папа Бенедикт XVПершою дією Папи Бенедикта по відношенню до кармелітки з Лізьє було його прихильне ставлення до справи її беатифікації, яке він проявив 10 грудня 1918 р. через звільнення від вимог Кодексу Канонічного Права, які не дозволяли вести дискусію про героїзм чеснот кандидатів на вівтар раніше, ніж через 50 років після їхньої смерті. Це дуже вимовно, адже цей Папа рік до того затвердив такі приписи у новоприйнятому Кодексі Канонічного Права.

З нагоди проголошення Декрету про героїзм чеснот майбутньої святої, яке відбулося 14 серпня 1921 р. в Апостольському Палаці, Папа виголосив довгу промову: „Вірні всіх народів, кожного віку, статі та з різноманітних життєвих умов, повинні великодушно увійти на цю дорогу, на якій сестра Тереза від Дитяти Ісус осягла героїзм чеснот (...). Багато залежить від того, щоб мати перед очима високе значення євангельських слів (...): „ якщо ви не станете як діти, не ввійдете в Царство Небесне”.

Божественний Наставник виразно вимагає, щоб Його учні бачили у духовному дитинстві необхідну умову приходу до вічного життя (...). Покладання надії на Бога та безоглядна довіра себе Його рукам – ось у чому полягає духовне дитинство. Воно виключає гордість, гордовиту надію досягти надприродну мету за допомогою людських засобів та помилкова надія на свої сили під час спокус та небезпек. З другого боку, воно оживляє віру в існування Бога та дієве вшанування Його могутності й милосердя через довірливе шукання спасіння у Його Провидінні, яке дарує нам благодать (...). Дивовижні риси має це духовне дитинство (...), в якому міститься секрет святості (...).

Сестра Тереза, належачи до Ордену, в якому достоїнство вчителів духовного життя присвоєно навіть жінкам, не маючи високої освіти, мала в собі стільки знання, що була спроможною вказувати іншим дорогу спасіння. Однак, де Тереза здобула такий багатий урожай заслуг? Де зібрала стільки зрілих плодів? – В саду духовного дитинства! Звідки такий великий скарб вчення? – З таємниць, які Бог відкриває немовлятам!”.

Ця промова стала першою ланкою довгого ланцюга висловлювань Пап минулого століття про св. Терезу від Дитяти Ісус.

 

 

ПРОМОВА  ПАПИ  БЕНЕДИКТА  XV

 

під час проголошення   Декрету

про  героїчність  чеснот   св. Терези від Дитятка   Ісус

14 серпня   1921  року

 

Ще не замовк відгомін слів, якими місяць тому в цьому самому залі, проголошуючи героїчність чеснот преп. Фурне, Ми сказали, що Франція прагне отримати гідне ім’я «Матері Святих». Аж ось сьогодні маємо подати вам звістку про запах іншої квітки, що розцвіла на французькій землі. Маємо визнати героїчними чесноти сестри Терези від Дитятка Ісус, черниці Кармелю з Лізьє. Тішимося, що наш Декрет уповні підтвердить те, що ми сказали вище. Радіємо цьому, бо католицька Франція прославиться, а дієцезія, де існує сад, в якому та чудова квітка повністю розцвіла, отримає задоволення.

Але, крім цих причин для радості, що зумовлені Нашою прихильністю до нації св. Людовика, існує ще особливе захоплення, викликане своєрідним характером головної чесноти сестри Терези від Дитятка Ісус. Бо кожний, хто хоч трохи знає життя «малої Терези», напевно, приєднає свій голос до того надзвичайного хору, який прославляє її життя, сповнене заслугами духовного дитинства. В ньому приховується таємниця святості не лише для французів, але для всіх вірних, розсіяних по цілому світі. Отже, маємо причину сподіватися, що життя нової французької Святої спричинить зростання кількості добрих християн не тільки серед її народу, але і в цілій Католицькій Церкві.

Утілення цієї мети вимагає точного визначення поняття «духовне дитинство». Але хіба сьогоднішній Декрет, що вивищує побожну ученицю Кармелю, яка до героїзму досконалості дійшла шляхом практикування чеснот духовного дитинства, не призначений для поширення правдивого розуміння цього дитинства? Кожний бачить, чому Ми хочемо передати Нашу радість не лише синам Франції. Кожний розуміє, що вірні всіх народів, різного віку, статі й становища повинні великодушно піти тим шляхом, яким сестра Тереза від Дитятка Ісус дійшла до святості.

Гармонія, яка панує між світом почуттів і світом духу дозволяє оперти на перший особливості духовного дитинства. Пригляньмося до дитини, кроки якої ще невпевнені, яка ще не вміє говорити. Коли за нею біжить якась інша дитина її віку або їй загрожує хтось сильніший, або лякає її несподівана поява якогось звіряти, то куди вона ховається? Де шукати захисту? В обіймах своєї матері!.. Коли мати обіймає дитину і приголублює до серця, дитина нічого не боїться: вільно зітхає, хоч, здавалося, її легені вже були не здатні на це, і відважно дивиться на те, що її тривожило й лякало. І навіть більше, викликає ворога до боротьби, наче говорить: «Тепер я маю справжнього оборонця! В обіймах матері не боюся ніякого ворожого нападу, під материнською опікою швидше здобуду те, що більше відповідає моєму тілесному розвиткові». Те саме відбувається і в духовному дитинстві, воно постає з довіри до Бога та повного віддання себе в Його батьківські руки.

Було б добре у свою чергу, поміркувати про прикмети духовного дитинства: що відкидає і чого домагається. Воно виключає горду думку про себе самого, зарозуміле переконання, що людськими засобами можна осягнути надприродну мету і оманливу надію, що людина не потребує допомоги в годину небезпеки й спокуси. З іншого боку, воно вимагає живої віри в існування Бога, практичної пошани до Його могутності і милосердя та глибокої довіри до Божого Провидіння, яке дає нам ласку оминати все зло й отримувати добро. Таким чином, ознаки духовного дитинства викликають захоплення, чи оцінювати їх з негативної, чи з позитивної точки зору. Тільки тепер можемо зрозуміти, чому Ісус Христос указав на духовне дитинство як на конечну умову здобуття вічного життя.

Якось Спаситель узяв з юрби маленьку дитину і, показуючи Своїм учням, сказав такі слова: «Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18, 3). Яка ж це чудова наука, що нищить блуди та амбіції тих, які вважають Небесне Царство земним володінням і мріють зайняти в ньому перші місця або питають, хто буде там найбільшим! «Хто найбільший у Небеснім Царстві?» (Мт. 18, 1). Щоб наголосити, що привілеєм духовного дитинства буде першість у Царстві Небесному, Господь продовжує свою науку такими словами: «Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві» (Мт. 18, 4). Іншого разу кілька матерів принесли до Нього своїх дітей, щоб Він їх поблагословив, та учні не пустили їх до Нього. Ісус, побачивши це, сказав: «Пустіть дітей приходити до Мене і не бороніть їм: таких бо Царство Боже». Отож Христос зробив такий висновок: «Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина – не ввійде в нього» (Мр. 10, 14-15).

Слід звернути увагу на те, що найважливіше в Божій мові. Божий Син не вдовольняється позитивним твердженням, що Небесне Царство належить дітям: «Таких бо Царство Боже» або «хто, отже, станеться… малим, той буде найбільшим у Небеснім Царстві». Христос вчить, що з Його Царства будуть виключені ті, які не стануть подібними до дітей. Коли якийсь учитель пояснює свою науку, використовуючи різні засоби, то так він хоче наголосити, що ця наука залягла в його серці. Доносячи її до Своїх учнів, Христос бажає, щоб вони глибше її розуміли. Це свідчить, що Божественний Учитель прагне, аби Його учні в духовному дитинстві бачили необхідну умову здобуття вічного життя.

Здавалось би, що зважаючи на таку наполегливість і рішучість Христової науки, годі знайти душу, яка б легковажила дорогою довіри та зречення. Тим більше, повторюємо ще раз, що Боже слово не лише загалом, але й дуже детально з’ясовує, що духовне дитинство обов’язкове навіть для тих, які втратили дитячу простоту. Деякі думають, що дорога довіри та зречення призначена тільки душам чистим, яким злоба світу не знівечила ласки молодого віку. Вони не розуміють, що духовними дітьми можуть бути і ті, хто втратив свою дитячу простоту. Хіба слова Божественного Вчителя «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти», не вказують на необхідність зміни і праці? Слова «коли не навернетеся» вказують на те, що учні Ісуса Христа повинні змінитися, щоб знову стати дітьми. А хто ж має знову стати дитиною? Лише той, хто вже більше нею не є! «Якщо ви не станете, як діти»: тут мова про працю. Ми знаємо, що людина мусить працювати, якщо хоче бути такою, якою вже не є. але тому, що людині важко знову стати дитиною, то слова «якщо не станете, як діти» вказують на те, що обов’язково потрібно працювати, щоб знову здобути дар дитинства. Було б смішно думати, що слід виглядати, як діти, і бути немічними, як вони. Але з цим повністю погоджується розум, коли в євангельському тексті знаходимо наказ, який стосується також людей зрілого віку. Вони повинні повернутися до практикування чеснот духовного дитинства.

З плином сторіч Христове вчення зміцніло завдяки тим, хто плекав чесноти і дійшов до героїзму християнської досконалості. Свята Церква завжди звертала увагу на такі приклади, щоб ілюструвати свої пояснення й заохочувати вірних іти за заповіддю Вчителя. Сьогодні, визначаючи героїчність чеснот сестри Терези від Дитятка Ісус, Церква має таку саму мету.

Але хоч ця щаслива Божа Слуга не служила Богові довго, хоч не доконала великих завдань, проте має чимало заслуг. Була ученицею чернечого Чину, в якому слава учителів Церкви є справою навіть слабких монахинь, проте не вивчала високих наук. Сама володіла такими знаннями, що зуміла іншим показати правдиву дорогу до спасіння. Звідкіля взялося в неї це багате жниво заслуг, де ж вона зібрала стільки стиглих плодів? У саді духовного дитинства. А звідкіля ж той багатий повчальний скарб? Із тайн, які Бог об’являє дітям!

Якщо донька Людовика Станіслава Мартена, народжена в Алянсоні 2 січня 1873 року, виявляла спершу безжурність і радісну жвавість, характерну для дітей свого віку, то всі свідки одностайно твердять, що нещастя – втрата матері, - яке спіткало її на п’ятому році життя,  викрило велику поважність й надзвичайну зрілість її душі. Господь, мабуть, хотів, щоб вона швидко змінилася і набула рис, що характерні для духовного дитинства, аби могла досконало діяти за Божим ученням: «Коли не навернетеся…коли не будете, як діти…»

Немає сумніву, що від тієї пори Тереза своїми словами й ділами довела, що занадто розумна як на свій вік. Передусім захоплює її готовність приписувати Богові красу світу та її надія тільки на Нього у всіх особистих і чужих потребах. Як радо злітала її думка до Бога, насамперед під час неспокою й тривоги! Як надзвичайно правдиво вона відтворювала поспіх дитини, яка біжить, щоб сховатися в материнських обіймах у хвилини небезпеки! Тереза так часто прибігала до Бога під час молитви, ставилась до Нього з такою довірою, що своє життя на землі порівнювала з життям у Небі.

Своїх батьків Тереза любила найчистішою любов’ю. Вона турбувалася про їхнє життя на тому світі, яке вважала багато вищим від земного, але одночасно молилася за їхню долю в цій долині сліз.

Це все свідчить, що із зростанням «малої Терези» чесноти духовного дитинства запускали щораз глибші корені в її душі. Але дійсність перевершила нашу уяву. Твердо переконуємося у цьому, простеживши за поведінкою дитини в годину найвирішальнішу для її майбутнього. Її татко, правдивий зразок християнського батька, погодився на те, щоб остання донька покинула його та не приховував своєї шляхетної гордості з того приводу, що всі його діти посвятилися Богові. Але не так думав брат її матері, в якого жила Тереза. Зрештою, ні єпископ діє цезії, ні настоятель монастиря в Лізьє не хотіли погодитися з рішенням підростаючої дівчини, яка у п’ятнадцять років прагнула вступити до монастиря. Але даремно ми чекали б скарг з уст Терези на її вуйка, який не хотів дати згоду на те, щоб вона вступила до монастиря перед сімнадцятиліттям, а також на настоятеля, який відкладав його до того часу, поки їй не виповниться двадцять один рік. Нетерпелива голубка, напевно, тужила за тим, щоб усамітнитися у святому Кармелі! Але свою тугу вона відкривала лише Богові. Лякаючись навіть і тіні супротиву, вона не наважувалася заперечувати батькам і настоятелям, а її мовчанка була єдиним виявом її довірливого покладання на Божу волю.

Рішення Терези не змінилося навіть після невдалого безпосереднього й відважного звертання до Папи. Не змінили його ні невдала й довга подорож, ані вияви догани і навіть погорди! Ті всі духовні випробування могли похитнути постанову і змусити дотримуватись порад людей, а не того, що вона вважає Божою волею. Але її героїчна чеснота – пильна й витривала. Чим більше труднощів зустрічала молода Тереза, тим більше довіри і зречення складала вона в Божі руки. Таким чином, практикуючи чесноти, властиві духовному дитинству, вона готувалася до вершин християнської досконалості. А Господь не шкодував для неї духовних випробувань, які вона приймала як нагоди, щоб якомога більше послабити свою прив’язаність до сотворінь і сильніше з’єднатися із Обручником своєї душі.

Коли єпископа остаточно зламала наполегливість її прохання, тоді ігуменя Кармелю відклала вступ ще на чотири місяці. Тереза могла в цьому випадку послатися на слово Найвищого Пастиря Лева XIII , який сказав їй зробити те, що скажуть настоятелі, а серед них вона на перше місце ставила свого єпископа. Але хоч таке прохання було б виправдане, Тереза його не застосувала, щоб не скористатися людською допомогою. Тоді її довіра до Бога зменшилася б, а її зречення було б неповним. Тому вона воліла змиритися з цим новим розчаруванням і зберігати спокій у переконанні, що Бог нагородить тих, хто йому довіряє, тоді, коли вважатиме за потрібне.

Так і сталося. 9 квітня 1888 року Тереза дочекалася нагороди. З Божої волі віддали її в опіку Дитяти Ісус, Яке хотіло цим підкреслити заслуги Терези у звеличенні чеснот його дитинства. Але слід зазначити, що це нове відзначення спонукало побожну кармелітку щораз більше довіряти Богові. Вона знала, що віфлеємське Дитя на руках Своєї Пречистої Матері було послушне й готове до мандрівки з Вифлеєму до Єгипту, а з Єгипту до Назарету. Тереза точно дотримувалася св.. Правил Кармелю і, таким чином, духовно зростала. Божественний Робітник із Назарету в її уяві завжди зайнятий роботою, яку Йому наказав виконувати Його прибраний Батько. Ісус завжди слухав тих, які представляли Його Небесного Отця. За Його прикладом Тереза радо виконувала все, що їй веліли робити мати ігуменя або вчителька новичок, і все робила якнайкраще, без нарікань, жодних зауважень, так, здавалося, вона вже немає власної волі. Те наслідування чеснот дитинства нашого Спасителя було таке надзвичайне, що коли б вона з волі Божого Провидіння не отримала імені «від Дитятка Ісус», то сестри в монастирі були б її тим іменем самі відзначили. Одного разу явилося св. Матері з Авіля Боже Дитятко й попросило, щоб вона сказала, як її звати. Реформаторка Кармелю відповіла: «Я – Тереза від Ісуса». Тоді почула таку ласкаву відповідь: «А Я – Ісус Терези!» те саме могла заявити кармелітка з Лізьє: «Мене звати Тереза від Дитятка Ісус, бо Дитятко Ісус – Учитель і Приклад Терези».

Загальна пошана, якою Тереза користувалася у монастирі, стала причиною того, що її вибрали помічницею вчительки новичок, незважаючи на те, що вона була досить молода і лише недавно склала свої обіти. Сам Господь, знаючи, що вона буде жити дуже мало, дозволив їй виконати великі речі за короткий час. Так дійсно було, бо вона вплинула на зростання чеснот. Нове завдання не тільки не зменшувало її неуважності, а навпаки, вдосконалювало її духовне дитинство. Незважаючи на різну вдачу осіб, з якими спілкувалася, вона ніколи не втрачала врівноваженої сердечності. Хоч як багато осіб засипало Терезу своїми проханнями, на її вустах ніколи не було тону нетерпеливості. У сумнівах вона завжди зверталася до Дитятка Ісус, Яке в майстерні Назарету «росло й міцніло, сповняючись мудрістю» (Лк. 2, 40). Воно негайно розв’язувало її турботи.

Сестра Тереза від Дитятка Ісу вірно витривала на дорозі монаршого життя протягом дев’яти з половиною років. Тому не бачимо потреби довше займатися її чеснотами, ні з’ясовувати, як вона дійшла до вершини християнської досконалості.

Ми образили б Вас, Улюблені Сини, якщо б доводили Вам, що святість Божої Слугині не можуть зачорнити її віщі слова, висловлені на ложі смерті, ні її думка, що треба поширювати «Історію душі», в якій вона відслонила тайну свого життя. Будучи дуже покірною упродовж цілого життя, в останній годині «мала Тереза» могла промовити слова, позірно протилежні покорі лише під безпосереднім поштовхом Божої волі. Розум людини надто обмежений, щоб зрозуміти причину, чому Всевишній дає Своїм творінням натхненні слова. Можна без зайвого пояснення здогадатися, що Господь хоче показати велич доброго прикладу. Крім того, стосовно сестри Терези, діє особлива Божа воля, що хоче підкреслити заслуги духовного дитинства. У св. Письмі читаємо, що хвалу Богові віддають часто дитячі уста: «З уст дітей і немовлят учинив єси хвалу супроти Твоїх супостатів, щоб угамувати ворога і бунтаря» (Пс 8, 3). Бачимо, що ця хвала деколи навіть знищує ворожі підступи. Можемо сказати, що Бог призначив сестру Терезу від Дитятка Ісус на те, щоб вона, удосконалюючи чесноти, властиві духовному дитинству, зайняла місце між людьми, які віддають Богові бездоганну хвалу. Навіть поверхова оцінка епохи, в якій жила, дозволяє зробити висновок: її посланництво призначене знищити ворога й месника. Але вона не могла б його сповнити без всесвітнього поширення «Історії душі».

А тепер, далекі від того, щоб збирати закиди проти святості Терези від Дитятки Ісус, які легко заперечити, ми визнаємо, що ця святість народилася із героїчних чеснот шляхом безнастанної й практичної любові духовного дитинства.

З теоретичним визнанням цієї правди повинна поєднатися рішуча постанова наслідувати нову Божу Слугу. Наша епоха, на жаль, надто схильна до фарисейства й підступу! Тому не варто дивуватися, що охолола побожність і замліла любов до ближнього. Нехай же зміниться такий спосіб життя! Брехні, обманові й облуді людей протиставмо щирість дитини. З цією щирістю за світлом кармелітки з Лізьє нехай шириться також святий звичай бути завжди в Божій присутності і віддавати свою долю в руки Божого Провидіння.

Сестра Тереза від Дитятка Ісус перед своєю смертю обіцяла, що відвідуватиме нас з Неба для творення добра на землі. Знаємо, що вона виконала свою обітницю, бо ласки, отримані за її заступництвом, незчисленні. Зокрема в сумні дні недавнього світового конфлікту ми самі отримали багато листів від французьких вояків і старшин, які приписували своє виживання серед смертельних небезпек, що їм загрожували, сестрі Терезі від Дитятка Ісус. Ті листи були дуже важливі, бо часто звіщали про «зміну життя» як запоруку вдячності добродійній Посередниці. Але хто ж сьогодні не погодиться, що добра Тереза щедріше роздаватиме свої ласки тим, які сердечно наслідуватимуть її життя?

Тому бажаємо, щоб усі наші Діти добре усвідомили таємницю святості сестри Терези від Дитятка Ісус і щоб ця таємниця принесла надзвичайні результати. Ми просимо Божого благословення не лише для тих, які присутні тут, але для всіх членів християнської родини.

Однак перші задатки того благословення нехай отримає католицька Франція, горда сьогодні тим, що нова Божа Слугиня вийшла з її лона!

Нехай зокрема буде благословенна щаслива єпархія Байо і місто Лізьє, слава про які з ім’ям Терези поширилася по цілому світі! Нехай же за Її заступництвом живе ще довгі роки її достойний єпископ, що розпалює святе суперництво поміж членами свого духовенства і дбає, щоб вірні удосконалювали християнські чесноти!

Де ж мають щедріше спадати троянди, обіцяні Терезою, як не на упривілейований Кармель, у якому вона знайшла здійснення своїх гарячих бажань? Нехай же зійде на нього багате небесне благословення, щоб він завжди залишився квітником, де будуть розцвітати вибрані квіти – святі!

Нехай не забракне потіхи Божого благословення тим, які в Римі або поза ним стараються пришвидшити справу беатифікації кармелітки з Лізьє. Бо й справді, чим більше відома буде нова Божа Слугиня, тим більшою буде кількість її наслідувачів, які прославлятимуть Бога, практикуючи чесноти духовного дитинства.

Бенедикт XV