Бенедикт XVI (2005-2013)

 

Площа св. Петра, 6 квітня 2011  

 

Дорогі брати і сестри, 

Сьогодні я хотів би розказати вам про св. Терезу з Лізьє, Терезу від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя, яка жила в цьому світі тільки 24 роки, наприкінці 19-го століття, дуже простим і укритим життям, і яка, після смерті й публікації її праць, стала однією з найвідоміших і найулюбленіших святих. «Маленька Тереза» постійно допомагає найпростішим, маленьким, убогим і страждаючим душам, які до неї моляться. Окрім того, вона також освітила всю Церкву своєю глибокою духовною доктриною до такої міри, що Іоанн Павло ІІ у 1997 році надав їй титул «Учителя Церкви», до титула «Покровительки Місій», наданого їй Пієм XI у 1939 році. Мій попередник назвав її „експертом у науці любові” (Novo Millennio Ineunte, n. 42). Тереза виражає свою науку, в якій бачить усю правду віри в любові, головно в історії свого життя, опублікованої через рік після її смерті під назвою Історія однієї душі. Книжка відразу стала бестселером, була перекладена на різні мови і поширилась по усьому світі. 

Я запрошую вас знову відкрити цей маленький і великий скарб, цей блискучий коментар до Євангелія, яким вона жила у повноті! Історія однієї душі, фактично, є дивовижною історією Любові, яку вона розповіла з такою автентичністю, простотою і свіжістю, що читач не може не захопитися нею! Якою була Любов, яка наповнила все життя Терези – від дитинства до смерті? Дорогі друзі, ця Любов має Обличчя, має Ім’я – Ісус! Свята постійно говорить про Ісуса. Давайте подивимось на важливі етапи її життя – щоб увійти в серце її навчання. 

Тереза народилася 2 січня 1873 року в Алансон, Нормандія, Франція. Вона була останньою дочкою Людовика і Зелі Мартен, чудових батьків, які були беатифіковані 19 жовтня 2008 року. Вони мали дев’ять дітей, четверо з яких померли у ранньому віці. П’ятеро дочок стали монахинями. Коли Тереза мала чотири роки, померла мати, що її сильно вразило (Ms A 13r). Родина переїхала до Лізьє, де свята проживе все своє життя. Пізніше Тереза, яка мала серйозні психічні проблеми, була зцілена Божественною благодаттю, яку вона описала як «усміх Нашої Пані» (ibid., 29v-30v). Перше Причастя було для неї важливим духовним досвідом (ibid., 35r), Євхаристійний Ісуса став центром її життя. 

«Благодать Різдва» 1886 року була переломним моментом, який вона назвала «повним наверненням» (ibid., 44v-45r). Фактично, вона зцілилася від дитячої надчуттєвості й почала «біг гіганта». У віці 14 років Тереза з’єдналася у вірі з Розіп’ятим Ісусом. Вона глибоко перейнялася спасінням осудженого, нерозкаяного злочинця. „Я хотіла врятувати його від пекла”, – напише свята, переконана, що її молитва приведе його до спасаючої Крові Ісуса. Це був її перший і фундаментальний досвід духовного материнства: „Я мала велику віру в Безмежне Милосердя Ісуса”. Разом з Пресвятою Богородицею маленька Тереза вірила і надіялась «материнським серцем». 

У листопаді 1887 року Тереза відбула прощу до Риму разом з батьком і сестрою Селіною (ibid., 55v-67r). Кульмінаційним моментом прощі була аудієнція в Леона XIII, на якій вона просила дозволу вступити в Кармель у віці 15 років. Через рік її бажання збулося, вона стала кармеліткою, “щоб рятувати душі й молитись за священиків” (ibid., 69v). 

У той час її батько захворів на психічну хворобу. Тереза від цього терпіла й контемплювала Обличчя Ісуса Страждаючого. Тому її чернече ім’я – сестра Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя виражає програму її життя у сопричасті з центральними Таїнами Втілення і Відкуплення. Урочисті вічні обіти 8 серпня 1890 року, у свято Різдва Богородиці, були справжніми заручинами у євангельській «мализні», символом чого є квітка: „Це було Різдво Богородиці. Яке ж гарне свято Різдво Марії, щоб стати нареченою Ісуса! Це маленька, одноденна Пресвята Діва Марія представила Свою маленьку квіточку маленькому Ісусові...” (ibid., 77r). 

 

 

Для Терези бути черницею означає бути нареченою Ісуса і матір’ю душ (cf. Ms B, 2v). Цього самого дня свята написала молитву, яка виражає загальний напрямок її життя: вона просила в Ісуса дар безмежної Любові, бути найменшою, спасти усіх людей: “Щоб жодна душа сьогодні не була осуджена” (Pr 2). 

Велике значення має Принесення себе в жертву Милосердній Любові, вчинене у 1895 році, в день Пресвятої Трійці (Ms A, 83v-84r; Pr 6). Тереза відразу розповіла про це сестрам, вона була магістрою новичок. 

Через десять років після «Благодаті Різдва» у 1896 році прийшла «Благодать Пасхи», яка відкрила останній період життя Терези, розпочинаючи її страждання в глибокій єдності зі Страстями Ісуса. Це були страждання тіла, хвороба, яка довела її до смерті через великі страждання, це були також страждання душі з дуже болісними випробуваннями віри (Ms C, 4v-7v). Разом з Марією біля Хреста Ісуса Тереза жила самою героїчною вірою, яка була як світло в темряві, яке ввійшло в її душу. Кармелітка усвідомлювала, що це велике випробування дане їй ради спасіння усіх атеїстів сучасного світу, яких вона називала «братами».   

І тому вона жила інтенсивною братерською любов’ю (8r-33v): ради сестер у спільноті, ради двох духовних братів-місіонерів, ради всіх людей, особливо далеких від Бога. Вона дійсно стала «універсальною сестрою»! Її радісна любов виражала глибоке щастя, секрет якого вона виявляє: «Ісусе, моє щастя – любити Тебе» (P 45/7). У контексті таких страждань, виражаючи найбільшу любов у найменших справах буденного життя, свята повністю реалізувала своє покликання бути Любов’ю в серці Церкви (cf. Ms B, 3v). 

Тереза померла 30 вересня 1897 році, промовляючи останні слова: «Мій Боже, люблю тебе!» і дивлячись на хрестик, який міцно стискала в своїх руках. Ці останні слова святої є ключем до всієї її доктрини, її розумінням Євангелія, актом любові, вираженим останнім подихом, ніби продовженням подиху душі, биттям її серця. Прості слова: «Ісусе, люблю тебе» є серцем усіх її написаних праць. Любов до Ісуса занурила її в Пресвяту Трійцю. Вона написала: „Ти знаєш, Божественний Ісусе, що я люблю тебе / Дух Любові запалює мене, / Кохаючи Тебе, я прямую до Отця” (P 17/2).  

Дорогі друзі, ми також, разом зі св. Терезою від Дитяти Ісус, повинні вміти щодня говорити Богові, що хочемо жити любов’ю до Нього і до ближніх, учитися в школі святих справжньої і повної любові. Тереза є однією з євангельських «маленьких», які дозволили Богові вести себе до глибин Його Таїн. Вона є провідником для всіх, особливо для тих, які в Божому Людові виконують послугу богословів. З покорою і любов’ю, вірою і надією Тереза послідовно відкривала серце Святого Письма, яке містить у собі Таїну Христа. І таке тлумачення Біблії, яке надихала наука любові, не стоїть в опозиції до академічних знань. Наука святих, про яку вона говорить на останніх сторінках Історії однієї душі, є дуже шляхетною наукою. 

Всі святі це розуміли, а особливо, мабуть, ті, які наповнять всесвіт світлом євангельської науки. Хіба ж не в молитві Святі Павло, Августин, Йоан від Хреста, Тома Аквінський, Франциск, Домінік і багато інших відомих Друзів Бога черпали ті божественні знання, які захоплюють найбільших геніїв?” (cf. Ms C 36r). Невіддільно від Євангелія, Євхаристія для Терези була таїнством Божественної Любові, яка опускається до самого дна для того, щоб підняти нас угору. В останньому листі на іконі Ісуса Дитяти в Гостії свята написала прості слова: „Я не можу боятися Бога, який ради мене став таким маленьким! […] Я люблю Його! Фактично, Він є нічим іншим як Любов’ю і Милосердям!” (LT 266). 

У Євангелію Тереза відкриває понад усе Милосердя Ісуса, і то в такій мірі, що напише: „Мені Він дав Своє нескінченне Милосердя, й через нього я споглядаю із захватом інші досконалості Божі!.... Тоді всі здаються мені променіючими любов'ю, навіть Справедливість (а може, ще більше, ніж усі інші) здається мені вкрита любов'ю...” (Ms A, 83r). Вона виражає усе своє єство в останніх рядках Історії однієї душі: „Достатньо кинути оком на Св. Євангеліє, одразу починаю дихати пахощами життя Ісуса й знаю, в який бік бігти... Однак не висуваюся на перше місце, а біжу на останньому; замість того, щоб бігти попереду з фарисеєм, сповнена довіри, повторюю смиренну молитву митаря, а передусім наслідую поведінку Магдалини; її захоплюючу, чи краще сказати повну любові сміливість, яка підкорює Серце Ісуса, полонить моє. Так, я відчуваю, що хоч би мала на совісті всі можливі гріхи, я побігла б зі скрушеним серцем кинутися в обійми Ісуса, адже знаю, як ніжно Він любить блудну дитину, яка повертається до Нього. Не тому, що Господьу Своєму випереджувальному милосерді зберіг мою душу від смертного гріха, я підношуся до Нього у довірі й любові” (Ms C, 36v-37r).

«Віра і Любов» фінальні пункти розповіді про своє життя, два слова-маяки, які освітлювали її подорож до святості, вони будуть дороговказами для інших на цій самій «маленькій дорозі віри й любові», духовного дитинства (cf. Ms C, 2v-3r; LT 226). 

Віра, подібна до віри дитини, яка віддає себе Богові, невіддільна від сильної і радикальної справжньої любові, яка жертвує собою цілковито, як говорить свята, контемплюючи Марію: «Любити – віддати все і віддати себе саму» (Why I love thee, Mary, P 54/22). Таким чином Тереза показує нам, що християнське життя полягає у тому, щоб жити повнотою таїнства Хрещення у повній самопожертві собою ради Любові Отця, щоб жити так, як Христос, у вогні Святого Духа, любити інших так, як Він любив.