Павло VI (1963-1978)

 

Папа Павло VIМонсеньйор Монтіні ніколи не був у Лізьє, але як багаторічний працівник Секретаріату Стану він багаторазово мав листовний контакт з рідним монастирем св. Терези. В одному зі своїх листів (з 18 грудня 1938 р.) він визнає, що „віддавна має до неї велику набожність і має на своєму робочому столі її реліквії”. До єпископа Деруе, ординарія дієцезії Се, в якій народилася св. Тереза, Павло VI під час візиту ad limina сказав: „Я народився для Церкви в день, у який свята народилася для неба. Це говорить про особливий зв'язок, який мене з нею єднає. Моя мама передала мені набожність до святої, тому що дуже любила її. Я вже кілька разів прочитав „Історію однієї душі”, вперше це було в молодості.

У своєму папському навчанні Павло VI багаторазово цитує слова нашої святої, приводить її як взірець набожності до Божественного Дитяти, християнської радості, молитви й жертви у намірах місій.

Крім цих терезіянських висловлювань Папи в різних документах, ми маємо один, присвячений виключно їй, і саме йому ми хочемо приділити найбільше уваги. Йдеться про апостольський лист Павла VI, звернений до єпископа Бає та Лізьє – Барде, з нагоди ювілею сотої річниці народження Терези Мартен. Папа хоче показати в ньому нашу святу як світло Провидіння для людей наших часів і підкреслює три аспекти її духовності: молитву, довір'я та прилучення до християнської спільноти.

Відносно молитви, Папа пише: „У нашу добу спілкування з Богом хоч і вважається дуже важливою метою, проте важкою. На Бога накинуто підозру; шукання Бога заради Нього Самого називають відчуженням; глибоко секуляризований світ намагається відрізати існування та діяльність людей від свого джерела і свого Божого призначення”. Тому зрозуміло, що „необхідна споглядальна молитва, безкорислива й великодушна”. Навіть „саме апостольство в усіх свої вимірах повинно бути закорінене в молитві (...), бо інакше воно загубиться в рухливості, яка буде євангельською лише з назви”. Отже, Тереза „всім серцем довірилась Божій любові, під Його наглядом переживала найменші буденні справи, ходила в Його присутності та вчинила з усього свого життя безперервну розмову з Улюбленим”. Тому Намісник Христа заохочує всіх „вдивлятися у кармелітку з Лізьє”.

Пізніше Павло VI говорить, що „сьогодні необхідно оживити довіру”. Адже багато людей „з болем усвідомлює, що має обмежені фізичні та моральні сили. Почувають себе безсилими перед величезними проблемами світу (...). Щоденна праця здається їм нудною, даремною і такою, що пригноблює”. Їм невистачає надії, бо вони переживають „слабкість, малість і боязнь (...). А деякі впадають у розпач”. Наша свята вчить і перших, і других „не розраховувати тільки на самих себе (...), а на таємничу Любов Христа, (...) який долучає нас до своєї жертовної муки та до динамізму свого життя. Нехай вона навчить нас усіх своєї малої царської дороги духовного дитинства, яке зовсім протилежне інфантильності, пасивності та смутку”.

І нарешті, щодо прилічення до християнської спільноти, читаємо в ювілейному папському листі: „Багато християн не бачать конкретного способу, як примирити (...) свободу з авторитетом, щирість у стосунках – з любов'ю, різниці харизм – з єдністю, щоденну реальність – з пророчим протистоянням теперішніх часів...” Свята Тереза кожного дня зустрічала подібні проблеми та „з витонченістю своєї чутливості, з ясністю свого розуму, зі схильністю до простоти, з увагою на те, що є істотним (...), торувала неповторну дорогу, і тим самим дала можливість багатьом душам набрати нового розмаху, відповідно до своєї індивідуальності. Але вона чинила це, не відступаючи від послуху; вона змогла використати для досягнення своєї мети найпростіші засоби, які знаходила у чернечій спільноті та які давала їй у розпорядження Церква. Вона не зволікала в діях, не чекала на проявлення ідеального взірця життя, на те, що її оточення стане більш досконалим, навпаки – це вона вплинула на його внутрішню переміну”. Отже, треба в кожній ситуації щиро ангажуватися й чинити добро, використовуючи доступні засоби, а не пасивно чекати на „кращі часи”.