Едіта Штайн  

 

Жіноче покликання 

 

переклала Людмила Гарбарчук 

 

Якого виявлення прагне жіноча душа? Це питання перекликається з іншим: До яких професій жінка покликана природою?  

 

Нашим завданням, у даному випадку, не є підбір статистичних даних, щоб дати приклади тих професій, в яких занята сучасна жінка. (Вона занята майже у всіх). Насправді ми маємо замір показати істинні жіночі схильності. І тут статистика принесе мало користі. Презентація цифр зайнятості у тій чи іншій професії ранжує схильності та таланти, та все ж цифри дають дуже загальне поняття щодо успіхів жінки у різних видах діяльності. Ще менше вони показують, як жінка пристосовується до професії, і, з іншого боку, як вона може її трансформувати. У даній статті, ми обмежимось тим, що природа та доля вимагають від суто жіночих професій. Тут необхідно подати конкретні приклади. Отже, ми спробуємо показати, як жінка може функціонувати у шлюбі, релігійному житті, у різних професіях будучи у злагоді зі своєю природою. 

 

Згідно із Книгою Буття, жінка була поставлена поруч із чоловіком для того, щоб він не був одинокий, а мав супутника життя, який пасує йому; вона, перш за все, виконуватиме своє основне призначення як дружина, приймаючи турботи чоловіка як свої власні. Звичайно, під «турботами чоловіка» ми розуміємо його професію. Участь жінки у професії свого чоловіка може проявлятись по різному. На першому місці, її обов’язком буде так упорядкувати життя їхнього дому, що воно не перешкоджатиме, а, навпаки, надихатиме чоловіка у його праці. Якщо чоловік працює вдома, її обов’язок тримати його як найдалі від домашніх турбот; якщо чоловік працює не вдома, вона повинна подбати, щоб у домі були створені всі умові для відпочинку, коли чоловік повертається до дому з роботи. Поміч може бути безпосередньою, що дуже часто трапляється у сучасних шлюбах, коли подружжя має подібні, або ті ж самі професії, або споріднені інтереси. В минулому така ситуація існувала, переважно, у сільському житті, але також і у бізнесі (особливо малому), у лікарських сім’ях, і, звичайно ж, у сім’ях протестантських пасторів. 

 

Але «чоловікові турботи», це не тільки його виключно професійна діяльність, це також забезпечення засобів до існування для його сім’ї – «битва за існування». У цьому випадку, жінка в першу чергу виконує роль помічниці у ведені домашнього господарства; більш того, це вже не тільки приватний економічний обов’язок у наші часи, але й дуже важливий обов’язок на національному рівні. Але сьогодні, на відміну від минулого, працюють обидвоє – і жінка, і чоловік. Так з’являється проблема подвійної професії: з’являється проблема, коли праця жінки поза домом настільки переважатиме, що в неї вже не залишиться можливості бути серцем родини і душею дому, а це повинно назавжди залишатися жіночим основним обов’язком. 

 

Але жінка, яка «пасує» чоловікові як супутниця, не тільки бере участь у його роботі, вона доповнює його, нейтралізуючи небезпеки його чисто чоловічої натури. Це її обов’язок якнайкраще подбати про те, щоб чоловік «не занурився з головою» у свою професійну діяльність, щоб його людська природа не затамувала свій розвиток, що він не нехтує своїми батьківськими обов’язками. Найкраще тут справиться жінка зі зрілою особистістю. Дуже важливо у цьому випадку, щоб жінка не втрачала своєї особистості в стосунку до чоловіка, а навпаки, розвивала свої вміння та сили. Її місія як матері тісно переплітається з її місією дружини, тільки тут вона, перш за все, повинна турбуватися про дітей і їх розвиток. Вона повинна вести їх, поступово відступаючи, по мірі того як дорослішають її діти, але зберігаючи роль друга. Це вимагає, з однієї сторони, ще більшого дару взаєморозуміння, спорідненості душ, тому що необхідно бачити схильності та таланти, про які молоді люди ще можуть навіть не здогадуватися. Вона повинна відчувати ким можливо хотіла би стати її дитина у майбутньому, навіть якщо у цей момент це бажання ще не проявляється. З іншої сторони, існує більша можливість впливати на молоду людину. Душа молодої людини все ще знаходиться на стадії формування і проявляє себе більш відкрито і легко, тому що не опирається зовнішньому впливові. Проте все це підвищує відповідальність матері. 

 

Щоб розвинути до найвищого рівня людську сутність чоловіка та дітей, жінка повинна бути подвижницею. Вона не може трактувати інших як свою власність або засіб для досягнення власних цілей; навпаки, вона повинна відноситись до інших як до довірених їй дарів, а таке відношення можливе тільки тоді, коли вона буде відноситись до них як до Божого створіння, стосовно яких вона покликана виконувати свій святий обов’язок. Справді, розвиток їх, даних Богом, натур – це святе завдання. Ще більш важливе завдання – їх духовний розвиток, і ми бачимо, що це власне жіноче божественне призначення розпалювати у серцях чоловіка та дітей іскри любові до Бога, а запаливши, підтримувати яскраве полум’я любові до Господа. Але це можливе лише тоді, коли жінка вважає себе та готує себе до ролі інструмента Божого. Яким чином – ми розглянемо пізніше. 

 

Не важко навести приклади жінок, які займаються найрізноманітнішими професіями і досягли в них надзвичайних успіхів, але це не доказ того, що ці професії є жіночими. Не кожна жінка є цілковитим втіленням жіночої природи. Такі індивідууми – це не просто різновиди жіночої натури, часом це «наближення» до чоловічої природи, і, таким чином, кваліфікуються до того, що не вважається суто жіночою професією. Якщо догляд за дітьми і розвиток людського життя та людських якостей вважається суто жіночим обов’язком, то суто жіночими професіями можуть вважатися ті, в яких такий обов’язок може виконуватися і поза сім’єю також. Я не маю наміру порушувати тут питання домашньої роботи, тому що у даному випадку, порушується питання не жіночої праці і у більшості випадків жіноча праця – це виконання завдань, які відрізняються від тих, що виконуватиме домашня господиня. Нам більш важливо висвітлити важливість професій поза домом, професій, які були недоступними для жінки певний час і поступово стають доступними для жінок лише завдяки феміністичному рухові. 

 

Професія медика виявилась багатим простором для чисто жіночої діяльності, особливо професія лікаря-терапевта, гінеколога, педіатра. Існували серйозні заперечення щодо допуску жінок у цю професію: під час навчання молода жінка може зустрітися з такими речами, які від неї у іншій ситуації трималися би у таємниці. Серйозним запереченням був аргумент, що навчання вимагає великої тілесної сили та нервової енергії, а професійна практика – ще більшої. Справді, професійна практика вимагає особливого фізичного та духовного складу і професійного ентузіазму, необхідного для подолання труднощів, характерних для даної професії. Побоювання зникають, коли всі застереження  приймаються до уваги. Ясно, завжди приємно зустріти недоторкану невинність, яка нас зворушує і яка абсолютно не свідома темної сторони людської натури. В наш час це навряд чи можливо, але в давні часи – скільки жінок було настільки захищено в своїй невинності аж до самого заміжжя, що ілюзії розсіювались самим жорстоким способом, зненацька, у шлюбі?! Отже, чи ж можна тут не підтвердити, що фактичний і об’єктивний, науковий підхід все ще залишається одним із найбільш прийнятних методів, якщо не найкращий, щоб ознайомитись із реальною інформацією, фактами, даними? Оскільки більшість жінок таки вимушені безпосередньо оволодіти всім цим об’ємом інформації, то чи не повинна жінка, яка має покликання та шанс зробити все можливе, щоби виконати своє покликання і стати поруч зі своїми сестрами-жінками? 

 

Досвід показує, що в великій мірі так і відбувається. Приємно відзначити, що після початкового почуття недовіри, жінки, в загальному, віддають перевагу лікуванню жінкою-лікарем, а не чоловіком. Я думаю, що це обумовлюється не тільки скромністю пацієнта, але скоріш за все специфічною жіночою якістю – емпатією, яка і дає отой позитивний результат. Людина, особливо неповносправна, потребує співчуття щодо свого загального стану. Широко розповсюджений метод сучасної спеціалізації не задовольняє цю потребу, якщо лікується, наприклад, став чи якийсь орган, а увага не звертається на людину в цілому, навіть якщо саме лікування відбувається властивим чином. (Також спеціалізація, у багатьох випадках, не є найкращим методом у лікуванні хворих, тому що більшість хвороб є хворобами цілої людини, навіть якщо хвороба виражена якимсь органом, пацієнтові необхідне лікування своєї індивідуальної особистості як і цілого організму). Врівноважуючи саму абстрактну процедуру лікування, особливий жіночий підхід спрямовується на лікування і конкретного органу і цілої особи. Лікареві-жінці лише треба виховати у собі мужність слідувати за своїм природним покликанням і звільнитися, якщо необхідно, від вивчених та прийнятих на практиці, правильних методів. (Певно, не будемо заперечувати, таке теж трапляється серед лікарів-чоловіків, хоча, але не завжди, у минулому домашній лікар був уособленням загального підходу лікування). Питання полягає не тільки в тому, щоб мобілізувати сили до вислуховування інформації, яка абсолютно не відноситься до предмету. Тут потрібно зрозуміти ситуацію людини в цілому, адже духовна потреба дуже часто більша за тілесну, і втрутитися, допомагаючи не тільки медичними засобами, але й з точки зору матері чи сестри. 

 

Отже, медична професія насправді благодійна і належить до грона інших соціальних професій. Ці професії, у більшості, розвинулись протягом останніх років і є типово жіночими професіями наряду з професією домашньої господині. В усіх цих професіях, вся суть полягає в «материнських діях», коли йдеться про піклування про велику «родину»: парафіян, бідних чи хворих із сільської парафії чи з міста, мешканців в’язниці, занедбаної молоді. Завжди є потенційна можливість, та в основному необхідність, розуміння та допомоги особі в цілому, не важливо, чи зустрінута особа має якусь тілесну хворобу, чи потребує фінансової або юридичної допомоги. Вимоги щодо сили почуття любові, у цьому випадку, вищі ніж у стосунку до власної сім’ї – немає родинних (природних) зв’язків, є все більша кількість людей що потребують допомоги, а серед них переважно ті, що відштовхують, а не притягують своїм характером, станом психіки чи розумом. У такому виді діяльності, порівняно з іншими, видно, що звичайної психічної сили не вистачить, щоб виконати завдання зазначені вище. Вона повинна підкріплюватися міццю та любов’ю  Христа. А з такою підтримкою не зупиняються на звичайному догляді роду людського, метою є надзвичайна ціль – завоювати цих людей для Бога.