ПЕРЕДМОВА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ 

  

 

 

2003 рік, що був проголошений Єпископами нашої Церкви Роком Родини, є ще одним виявом Божої опіки над українським народом. Переживаємо складні часи. З одного боку — відчуваємо особливу Божу опіку і благодать як над нашим народом, так і цілим світом, а з другого - навалу різного роду зла, про яке, можливо, колись і не було чути. 

Немає сумніву, Господь Бог ніколи не покидає людство напризволяще, але все спрямовує до найвищої мети — Своєї слави, яка виявляється у спасінні кожної людини зокрема. Збагнути це все людина здатна лише мірою віри і відкриття себе для Бога через відповідь своєї любови на Його безмежну любов. Саме про це колись говорила Свята Тереня від Дитятка Ісуса: "Творець світу шукає любови свого створіння, як відповіді на Свою Любов. Він спраглий любови". 

Родина як задум Божий від самого початку сотворення є тим місцем, де любов до Бога повинна зароджуватись і розвиватись у дітях. Також сама родина, як Божа інституція, що є нерозривним і єдиним союзом любови одного чоловіка і одної жінки, є засобом Божого самооб’явлення. Ідеалом того союзу є злука Христа і Церкви, і свідчення цієї злуки є завданням християнського Подружжя. Стосовно Св. Тайни Подружжя в наші часи Свята христова Церква видала просто величні документи, що вже перекладені українською мовою, але які, на жаль, недостаньо читаються і вивчаються. Однак ця книга не є трактатом про Святу Тайну Подружжя, і у нашій передмові тільки коротко нагадуємо деякі її аспекти. Беручи їх до уваги ми не дивуємося, чому диявол, ворог Божий і ворог людини, спрямував усю свою силу їм знищення родини — основної клітини людського суспільства. Неможливо у цій короткій передмові перерахувати усі підступні засоби, разом з тими, що впали його жертвами, котрі він використовує для своєї чорної справи. Навіть високоосвічені уми, часто будучи засліпленими і несвідомими цього, стають інструментами поневолення людства, хоч на словах нібито коряться за його свободу та іншого роду високі ідеали. Коли взяти до уваги, яку роль в наш час відіграють наука, мистецтво, культура та засоби масової інформації (телебачення, радіо, преса, інтернет), то картина виглядає невтішною. Всі вони, хоч самі по собі не злі і покликані служити добрим цілям, дуже часто стають інструментами поширення неопоганства. Це ще раз виявляє підступну тактику ворога людського роду, котрий, хоч сам нічого творити не може, завжди намагається спотворювати те, що має служити вищому добру. Представляючи засоби як самоціль, а не як середники для осягнення найвищої мети, про котру було згадано вище, він таким чином зводить багатьох. Часто християнські родини, попадаючи під його згубний вплив, втрачають свою християнську ідентичність. Такі родини, взоруючись на нехристиянські ідеали і забуваючи про своє високе християнське покликання, в кінцевому результаті перестають бути місцем освячення і спасіння. Заклик Святішого Отця Івана Павла ІІ до нової євангелізації передбачає активну участь у цій справі християнських сімей. Згідно навчання Отців ІІ-го Ватиканського Собору, місія поширення Царства Божого є привілеєм і завданням цілої Церкви, тобто як духовенства, так і мирян. 

Джон Біверс, пишучи 30 років тому дану книгу, напевно, бачив, до чого котиться людство і хотів цьому лиху зарадити. Тому на сьогодні тематика його книги є ще більш актуальною. Приклад цієї святої родини, про яку йде мова у книзі, може допомогти сьогодні як молодим людям, так і родинам в цілому у прямуванні до здійснення покликання, Богом даного кожному. Родина, що молиться разом, тримається разом — це клич, який, як ніколи, є актуальним. Високе покликання кожної родини бути образом Пресвятої Тройці не може бути здійснене без надприродної Божої ласки. Тому, коли в наші часи загрози спотворення цього образу є такі великі, спільна молитва в родині стає просто необхідною умовою для виконання цього високого покликання. Молитва необхідна для єдності родини в правдивій любові і є запорукою перемоги у всіх випробовуваннях. Дуже часто родина є в той чи інший спосіб зранена, і зневіра вкрадається в серця тих, які, може, і невинні в усьому, що сталося. Так чи інакше, християнин ніколи не повинен втрачати надії. Зневіритись у молитві - означає примиритись зі сповидною перемогою зла. Чим більше очевидною виглядає перемога зла над добром, тим більшою є його поразка. Перемога добра над злом, здійснена Христом через Його смерть і воскресіння, остаточно довершиться у Його другому славному приході. Кожна людина у цьому земному житті є покликана стати учасником Христової перемоги над гріхом і смертю. Щоб ця перемога стала дійсністю для кожної окремої особи, треба також стати учасником Його страждань і воскресіння. Саме це стається у Св. Тайні Хрещення, довершується в інших Св. Тайнах та здійснюється унашому житті через конкретні вчинки, що випливають з нашої святої віри. 

Якщо в кожній родині залишається хоч би одна особа, яка молиться і жертвує свої молитви, вчинки, а особливо терпіння за заблуканих рідних і лучить їх Христовою хресною жертвою, то перемога прийде. Як, і коли - це таємниця, яка нам не зажди відкривається у земному житті, та часто ця перемога приходить в спосіб, про який ми і не думали. В нашому церковному календарі Празнику Христового Воскресіння завжди передує Страсна П'ятниця. Тож коли це саме стається в нашому житті, не треба надмірно тривожитись, ніби коїться щось таке, що ніколи не повинно було трапитись. 

Родина Мартінів, де всі діти посвятили себе Богу, є прикладом до того, щоби з кожної родини хоч одна особа посвятилася цілковито Господеві на службу і була заступником перед Богом не тільки за свою родину, але і за ввесь народ та цілий світ. Таке покликання — це особливий дар Божий як для самої особи, так і її родини та цілої Церкви. Не тільки сама родина покликана бути образом Божим, але і кожна держава та все людство покликане у Христі до Божого Царства. Всі люди покликані стати однією великою Божою родиною, котру на землі представляє правдива Христова Церква — одна, свята, соборна і апостольська. Але початок Божого Царства є у серці кожної людини. Тому не треба комусь у родині, хто шукає цього Царства, чекати, поки всі решта почнуть молитися. Треба просто молитися і залучати до молитви інших членів родини, ба навіть і близьких знайомих; треба залишати на стороні все, що стоїть на перешкоді молитви і наших родинних, суспільних, чи інших зобов’язань, котрі ведуть нас до злуки з Господом Богом. Саме тут велике значення має піст, без котрого наша молитва або зовсім неможлива, або не має належної сили. Не треба забувати і про цінну роль доброї книжки в родині, особливо Св. Письма. 

У цій короткій передмові, не маючи змоги належно сказати про всі середники, хочемо наголосити на спільній молитві. Мабуть, нема потреби нагадувати, що участь у Службі Божій є найбільшою і найвищою молитвою, а гідне приймання Святих Тайн — невичерпним джерелом Божих ласк. Нехай ця книжка буде передусім заохоченням до спільної молитви в родині хоч раз на день, у найбільш відповідний час, щоби вся родина молилася разом. Це можуть бути щоденні молитви, а ще краще молитва Вервиці до Пречистої Діви Марії, або й інші молитви при різних особливих нагодах, які батьки можуть запроваджувати вдома. Пресвята Родина з Назарету є найдосконалішим образом Пресвятої Тройці. Пресвята Діва Марія і Святий Йосиф є найкращими заступниками батьків і опікунами дітей. Є багато прикладів інших святих родин, заступництву котрих поручаймо наші сім’ї. І нехай серед них приклад родини Мартінів буде ще одним приводом для кожної родини і кожного з її членів зокрема змагати до святості. Прохаймо заступництва тих, що достойно завершили це завдання на землі, і які завжди готові допомагати тим, хто продовжує боротьбу за цю Божу справу. Без сумніву, в нашому народі не бракує святих родин і, можливо, дана книга послужить комусь спонукою до написання подібної історії. 

Закінчуючи нашу передмову, бажаємо читачеві почерпнути з книги якнайбільше духовної користі і Божого благословення на дальшу боротьбу в християнському житті.