МІСІОНЕР ДЛЯ ЦЕРКВИ

 

  

 

Пані Мартін палко бажала мати синів. Їх було двоє, але прожили вони менше року, тож не сповнилось велике прагнення: дати Церкві двох священиків-місіонерів. Після того, як у Зелі помер її другий син сестра написала до неї листа з монастиря в Лє Ман, в якому сказано. “Твоя непохитна віра і довір’я одного дня будуть велично винагороджені. Хіба ж не буде достойною винагородою, якщо Бог дасть тобі великого святого, котрого так прагнеш мати для Його слави?”  

Пані Мартін померла ще до того, як Тереза виросла настільки, щоб почути з її уст бажання мати синів, які б стали священиками місіонерами, але їй про це говорили сестри, і у палкому зверненні до Господа, яке знаходиться у тій частині автобіографії, що написана відповідь на прохання Марі, вона говорить: “Я б хотіла подорожувати світом, проповідувати Твоє ім’я і встановлювати Твій славний Хрест на язичницьких землях, але, мій Улюблений, однієї місії мені не достатньо. Я б хотіла проповідувати Євангеліє на усіх п’яти континентах і на найбільш віддалених островах; так само я б не хотіла бути місіонером лише упродовж кількох років. Я б бажала бути ним від створення світу і аж до його кінця”.  

У цьому злеті любові Тереня також говорить, що відчуває свою готовність бути воїном Церкви, священиком, Апостолом, доктором Церкви і мучеником. Але вона завжди відчувала потяг до місій. Під час поїздки до Риму один з паломників дав їй копію журналу, присвяченого працям місіонерів. Тереза його не читала і пояснила причину Марі: “У мене надто сильне прагнення віддати себе такій праці, однак моє справжнє бажання — заховати себе в монастирі, щоб змогти віддатися Богові повністю”. Незадовго до смерті Терези з’явилась можливість одній-двом монахиням з Кармелю в Лізьє бути посланими до Кармелю в Індокитаї. Тереза говорила: “Відколи я вступила на ковчег Кармелю, завжди думала, що, якщо Ісус не забере мене дуже швидко до Неба, моя доля буде, як доля голубки Ноя: Бог одного дня відкриє вікно ковчегу і скаже мені летіти, летіти далеко до поганських берегів, несучи з собою крихітну оливкову гілочку. Думка про це змушувала мою душу злітати високо над усім сотвореним”.  

Тереза продовжує пояснювати, що залишити власний Кармель було би боляче, що не сподівається бути дуже корисною у Кармель іноземної країни, що тоді вона зазнала би дійсного страждання, котре вона назвала “засланням серця”. А проте, Мати Марія де Ґонзаг говорила їй про потребу особливого покликання для того, щоб жити в Кармелі на місійному полі, а Тереза якраз його має. Ось чому Мати Марія дала їй завдання молитися і переписуватися з двома місіонерами - о. Роландом та абатом Бельєром. 

О. Роланд попросив настоятельку Лізьє вибрати одну з монахинь, яка б з’єдналася з його місійною працею в Китаї. Мати Марія де Ґонзаґ дала йому Терезу, кажучи: "Вона найкраща - миле створіння, що цілком належить Богові”. У першому листі Тереза написала о. Роланду: “Я буду дуже щаслива працювати з вами для спасіння душ. З цієї причини я й стала Кармеліткою, але оскільки не могла бути активною Кармеліткою, хотіла стати нею завдяки любові і покуті, як наша Мати св. Тереза (Авільська)”. 

Через 30 років після смерті Терези Ватиканський декрет сповістив, що Папа Пій XI “з радістю проголошує Св. Тереню від Дитятка Ісуса Головною Покровителькою усіх місіонерів, чоловіків чи жінок, і усіх місій, що існують у світі, нарівні з Св. Франціском Ксаверієм”. Так Бог відповів на молитви пані Мартін про місіонера для Церкви. 

Мати синів-місіонерів було одним з найбільших прагнень пана та пані Мартін. Хоча про місіонерів подружжя посилено благало, Мартіни просто хотіли мати синів-священиків, місіонерів, якщо можливо, але це була б розкіш. Мати сина священика вдома чи за кордоном, целібата чи монаха - це було їхньою амбіцією. Бо для Мартінів священик був людиною, вищою від інших. Ніколи в їхньому домі не звучали слова, що критикували священиків, і всі діти були виховані так, щоб мати священиків в якнайбільшій пошані. 

Селіна говорила про батька: “Його повага до священиків була така велика, що я ніколи не бачила нічого подібного. Пригадую, будучи дитиною, я уявляла собі священиків богами, бо була призвичаєна ставити їх вище звичайного рівня”. Коли Терезу взяли у паломницьку поїздку до Риму, за її словами, вона не мала тоді ще добре знайомих священиків, тож не могла зрозуміти, чому однією з найбільших цілей Кармелітів було за них молитися. Незабаром вона дізналась. З великою розважливістю Тереня пише, що протягом місяця жила серед багатьох святих священиків, але зрозуміла, що, хоч священича гідність підносить їх понад Ангелів, вони і надалі залишаються слабкими та кволими. 

Свята не деталізує, але серед паломників переважно були особи із значним матеріальним статком та становищем, тож правдоподібно, що Тереза бачила священиків, явно прив’язаних до марних і скороминаючих речей цього світу. Тереза могла би вжити слова Папи Івана XXIII, бо він, як і вона, вбачав велику різницю між тим, якими священики є і тим, якими вони повинні бути. Він говорив: “Я уявляю собі чистоту серця священика, як кулю із найчистішого кришталю, осяяну сонячним промінням. Моя душа повинна бути дзеркалом, що відтворює образи Ангелів, Найсвятішої Марії, Ісуса Христа. Якщо дзеркало хоч трохи потьмяніє, то я заслуговую бути розбитим на шматки і викинутим на сміття. О, Господи, я тремчу, коли думаю, що немало священиків зраджують своє святе покликання”.  

Тереза була глибоко зворушена контрастом між тим, чого її вчили про священиків вдома, і тим, що вона бачила протягом поїздки до Італії. Вона ніколи не забула цього. Набагато пізніше Тереза вигукне: “На жаль! Як багато є поганих священиків, священиків, які вже не є святими! Молімося за них і страждаймо за них. Живімо для душ, будьмо апостолами і понад усе рятуймо душі священиків, ті душі, що повинні бути чистішими за кришталь”. Так вона писала Селіні. І не раз Тереза повторювала прохання: “Селіно, люба, я завжди повторюю тобі те ж саме - молімось за священиків. Молімось за них, присвятімо наше життя їм. Ісус постійно дає мені відчути, що це те, чого Він від нас хоче”.  

Селіна сказала, що це бажання освячувати священиків і через них навертати грішників було направду головним джерелом життя Св. Терені. Вона часто говорила, як щиро шкодує, що не зможе ніколи стати священиком, і незадовго до смерті зауважила, що Бог забере її до Себе ще у віці, в якому Церква не дозволяє на священичі свячення, навіть якби її стать не була на перепоні.  

Тереза багато чим завдячувала священикам, особливо двом. Перший із них - єзуїт о. Пішон, духівник сестер Мартінів. Тереза називала його провідником після серця Св. Терези. На превеликий жаль, о. Пішон не зберіг жодного із чисельних листів Терені. Про свій останній лист до нього Свята сказала: “В ньому - вся моя душа”.  

У 1891 р., францісканець з Каен, о. Пру провадив тижневі реколекції в Кармелі. Тереза згадує: “Я не була налаштована говорити про свої найглибші почуття, бо не знала, як їх виразити словами, але як тільки приступила до сповідальниці, моя душа розкрилась. Сказавши слово чи два, відчула, що мене цілком розуміють. Моя душа була наче книга, яку отець вмів краще читати, ніж я. Завдяки йому я наче попливла під вітрилами за тією течією довір’я і любові, що так притягувала мене, але на яку я ніколи не зважувалась. Він сказав, що мої недоліки не засмучують Бога: ‘Я перебуваю на Його місці, тож від Його імені говори: тобі, що Він дуже задоволений тобою’. О! Яка я була щаслива почути це! Мені ніколи не говорили раніше, що недоліки не завдають болю Богові. Запевнення священика наповнило мене радістю і дало сили зносити моє вигнання терпеливо”.