ПІДСУМОК

 

 

В присутності святості ми почуваємося дещо скуто. Ми її так рідко бачимо, що коли хтось посідає святість у такій незрівнянній мірі як Свята Тереня, то цей “хтось” нам здається далекою ієрархічною постаттю, осяяною світлом Раю, що засліплює очі і ховає її від нас. Це лише ілюзія. Вона безслідно зникає, якщо прочитати її історію. За словами Терези, вона турбуватиметься душами до кінця світу. Її фізична смерть не лише не поклала кінець спілкування з її послідовниками, а навпаки - поширила його по всьому світу. Однак нині це лише одностороннє спілкування: вона може зробити для нас великі речі, а ми для неї - нічого. Можемо молитися про її заступництво і старатися любити Бога як вона, але вона не має потреби в нас. Однак це не робить Св. Терезу віддаленою. Вона - тільки створіння, “піщинка” поруч з Господом, і ми знаємо, що Він, вічний і всемогутній, Творець усього, що було, є і буде, ближчий до нас, ніж повітря, яке вдихаємо, і неможливо збагнути величі Його любові до нас.  

Тож як може Св. Тереня бути далекою, якщо Бог такий близький? Однак вона свята, а ми ні, хоча кожен з нас є покликаний, щоб стати святим. Святі, на відміну від поганських богинь, не народжуються з голови Бога у всеозброєнні. Вони не є винятками, і вірю, відрадно бачити, як багато вони завдячують людям, з якими жили земним життям, і який вирішальний вплив може мати на них книга, картина, несподівана зустріч, випадкове слово - відрадно, бо згадуємо, що вони - люди, а особливо рятівною є думка, що все, що робимо чи говоримо, крім впливу на нас, може вдарити по струні, яка вібруватиме усю вічність.  

На мить ще раз погляньмо на групу тих осіб, які стоять поза Святою Терезою, десь на задньому плані, але раптом оживають, осяяні світлом, що лине від неї. Ми не повинні забувати ні Розу Тейлі, дружину фермера, яка своїм молоком врятувала Терезу; ні Пранзіні, вбивцю й атеїста, чия ганьба зникла б разом з паперами поліції та не дійшла б до наших днів, якби Тереза й Селіна не вимолили йому викуплення і не зробили його “добрим розбійником”; і каліку, який безіменний, проте безсмертний, доки читатимуть слова Терези, не прийняв її милостиню, але вона згадала його на Першому Святому Причасті; затінену постать о. Арміньйона; Ісидора Ґеріна, її запального і багатого дядька; Вікторію, служницю в Лє Буісо; її батька та матір, сестер, Матір Марію де Ґонзаґ; о. Пішона; францісканця о. Пру - чи він міг собі уявити, що проповідь, виголошена кільком Кармеліткам, здобуде йому вдячність мільйонів християн майбутніх поколінь? Ми не повинні забувати двох місіонерів, з якими Св. Тереня переписувалась; стареньку сестру П’єру (Петру), яка в нашій уяві вічно пересувається холодним, ледь освітленим коридором Кармелю до рефектару; мадам Папіно, її матір та кота, що завжди сидів у старомодній, тісній і багатолюдній вітальні; отця Делятроте, що обурювався проти прийняття 15-літньої дитини до Кармелю; Єпископа міста Байє, який ні на мить не припускав думки що, розмовляючи лагідно із заплаканою дівчиною того дощового жовтневого дня, стає відомим для майбутніх поколінь.  

Вони всі взяли участь у формуванні святої. Але Св. Тереня настільки перевищила своє оточення, що перш ніж розлучитися з нею, мусимо спробувати зрозуміти, в який спосіб вона відрізнялась, скажімо, від батьків та сестер, людей, які найбільше вплинули на неї. Шекспір - беззаперечний. Марлоу та Джонсон, Вебстер та Форд збагачують літературу Англії, але тиждень, проведений за читанням їхніх та Шекспірових творів, - найшвидший та найпевніший спосіб гідно оцінити безсумнівну неперевершеність Шекспіра. Музика Баха, Моцарта Бетховена має незаперечний авторитет. У світі секулярних, мирських геніїв є небагато людей, особливість досягнень яких вражає, оскільки цілком відрізняється за видом, а не тільки за рівнем здобутків. І хоч талановитість названих новітніших геніїв є беззаперечною, все ж вони стоять нижче. 

Так подібно і у світі духовних геніїв, Св. Тереня одна з небагатьох. Її батьки були добрими, настільки добрими, що розпочато процес їх беатифікації і канонізації, а сестри були, в ширшому значенні слова, — святими жінками, але їх не можна порівняти зі Св. Терезою. Церква канонізувала її і це, так би мовити той факт, що підносить Терезу над родиною і, знаючи, що вона визнана Свята, ми, хоч і намагаємось бути неупередженими, приписуємо їй певні властивості, чого б ніколи і не подумали зробити, якби вона була не піднесена до слави вівтарів Церкви. Але це все одно, що ставити віз перед конем. Чесноти Терези зробили її святою; вони-бо не стали явними аж після декрету Папи Пія XI. 

Насамперед, це надзвичайно швидкий розвиток Святої. Від самого початку вживання розуму вона зверталась до Бога. Тереня була розвинута духовно так само, як Моцарт музично. Ми знаємо її настільки добре, що вже не дивуємось тому, що вона так рано, у 15 років вступила в Кармель, але те, що Тереза була готова до Кармелю в такому віці є надзвичайним фактом. 

Поряд з феноменально раннім розвитком - її цілеспрямованість. За словами Св. Терені, вона ніколи - і “ніколи” вона розуміла буквально - не переставала думати про Бога, ніколи не було жодного моменту без любови до Нього. Тереза більше нічим іншим не цікавилась. Більшість молодих дівчат мають уподобання. У неї не було жодного. Більшість дівчат мають близьких друзів. У Терези поза сім’єю не було жодного кола друзів. Кожна її думка, почуття, дія обертались навколо Бога. Всі ми, напевно, знаємо, хто такий фанатик, що це людина з обмеженим кругозором, але оскільки така особа одержима питанням раси, кольору шкіри, філософської теорії, політичної системи чи чогось банального, як-от особливого спорту чи дієти, вона або дуже нудна, або дуже небезпечна - така ж нудна, як одержимий гравець у гольф чи людина, яка вірить, що у пірамідах заховано секрет всесвіту, чи така ж смертоносна, як Гітлер. Так само нудні і небезпечні є ті, що одержимі неправильною концепцією Бога. Вони є великими єретиками. Але одержимість правдивим живим Богом має зовсім інший ефект.  

Жоден християнин ніколи не вважав Тереню тупою чи нудною. З кожним роком вона стає все більш популярною. Маючи одну мету в житті, одну ідею на думці, одну емоцію в душі, вона, ніколи не справляє враження чи то обмеженості, чи браку гармонійності, чи якогось роду ненормальності. Вона пряма, щира і всебічно розвинена особа. Висловлюючись сучасною мовою, вона є повністю інтегрованою особистістю. Ми, які читаємо про Терезу сьогодні, не єдині, хто помітив це. Монахині, з якими вона жила понад дев’ять років, нічого ненормального у ній не помічали. Наприкінці життя Терези її сестри знали, що вона була святою, але бути святим не означає ненормальність. Це є рідкісний, але у найвищому сенсі здоровий стан.  

Всі в монастирі вважали Терезу доброю і приємною малою дівчиною. Якщо вона не була присутня на рекреаціях, вони, хвилюючись, казали: “Ми не сміятимемось сьогодні”. Звичайно, неможливо бути неврівноваженим, якщо усе твоє єство зосереджене на Богові, бо Він - досконалість; неможливо бути тупим чи нудним, бо Він є джерелом життєздатності; неможливо мати вузьке розуміння і в’ялу особистість, бо Він містить у Собі все. Зосередити свою увагу цілковито на Богові не актом обмеження чи позбавлення; саме це гарантує досягнення повної свободи: “станете вільними”, - сказав Христос. І саме такої свободи зазнала Св. Тереня.  

Вона була чуттєвою. У ній горів великий вогонь. Погляньте знову на фотографії, і ви побачите або відчуєте у спокійнім обличчям, тихім погляді і ледь усміхнених очах інтенсивність почуття, яке хоч і повністю контрольоване, все ж властиве лише поодиноким особам з кожного покоління. Однак це не є дике, неврівноважене почуття, характерне для поетів-романтиків. Св. Тереня не була романтичною особою. Нас не повинна вводити в оману сентиментальність деяких її мовних виразів. Навіть якщо відкинути солодкуватість, накладену Матір’ю Агнесою, все одно залишаться важкі для сприйняття фрази, але ми повинні пам’ятати, що вона не була високоосвіченою дівчиною, і що її письмо не могло повністю уникнути прийнятих мовних звичаїв, які панували у мові того кола, в якому вона жила.  

Тереза була реалісткою. її відношення було швидше класичним, ніж романтичним. Те, що вона говорила про себе, було правдою: у неї не було ілюзій. Ось тому тут і є твердість, стійкість, що може викликати в деяких людей замішання. В Терези немає “м’якої середини”. Сьогодні “твердість” - це слово з негативним моральним відтінком, яке вживають для опису людської природи. Так не повинно бути. Все залежить від того, відносно чого людина тверда, і бути твердим - зовсім не те, що бути жорстким. Ми знаємо, що Тереза була терпелива, ніжна, безмежно вирозуміла до співсестер Кармелю у своїх відносинах з ними; вона була тверда не тому, що її чуйність атрофувалась, а тому, що її воля була єдина і неподільна, бо всі її здібності були з’єднані Божою любов’ю подібно, як розсіяне сонячне світло збирається в одну точку збільшуваним склом, бо і почуття, і розум змусили її відкинути все, що не сприяло її швидкому, певному злету до святості.  

Тереза посідала кришталеву прозорість діаманта - його твердість, блиск та чистоту. Дехто, може, хотів би бачити її як “малу квітку” з її власної історії і почувався би більш зручніше, сприймаючи її в такому образі. Це зрозуміло, але я б їм пригадав, що у двох місцях Своїх появ у Ля Сапет і у Фатімі - наша Владичиця з’явилась “яскравішою за сонце”, “сяючою, як кришталь, пронизаний сонячним промінням”, і цей сліпучий блиск Матері Божої не поклав жодного бар’єру між Нею і дітьми, які говорили з Нею.  

Все ж Св. Тереза багатогранна особистість, у якій ми всі знаходимо різне, звідси - універсальність звернень до неї. Св. Терезі засвідчують повагу всі: від простих селян до Римських Пап. Справді, вона одне з найдивовижніших творінь Божих, і добре було би закінчити книгу власними словами Св. Терези: “Бог завжди послуговується Своїми створіннями для формування душ”.