НАМАГАННЯ ВСТУПИТИ ДО КАРМЕЛЮ

 

 

  

Повернемося до спроб Терези вступити до Кармелю. Здавалось, що головні перешкоди уже позаду: її батько, дядько і настоятелька Кармелю бажали її вступу до монастиря. Лише Марі не схвалювала цього наміру: “Я наполегливо відмовляла Терезу від вступу тоді, бо вона була надто юна; я знала, який смуток це принесе татові, бо Тереза була сонячним променем у його житті”. Однак Марі не мала достатньо сили, щоб зупинити дівчинку.  

Але була одна особа, яка володіла відповідними повноваженнями і застосувала їх без вагань. Як тільки прохання про вступ до монастиря представили настоятелю Кармеля, Каноніку Делятроте, то він з наголосом відхилив його. Коли ж одне за одним прохання від монастиря знову і знову нагадували йому про справу Терези, то він, не стримуючи гніву, вибухнув: “Я чую лише ім’я цієї дівчини. Можна подумати, що все майбутнє монастиря залежить від цієї дитини. Але без неї не наступить кінець світу. Нехай живе з батьком до відповідного віку, і не думайте, що я прийняв таке рішення, не помолившись до Бога за Його провід у цій справі. Я більше не хочу нічого чути про це”.  

Не злякавшись розповідей про цей вибух, пан Мартін, Тереза і Селіна пішли до Каноніка. їх прийняли підкреслено холодно, Делятроте залишився непохитним щодо благань Терези і батька, кажучи, що вона може жити як Кармелітка вдома і нічого не втратить від свого чекання. На завершення розмови він сказав, що є лише представником Єпископа, і якщо той дозволить, то він не буде чинити його рішенню жодного опору. Почувши це, пан Мартін відчув необхідність аудієнції з Владикою, його намір зміцнів після описаної в листі Павліни розмови, котру вона мала з капеланом Кармелю.  

Капелан був впевнений, що пану Мартіну слід їхати до міста Байє і представити справу Терези Єпископові негайно, бо, будучи капеланом з великим досвідом, розумів, що Бог кличе душі до монашого життя у будь-якому віці. Павліна додала власне прохання: йому необхідно поїхати до Байє, щоб Тереза не сумувала під час майбутньої подорожі до Італії. Знову Павліна рішуче втручається, щоб рятувати справу сестри. “Іди і нічого не бійся”, - написала вона батькові.  

Тереза з батьком поїхала до Байє 31 жовтня. Вона вперше зробила пишну зачіску, щоб здаватись старшою. їх тепло прийняли Єпископ і Генеральний Вікарій о. Ревероні. Знову пан Мартін з донькою красномовно представили її справу, знову Тереза плакала, але Єпископ сказав лише одне: він мусить поговорити з Каноніком Делятроте. “Ніяка інша відповідь не могла засмутити мене більше”, - каже Тереза. Не було чого заперечувати. Пан Мартін лише сказав Єпископові, що у випадку відмови вони звернуться за дозволом про вступ до Папи.  

Пан Мартін, Селіна і Тереза відбули до Риму о 3 год. ранку 4 листопада. Вони входили до складу паломницької групи (197 осіб), яка мала на меті засвідчити повагу Папі Леву XIII, який саме святкував тоді золотий ювілей священства. Тереза описала подорож Італією в автобіографії, але погляньмо ще раз на кульмінацію її мандрів - зустріч зі Святішим Отцем.  

Хоча її батько сказав Єпископові Байє, що Тереза спробує отримати дозвіл Папи, все ж було сумнівно, що вона відважиться розмовляти з Святішим Отцем. Аудієнція Лева XIII з французькими паломниками відбулась 20 листопада. За десять днів до цього Павліна надіслала Терезі лист. Вона писала: “Я казала тобі нічого не просити у Святішого Отця, але сьогодні Мати Настоятелька і Мати Женев’єва (колишня настоятелька і засновниця Кармелю в Лізьє) переконали мене, що ти мусиш це зробити, якщо справді бажаєш. Не бійся і не зважай на людей, які навколо. А що, як вони почують тебе? Це взагалі не має значення. Проси Ісуса, аби підказав тобі, що говорити. Він скаже, бо з любові до Нього ти говоритимеш..., говори і нічого не бійся. Я продумала все, що зараз говорю тобі. Мати Женев’єва сказала вчора: ‘Не забороняй їй розмовляти зі Святішим Отцем’.  

І Мати Настоятелька думає так само..., будь мужньою і, насамперед, не розчаровуйся першою відмовою. Якщо Папа відхилить твоє благання, скажи: Святіший Отче,' Ви не можете відмовити мені, бо ж Господь сказав: ‘Не бороніть малим терплячим дітям приходити до мене’”.  

Тереза відразу відписала: “Не можу і хвилини зволікати, щоб подякувати тобі за все, що робиш для мене... О Павліно, захищай мене надалі. Я так далеко від тебе!” Того ж дня вона надіслала лист тітці, в якому повідомляла, що вирішила говорити з Папою: “Я думала про це ще до того, як отримала лист від Павліни. Але я говорила собі, що як Бог захоче, Він обов’язково дасть мені зрозуміти”. Отож, лист Павліни вона сприйняла як вияв Божої волі.  

У призначений день паломники взяли участь у Службі Божій, яку відправляв Святіший Отець. Після подячної Літургії почалась аудієнція. Одягнутий у біле Папа сидів у великому кріслі, а позаду півколом стояли священики. Один за одним паломники підходили до Нього, опускались на коліна, цілували стопу і руку, а отримавши благословення, піднімались і відходили.  

Перед початком церемонії о. Ревероні, який супроводжував паломників і не забув розмови Терези з Єпископом, сказав, що абсолютно забороняється розмовляти з Папою. Почувши це попередження, Тереза запитально поглянула на Селіну, яка відразу ж прошепотіла: “Говори!” Коли її запитували про цей випадок через багато років, Селіна говорила: “У таких випадках у мене єдиний принцип - робити те, що вирішила раніше".  

Коли надійшла її черга, Тереза вклякнула перед Папою і поцілувала стопу. Коли Він простягнув їй руку, вона вхопила її обома руками і зі сльозами в очах сказала: "Святіший Отче, я прошу про велику ласку".Тереза продовжує розповідь: “Він нахилився до мене, аж його лице майже торкнулось мого, а темні очі, здавалось, проникли в мою душу. 'Святіший Отче,- сказала я, - з нагоди Вашого ювілею дозвольте мені вступити до Кармелю у 15 років’. Мій голос затремтів. Папа звернувся до о. Ревероні, який дивився на мене з роздратуванням, і сказав: Я не зовсім розумію'.Якби Бог захотів, то о. Ревероні міг легко здобути для мене те, чого я так бажала, але Він підготував мені хрест замість потіхи. ‘Святіший Отче,- сказав Генеральний Вікарій, - це дитина, яка хоче вступити до Кармелю у 15 років. Справа розглядається настоятелями". ‘Тоді, дитино моя,- сказав Папа, лагідно дивлячись на мене, - роби те, що скажуть настоятелі. Ясклала руки у Нього на колінах і з останніх сил благала: ‘Святіший Отче, як Ви скажете “так”, всі погодяться’.Він подивився на мене і повільно та чітко сказав: ‘Ти вступиш, якщо на це буде Божа воля’’.Тереза знову спробувала говорити, тож довелося більш-менш силою вивести її з зали аудієнцій.  

Того вечора Тереза написала Павліні: “Не можу описати того, що я відчувала. Мене ніби знищили. Я почувалась покинутою”. Марі написала їй лист, щоб розрадити: “Ти знаєш, Святіший Отець сказав тобі: 'Ти вступиш, як буде воля Божа’.Бог ніби сказав тобі: ‘Моя дитино, якщо Я захочу, ти вступиш; ти вступиш, якщо Я захочу, незважаючи ні на які обставини і відмови; якщо Я виберу, серця зміняться за одну ніч, бо всі вони в Моїх руках’.Ні, Терезо, не треба нічого боятися”. Вона говорила, що раніше не звертала належної уваги на її бажання щодо вступу до Кармелю у такому ранньому віці, але тепер вона впевнена, що це Божа воля і, звичайно, воля Господня здійсниться. 

Отже, сумніви Марі зникли. І відношення о. Ревероні також почало змінюватись. Поведінка Терези перед Папою спочатку шокувала його, але її мужність і рішучість глибоко вразили отця. Пан Мартін перебував у Римі ще 2 дні після аудієнції, а Селіна з Терезою та з іншими прочанами відвідали Неаполь і Помпеї. Зустрівши о. Ревероні, батько з таким запалом говорив про Терезу, що Генеральний Вікарій вигукнув: “Гаразд, я буду на її облечинах, якщо мене запросять”.  

Протягом усієї зворотної подорожі до Лізьє він намагався бути ввічливим з дівчиною, а наприкінці запитав: “Що робитимеш, коли ми повернемось до Лізьє?” Вона відповіла: “Піду побачитися з сестрами еКармелі”. “Гарно. Я зроблю усе, що зможу, - сказав отець. - Я :біцяю зробити усе можливе”.  

Тереза відразу пішла до Кармелю. Павліна знову врятувала ситуацію. Вона сказала сестрі написати лист до Єпископа Байє і о. Ревероні. Дівчина написала і показала їх дядькові. Той переписав лист до Єпископа, вважаючи оригінал надто дитячим. Насправді ж Терезин лист був набагато кращий, але родичі завжди були швидкі в тому, щоб позбавити блиску свіжу простоту її стилю. За порадою Павліни, ці листи відіслали аж перед Різдвом.  

З того моменту, як дала знати, що негайно хоче стати кандидаткою, Різдво стало днем, в який вона надіялася розпочати нове життя. Коли обидва листи було відправлено, щодня разом з батьком після Служби Божої Тереза поспішала на пошту, щоб подивитись, чи не надійшов дозвіл Єпископа, і завжди вони були розчаровані. Прийшло Різдво, але Владика мовчав, і вона зі смутком у серці поспішала на святкову Службу.  

Повернувшись додому, Тереня знайшла в своїй кімнаті посудину з водою, в якій плавав маленький човник. В ньому був образ Дитятка Ісуса з маленьким м’ячиком. На вітрилах були написані слова Селіниною рукою: “Я сплю, але Серце Моє чуває”. На човні вона написала “Покора”. Тереза часто говорила, що бажає бути м’ячиком для Дитятка Ісуса, у якого немає особистої волі, який Він може використати, як лише бажає.  

По обіді на Різдво Тереза гірко плакала, а потім пішла до Кармеліток. Коли двері відчинилися, вона побачила статую Дитятка Ісуса, Який тримав у руці м’ячик з її ім’ям. Сестри співали пісню, написану для неї Павліною. І знову Тереза плакала, але уже від щастя.  

На Новий рік їй сказали, що лист із дозволом Єпископа прибув до Кармелю 28 грудня, у День вбивства Вифлеємських немовлят. Але й ця новина була приправлена гіркотою, бо Настоятелька вирішила, що її не приймуть до Великого Посту. На це були дві причини: Мати Марія де Ґонзаґ сподівалась, що ця затримка на три місяці дещо заспокоїть каноніка Делятроте, до того ж вона думала, що було би недоречно відразу прийняти дівчину в атмосферу суворого Кармелітського Великого Посту, якщо би перед тим вона не мала достатньо часу призвичаїтись до Правил Чину. 

Це було останнє, але дуже болюче розчарування Терези. Однак цей останній період чекання вона використала у намаганні жити життям великого відречення і умертвлення. Три місяці проминули швидко, і, нарешті, надійшов той довгоочікуваний момент. У понеділок, 6 квітня 1888-го року, двері Кармелю зачинилися за нею. 

Коли вона переступила поріг, грізний канонік Делятроте сказав: “Преподобна Мати, співайте "TeDeum ". Це з дозволу його Ексцелекції я передаю вам 15-річну дитину, вступу котрої ви так дуже бажали. Сподіваюся, що ви в ній не розчаруєтеся, але хочу, щоб ви пам’ятали, що ви і тільки ви несете відповідальність, коли щось станеться не так, як ви думали”.