Дитина Людовика і Зелі

 

 

 

Алансон, вулиця Сен-Блез 36. У цей четвер, 25 червня 1874 р., Зелі Мартен приймала своїх робітниць. Вона є власницею "майстерні алансонських мережив", і кожний четвер, йдучи на базар, мережниці приносять їй свої мережива – розміром 15x20 см., які Зелі повинна з’єднати згідно з взірцем, замовленим паризькими клієнтами. 

Щоби відпочити, Зелі – швидка в писанні так, як і в шитті – пише до старших дочок, Марії і Поліни, пансіонаток у монастирі візиток в Манс, до якого вступила її єдина сестра, Марія Людовика Герен. 

П’ятеро дітей – то забагато. Хоча ще й замало! Як Зелі хотіла би зберегти двох хлопчиків і двох дівчаток, яких смерть вирвала з її материнської любові. З п’ятьох, які залишились, Марія і Поліна мають відповідно чотирнадцять і тринадцять років і подають добрі надії. Леонія, третя в черзі, має одинадцять років; ця дитина має трохи дикий і впертий характер, і постійно приносить клопоти. Потім йде п’ятирічна Селіна і півторарічна Тереза – її найбільший скарб.

Серце Зелі все ще при дітях. Дві наймолодші бавляться в саду з татом, її чоловіком Людовиком. "Щойно ваш тато причепив качелі", –пише, "Селіна скаче з радості, але треба побачити, як качається мала. Смішно, але вона веде себе як доросла дівчинка, не треба боятись, що випустить з руки шнурок, а якщо не качається високо – кричить. Ми спереду прив’язуємо її другим шнурком, але це мене не заспокоює, коли бачу, як високо вона підлітає…

Чи Тереза могла би поділяти цей неспокій? Адже біля неї є тато, її "король", сильну руку якого вона чує, коли качелі повертаються в другу сторону, і який дуже лагідно пхає її вперед. Ще раз! Вище!

Саме такою є наша мала. Вище і вище! Одного дня вона порівняє святість до вершини гори. Вище! Аж до Неба, наскільки це можливо! В будинку по вулиці Сен-Блез дуже часто говориться про Небо. Це мета їхнього життя. Яким практичним є подружжя Мартен; вони – духовні реалісти. 

Людовик посміхається, бачачи радість і довіру малої, дев’ятої дитини… Він повністю погоджується з тим, що його дружина пише в довгих листах до Марії та Поліни, або до сестри в Манс і брата Ісидора Герена, аптекаря в Лізьє. "Вона видається дуже розумною… Буде красивою і вже тепер дуже приваблива" (Correspondance  familiale, Office Central de Lisieux, 1958, nr 117). "Стає щораз милішою, щебече з ранку до вечора" (CF 118). "Є дуже розумна і дуже смішно розмовляє. Вже вміє молитися до Доброго Бога!" (CF 130). 

Щораз вище! Нарешті Тереня втомилась. Ніколи так високо не піднімається, як би хотілося… І раптом, очам її "люблячого і вразливого" серця (A 4v) відчиняється інший світ: мамуся!

Дуже добре, думає Людовик, що шукає маму! Що за жінка… Чи міг її собі такою уявити шістнадцять років тому?! Мав тоді 35 років і не думав про одруження, добре себе почуваючи в холостяцькому стані. 

Народився 22 серпня 1823 р. в Бордо, де квартирував полк його батька, Петра Мартена, капітана французької армії, який під час народження сина воював у Іспанії. Військові та їхні родини такі рухливі… Малого Людовика у віці чотирьох з половиною років знаходимо на другому кінці Франції, у Страсбурзі. Через три роки його привозять до Алансон, що в Нормандії. Напевно, він навчався у Братів Християнських Шкіл, хоча його навчання мало нагадує навчання типового учня – це більше навчання самоучки, який любить літературу і вивчає німецьку мову.

Людовика Мартена ми знаємо передовсім з рукописів Терези: шанований і побожний старий чоловік, що любить своїх дочок, трішки мрійник, що живе з пенсії. Це "Людовик Мартен II". "Людовик Мартен I", напроти, молода людина, що витривало і з помірною впертістю торує собі дорогу, терпеливо опрацьовує свій план, здобуває своє місце в суспільстві. У віці 19 років залишає Алансон, довго вчиться на годинникаря і набуває досвіду в родині або у друзів: рік в Рене, чотири роки в Страсбурзі, три в Парижу, де його застає бурхлива революція 1848 р. зі зреченням короля Людовика Філіпа і виборами президента республіки, Людовика Наполеона Бонапарта.

Як син військового, Людовик є людиною порядку й обов’язку, відважний, завжди готовий до дій і до прийняття рішень. "Від заміру до сповнення в мене не є далеко", – напише пізніше до свого товариша Ногрікса. Схильний до медитації, глибоко релігійний, носить у собі прагнення чернечого життя – навіть якщо до кінця життя йому подобатимуться подорожі. У віці двадцяти років відвідує скит св. Бернарда на гірському перевалі; через два роки повертається туди і просить прийняти його до каноніків св. Августина. "Я завжди вважала", – свідчитиме пізніше його дочка Селіна, "що в його прагненні чернечого життя, в його виборі св. Бернарда, щоб жити в горах, далеко від гамору міст, була присутня любов до ризику, щоб спішити з допомогою подорожнім, які потрапити в небезпеку". 

Ченці не відмовляють Людовикові, тільки просять докінчити навчання. Він мусить приватно вивчати латину. Через півтора року перериває це важке навчання. Усе зосереджується на майбутній праці годинникового майстра. У віці 27 років, у листопаді 1857 р. купує в Алансон, при вулиці Пон-Неф 15, будинок, який обладнує для годинникарства, а пізніше відкриває ювелірний відділ. Бере до себе своїх тяжко досвідчених батьків, які вже втратили трьох дітей у віці дев’яти, двадцяти п’яти і двадцяти шести років. 

Справи йдуть добре. На протязі семи років він сплачує всі борги і купує на периферії міста землю з маленькою, шестибічною, двоповерховою вежею: "Павільйон", який стає місцем його молитви і читальнею. Праця, рибалка, товариші з Кола Віталя Роме, доброчинність в парафії і щоденна меса – при цьому всьому самотність офірує все, чого забажає душа. 

Інакше на це дивиться його мати, неспокійна за долю сина-холостяка. Чи це вона пропонує йому шлюб з Поліною Роме (невдала пропозиція з огляду на занадто "ліберальні" погляди родини Роме, як пояснить Селіна)? Як би там не було, наступна пропозиція Фанни Мартен є щасливою. В школі мережниць Алансон, до якої ходить, замічає Зелю Мартен, діамант, про який негайно розмовляє з сином.