Радощі і турботи батьків

 

 

О, ні! Діти Зелі не будуть терпіти того, що вона сама витерпіла – за це Зелі ручається! Але життя вирішує інакше… До радісного очікування першої дитини домішується сум короткої хвороби, а пізніше смерть пані Герен, 9 вересня 1859 року.

Але приходить година життя, яке Зелі перший раз чує в собі. 22 лютого 1860 р. народжується маленька Марія Луїза (названа на честь сестри Зелі, яка через три дні складе вічні обіти в Згромоджені сестер-візиток). У щоденному житті її будуть називати Марією. Усі дев’ятеро дітей Зелі будуть мати перше ім’я "Марія". 

7 вересня 1861 року народжується Полінка. Пізніше, 3 червня 1863 року, мала Леонія. Перших троє дітей, яких вона сама могла годувати, проживуть відповідно 80, 90 і 78 років. 

Інтимна турбота, бо не може годувати четверту дитину, Геленку, яка народиться 13 жовтня 1864 року, і яку треба довірити годувальниці. Вже тоді Зелі починає "трохи терпіти" по причині "гулі на грудях" (CF 13), яка виросте з раку і через тринадцять років спричинить смерть.

Пригляньмося на хвилину материнській любові Зелі. 12 січня 1865 року вона пише: "Мала Геленка добре росте, гарна як ангел. На Новий Рік я її відвідала; запевняю тебе, що її мені дуже бракує, постійно про неї думаю. Має дуже добру годувальницю, що аж пашить здоров’ям" (CF 11).   

5 березня: "У вівторок я відвідала мою малу Геленку. Вийшла о сьомій ранку, сама, на дощ і вітер. Можеш собі уявити мою втому після дороги, але мене підтримувала думка, що за хвилину буду тримати в руках предмет моєї любові. Це солодкий клейнод, моя Геленка, є захоплююче гарна" (CF 12).

"Два тижні тому я відвідала свою малу, яка живе в годувальниці, не пам’ятаю такого щастя як те, яке охопило мене, коли я взяла її на руки і вона посміхнулась до мене так вдячно, що мені здалося, ніби бачу ангела; для мене це незрозуміло. Гадаю, що ще ніколи не бачили і ніколи не буде такої гарної дитини. Моя маленька Геленко, коли буду мати щастя мати тебе повністю? Не можу зрозуміти, що саме я маю честь бути матір’ю такої розкішної істоти!... О! Не жалію, що вийшла заміж" (CF 13).  

26 червня 1865 року вмирає дід, Петро Мартен. "Помер як святий", пише Зелі, "яке життя, такий кінець". Ця смерть – ніби передчуття того, що настане – сильно на неї вплинула: "Ніколи не думала, що це може на мене так вплинути: я прибита. Моя бідна свекруха два з половиною роки опікувалась ним, нікому не дозволяючи допомагати їй. (...) 

Вір мені, смерть мене лякає. Щойно я бачила свекра, має такі тверді руки і таке холодне лице! І подумати, що побачу такими моїх близьких або вони мене такою побачать!" (CF 14). 

Наступні пологи! Яка радість, 20 вересня 1866 року народжується Марія Йосиф: нарешті хлопець, який буде священиком і місіонером. На жаль, його також треба віддати годувальниці, молодій селянці з Семалє, села, яке знаходиться за 10 кілометрів від Алансон, Розі Телє, яку в родині називають "Розочка", і якій пізніше віддадуть також і малу Тереню. 

"Ходила побачити Юзя", пише горда мати 18 листопада 1866 року. "Красивий хлопчик, такий великий і сильний! Не можна прагнути більше. Ніколи я не мала дитини, яка так гарно ховалася – хіба що Марія. Ах! Якщо би ти знала, як сильно люблю свого малого Юзя! Думаю, що моє щастя сповнилось!" (CF 19).

Але незабаром… такий неспокій! "Мала щастя бачити мого Юзя у перший день року. Вбрала його на це свято як королевича (...). Наступного дня, в третій ночі, почули стукіт у двері; встаємо, відчиняємо двері. Нам кажуть: Прошу швидко прийти, з вашою дитиною погано, може вмерти. Здогадуєтеся, що я не зволікала. За хвилину була вже в дорозі, не звертаючи уваги на цю найхолоднішу ніч і на сніг і лід. Не просила чоловіка, щоб пішов зі мною, не боялася, пройшла би через ліс, але він не хотів, аби я пішла без нього. Бідна дитина була в жахливому стані. Лікар сказав, що його стан дуже небезпечний, і я вже уявляла його мертвим!... Але Добрий Бог так довго не давав мені хлопчика не для того, щоб так швидко його забрати; хоче мені його залишити, малий вже здоровий" (CF 21). На жаль, через місяць, 14 лютого, перший син Зелі і Людовика помирає… Неважко уявити, який це був удар для батьків.  

Це не буде єдиною смертю в родині. По важких пологах і безперервних хворобах другий син – другий Йосиф (Йосиф Іоанн Хреститель), також довірений годувальниці "Розочці" – вмирає 24 серпня 1868 року, маючи вісім місяців. "Мій коханий Юзьо помер сьогодні рано, о сьомій", пише Зелі до брата. "Я була біля нього сама. Сильно мучився вночі, і я в сльозах просила за нього" (CF 36). Через дев’ять днів умирає пан Герен, жандарм на пенсії, батько Зелі… "Моє серце зламане стражданням і водночас наповнене небесною втіхою. Якби ви знали, як добре приготувався на смерть. (...) Його гріб буде біля моїх Юзів" (CF 38). 

28 квітня 1869 року народжується сьома дитина, Селінка (майбутня сестра Геновефа). Але на батьків падає нова біда: 22 лютого 1870 року помирає Геленка. Має п’ять років і чотири місяці. "Коли я її підтримувала, то її маленька голівка впала на мою руку, оченята заплющилися; через п’ять хвилин її вже не було… Цього досвіду я ніколи не забуду. Ми з чоловіком не сподівались цього. Коли він побачив свою бідну дочку мертвою, розридався: Моя мала Геленка! моя мала Геленка! Пізніше ми офіційно офірували її Богові. (...) Я сама її одягнула і вложила в труну; думала, що помру, але не хотіла, щоб хтось доторкався до неї" (CF 52). "Нема й хвилини, щоб я про неї не думала. (...) Остаточно, вона є в Небі, щасливіша ніж тут; але мені здається, що все моє щастя розвіялось назавжди" (CF 54). 

Зелі знову завагітніла. В ті часи медицина щойно починала розвиватися, смертність є немилосердною бідою, перша Тереня (Марія Меланія Тереза), яка народилась 16 серпня 1870 року, вмирає через 53 дні… "Я дуже хочу мати ще одну доню", пише Зелі через дев’ять місяців по смерті, після якої "вже ніколи не буде потішеною" (CF 66); вона буде називатися "Тереза, як моя остання маленька" (CF 85). 

Доля не обминає їх стражданнями. Навіть за місяць до своєї смерті Зелі буде непокоїтись своєю маленькою Леоні, дитина відрізняється від інших, не така спосібна, маленьке дике каченя, непослушна, непередбачувана, яка – після трьох життєвих поразках – стане черницею в монастирі візиток, де буде жити згідно з "малою дорогою", якої її навчила Тереза.