Мала дівчинка не без вад   

         

"Дуже чемна?" То ще як сказати… Дитина переживає розлуку з Семалє, з "Розочкою". Але швидко знаходить своє коріння Мартен, сильно прив’язується до мами: пам’ятаємо листки, на яких Зелі, також сильно прив’язана до "дитини", описує, як Тереня бавиться на гойдалці чи як "маленькими рученятами гладить обличчя мамусі" (CF 119). Але часами Тереза здатна до "страшних фурій" (CF 147); "порозбивала би все", що тільки можна розбити (CF 125). У віці трьох років "мала дослідниця", "приголомшена", дає докази "майже нездоланного опору" (CF 159). A "мала красива бузя" вміє кричати аж "до втрати віддиху" (CF 147)...   

Наскільки чуйна мама бачить у "малому гномові, який є радістю всієї родини" (CF 157), "вибрану душу" (CF 195), "маленьку ангельську душу" (CF 201), свята побачить в "такій душі" "велику власну любов". Стверджує: "Я не була без вад" (A 8r-v). З другого боку, її "замилування добром" ("достатньо було сказати мені, що щось не є добре, і не треба було цього повторювати двічі", A 8v), узасаднює материнські похвали "золотого серця" наймолодшої дочки, яка "не сказала би неправду за жодні скарби світу" (CF 195). 

Тереза є дуже спостережливою, хапає послання життя. Слухає "дуже уважно" (A4v, 17v). "Не справляючи такого враження, я дуже ретельно звертала увагу на все, що робили й говорили довкола мене, і мені здається, що чинила осуд так, як роблю це тепер". З плином часу стверджує, що її природна "гордість" і вроджена "любов до добра", які дозволяли їй позитивно реагувати на педагогічні вказівки, сприяли таємній дії Ісуса, який "хотів, аби все вийшло їй на добре, навіть вади, які послужили їй в розвитку досконалості" (por. A 8v). Подивугідними є визнання Терези щодо "сонячних років" її раннього дитинства: "Чеснота потягувала мене, і я мала – як мені здається – ту саму поставу, що й тепер, вже тоді у великій мірі панувала над своїми вчинками". Свята додає, що "виробила звичку ніколи не скаржитись, навіть тоді, коли від неї забирали те, що належало до неї. Навіть більше: якщо її звинувачували несправедливо, воліла мовчати, ніж виправдовуватись, що не було заслугою з її боку, але природною чеснотою" (por. A 11v). Винятки підтверджують правило. 

Признаємо, що мала Мартен знайшла в своїй мамі першу духовну провідницю, яка звертала серце дитини "до Бога вже на порозі життя" (A 40r). Зелі спрямувала свободу Терези, ставлячи повну енергії істоту на властивий шлях. Добре зерно видає щедрий врожай: "Я сильно любила Господа і часто віддавала Йому своє серце з допомогою молитви, якої мене навчила мама" (A 15v). 

Тереза усвідомлює все, що завдячує своїм "незрівнянним батькам" (A 4r), яких – з великим благоговінням – вважає "більш гідними Неба, ніж землі" (L 261). "Протягом усього мого життя Бог забажав оточувати мене любов’ю, мої найперші спогади сповнені найніжніших посмішок та пестощів!.... але якщо Він зосередив стільки любові навколо мене, то вклав її також до мого сердечка, роблячи його люблячим і вразливим. Отже, я дуже любила Тата й Маму та виявляла їм свою ніжність у тисячу різних способів" (A 4v). Свідком якої любові був будинок на вулиці Сен-Блез!