Втрата коханої Поліни  

  

Настав час йти до школи. 3 жовтня 1881 року, маючи вісім років і дев’ять місяців, Тереза Мартен крокує до абатства бенедиктинок в дільниці Сен-Дезір, де вже перебуває Селіна, яку прозвали "Безстрашна". "Я часто чула, що проведені в пансіоні роки – це найкращі, найсолодші роки всього життя. Для мене вони не були такими. Для мене п’ять років, які я там провела, були найсумнішими в житті" (A 22r).  

Не призвичаєна до контактів (поза спілкування з родиною Герен), наша учениця відкриває з деяким занепокоєнням суспільне життя, товариство старших від неї дівчат, які їй заздрять (перша учениця в класі), а часом навіть і переслідують. Тереза плаче потаємно. Галасливі забави під час перерв бентежать її: вона віддає перевагу розповідати історії, займатись молодшими дівчатами, хоронити мертвих птахів (A 37r). Учителі вважають її спокійною, милою, трошки скрупульозною, часом сумною. Їй дуже подобається катихизм. 

Повернення до Буїсонне є вибухами радості: для розвитку їй потрібна тепла атмосфера. У четвергах, вільних від уроків, бавиться з Селіною і кузинкою Марією, часом любить танцювати кадриль з кузинками Модельонд у панства Герен. Любить читати і вдивлятися в образи. Запалюється прикладом великих французьких героїв, особливо Жанною д’Арк. Переконана, що є створеною для слави: слави, яка буде полягати у тому, аби "стати великою святою" (A 32r). 

Очікує нове драматичне розлучення: Поліна Мартен вирішила вступити до Кармелю. Роки, проведені у візиток в Манс, у тітки, сестри Марії Дозитеї, спричинили, що спонтанно подумала саме про цей Орден, створений святими Франциском Сальським і Жанною Шанталь. Але під час святкування 300-ої річниці смерті святої Терези Авільської (1882) у церкві св. Якова Поліна раптово отримує натхнення: покликана є до Кармелю. Кармель у Лізьє знаходиться недалеко. "Делікатна Перлина", як називає її батько, повідомляє всю родину, за винятком Терези, яка влітку довідується про це випадково. "Меч" пробиває її серце: втратить свою другу маму! "Ах! як можу висловити глибоку тривогу мого серця?.. В один момент я зрозуміла, що таке життя. Аж до тієї миті я не бачила, що воно таке сумне, але воно проявило себе в усій реальності, я побачила, що життя – це тільки страждання й невпинне розставання. Я проливала гіркі сльози…" (A 25v). 

Поліна пояснює їй, що таке життя в Кармелю. Дев’ятирічна дитина слухає з захопленням: це життя тільки з Ісусом, для самого Ісуса: "Я відчула, що Кармель – це пустеля, і Господь хоче, щоб і я там приховалася… Я відчула це з такою силою, що в моєму серці не було найменшого сумніву" (A 26r). Вона впевнена, що Бог її кличе. Їй можна дорікнути, що хоче приєднатися до втраченої мами. Пізніше, ще раз згадуючи ці події, Тереза скаже рішуче: "Я хотіла піти до Кармелю не заради Поліни, а заради самого Ісуса" (A 26r). 

Довіряє свій секрет Поліні, і навіть настоятельці Кармелю. Мати Марія від святого Гонзаги приймає її в розмовниці, але не прийме постулянтку в віці дев’яти років. Повинна чекати до свого шістнадцятиріччя. Але це нічого! Тереза знає, до чого спрямоване її життя. 

В понеділок, 2 жовтня 1882 року, родини Мартен і Герен супроводжують Поліну на месу. Потім важка брама Кармелю зачиняється: всі дівчата плачуть, Тереза найбільше. Розпочинається шкільний рік. Відвідування Поліни всією родиною є для неї стражданням, а не радістю. Після дозволених тридцяти хвилин залишається хвилинка, аби поговорити з "мамусею": дитяча розпач і сльози. 

В грудні її діймає головна біль і біль в різних частинах тіла; її характер починає змінюватись. Різко відповідає Марії, яка стала її третьою мамою. Свариться з Селіною, якій вже чотирнадцять років, і яка вважає Терезу "великою плаксою".