Перше Причастя і Миропомазання    

 

 

 

Після цього легкого періоду повернення до Лізьє було дуже важким. Треба повертатися до школи! У жовтні 1883 року учениця Тереза Мартен переходить до другої секції свого класу. Єдина радість серед буденності: перспектива приступити цього року до першого Причастя. Це прагнення глибоко закоренилось у її серці. Її конкретна любов до Втіленого Ісуса каже їй уявляти Євхаристію як Таїнство дійсної Присутності.   

Катехизму її вчить о. Домен, капелан бенедиктином. Він дуже задоволений зі своєї учениці, яку називає своїм "малим учителем", але вона важко погоджується з його твердженням, що померлі без хрещення діти позбавлені Неба. Тереза вважає, що Всемогутність Божої Любові не може допустити такого нещастя, немає нічого страшнішого, як бути позбавленим споглядати обличчя Бога. Якщо Він Всемогутній, то може їх пригорнути до Себе! 

Зі свого боку, в Кармелю, сестра Агнеса від Ісуса також готує малу до цього великого дня: на протязі чотирьох місяців, щотижня, пише до Терези і приготовляє книжечку, яка допоможе їй молитись і робити щоденні покути. Тереза відповість з надзвичайною щедрістю: від 1 березня до 7 травня 1883 року робить 1949 зречень і відмовляє 2773 рази молитви, запропоновані Поліною. З ревністю провадить цю педагогічну бухгалтерію, дуже популярну в її епоху, але прийде день, коли вона скаже: "Той, хто любить, не губиться в числах" ("Жити Любов’ю!"). 

Великий день випадає на 8 травня. Щаслива дата, яка збігається з урочистими вічними обітами Поліни в Кармелю: обидві сестри будуть тісніше з’єднані між собою даром себе самих, який складуть Ісусові. 

Перший раз у житті Тереза ночує поза домом: три дні реколекцій вимагають жити в абатстві. Родина бомбардує своїми зауваженнями монахинь: мала Мартен ще така вразлива! Її треба звільнити від різних вимог: батько й сестри відвідують її кожний день. 

Отець Домен дає реколекції сімом дівчаткам 10-11 років. Навчання сильно позначене янсенізмом своєї епохи. В малому зошиті Тереза зробила кілька заміток: друга вказівка стосується смерті, третя – пекла і мук, які в ньому терпиться, а вказівка за 7 травня – святотацького Причастя: "Священик розповів нам про речі, які мене перестрашили". Смерть настоятельки бенедиктином перервала реколекції і не дозволила до кінця настрашити малих реколектанток. 

7 травня відбулася генеральна сповідь, яка наповнила її "великим спокоєм". Наступного дня відчуває велику радість, а слова, якими описує у 1895 році свої спогади, не мають нічого спільного з навчанням отця Домена: "Ах! Який же солодкий був перший поцілунок Ісуса для моєї душі!... Це був поцілунок любові, я почувалася коханою, й також казала: «Я люблю Тебе й віддаю Тобі себе назавжди». Не було прохань, не було боротьби, жертв. Вже давно Ісус і маленька Тереза поглянули одне на одного й зрозуміли одне одного… Того дня це вже не був погляд, а було поєднання, вже не було двох, Тереза зникла, як губиться крапля води в океані. Залишився сам Ісус, Він був Господом, Царем" (A 35r). Це мова закоханої дівчини, яка повністю себе віддає. Євхаристичний голод, пробуджений давно, пробує заспокоїти себе. Наступного року занотує в своєму зошиті двадцять два Причастя; тоді ще не можна було причащатися кожного дня. 

Після обіду, в імені своїх колежанок, проголошує акт посвячення Пресвятій Діві Марії. Не залишається байдужою до родинної урочистістості і подарунків. Але найбільше бажає знову приступити до св. Причастя. Це станеться аж через два тижні, 22 травня, в празник Вознесіння. 

Друге Причастя також буде глибоким духовним досвідом, хоча й іншим: "Який солодкий спомин залишився після другого приходу Ісуса!" Вона згадує послання до Галатів 2, 20: "Вже не я живу, а Ісус живе в мені!". Отримує світло щодо сенсу терпіння: "Я відчула, як у мені росте прагнення страждання, і водночас внутрішнє переконання, що Ісус приготував для мене багато хрестів, я відчула, що мене заливає така велика втіха, що вважаю її однією з найбільших благодатей у моєму житті" (A 36r). Які бентежні почуття в такої малої дівчинки; але вони провіщають її дитинство й майбутнє життя. 

Чи можна дивуватись, що вона відчуває необхідність у поглибленні своєї молитви? Але сестра Марія не дозволяє їй молитися щоденно півгодини (ані навіть п’ятнадцять хвилин!), бо вважає, що вона і так достатньо побожна. 

Після дводенних реколекцій, 14 червня 1884 року, єпископ Гуголін уділяє їй Таїнство Миропомазання; Тереза дивується, що "Таїнству Любові" не приділяється достатньо уваги. 

Святий Дух приходить у виді легенького вітерця. Цього дня, пише, отримала силу переносити страждання. Селіна пізніше засвідчить: "Тереза, завжди спокійна, стала зовсім іншою: з неї виходив якийсь ентузіазм і здивування. Під час реколекцій, коли я показала своє здивування її станом, вона пояснила мені, що розуміла в цьому Таїнстві, як її охопив Дух Любові. В її словах була така сила, а в її погляді було таке полум’я, що я сама цим перейнялася і була глибоко порушена. Ця подія так глибоко закарбувалась у моїй пам’яті, що ще сьогодні бачу її жести, поставу, місце, де вона стояла, і ці спомини мене ніколи не залишать" (PO 266-267). 

У серпні проводить свої канікули в бабці Герен. Тереза любить це село, пагорби, яблуні, струмочки, стави, гай. Детально змальовує сусіднє господарство з прусським муром. Разом з родиною відвідує околиці, де знаходиться замок Гвізо, на території давнього абатства цистерців Вал-Рішер. Незважаючи на коклюш вона дуже щаслива. Любить пса Тома, якого подарував їй батько. 

Початок шкільного року важкий. Зустрічає інших учениць віком 13-14 років, які дуже галасливі. Її цікавить історія, граматика, вивчає катехізис. Вона дуже вразлива на оцінки, плаче. 

Її опікунка, мати від св. Леона, вважає її дуже делікатною і надмірно скрупулярною. Її серце, "вразливе і любляче", прагне почуттів. Кілька спроб знайти подружку не вдалися: її любов не була взаємною. 

Від 3 до 10 травня проводить канікули в Довіль, в "Наметі Троянд" родини Герен. Під опікою тітки Герен четверо молодих дівчат дихають морським повітрям: Жанна (17 років), Марія (майже 15), Тереза (12 з половиною), служниця Марцеліна (19). Прогулянки по березі моря аж до Чорних Скель, меси і молитви до Божої Матері Переможниці і Божої Матері Доброї Допомоги, в’язання і малювання… Тереза прагне ласк, але тут одні поразки, їй бракує матері, має труднощі в контактах з людьми. Незважаючи на розваги, вона сумує за сестрою Марією, яка залишилась у Буїсонне. 

Повинна повертатись, бо від 17 до 21 травня в абатстві будуть реколекції – приготування до "другого" св. Причастя (урочисте відновлення першого). Давати їх буде о. Домен. 

В своєму зошиті зробить кілька заміток. Лякаючий тон напуть не змінився: "Те, про що говорив священик, було страшним, говорив нам про смертний гріх…". Про смерть Тереза не написала жодного слова. Але в своїх споминах напише: "Рік, який настав після мого першого Причастя, майже весь минув без внутрішніх страждань для моєї душі, саме під час реколекцій перед моїм другим Причастям на мене напала страшна хвороба докорів сумління…. Треба пройти через це мучеництво, щоб його зрозуміти, – не можу розповісти, що я вистраждала протягом півтора року…" (A 39r). 

Друга криза буде тривати сімнадцять місяців. Відживають "дві турботи душі", які настали після хвороби у 1883 році, і які підсилять скрупули, які в цьому віці могли стосуватись також і чистоти. Єдиною опорою є сестра Марія, якій вона звіряється з внутрішніх страждань, і яка допомагає їй з кращим розпізнаванням приступити до сповіді. Після другого Причастя Тереза до школи вже не повернеться. 

Відновила три постанови свого першого Причастя: "1. Не буду знеохочуватись. 2. Кожного дня відмовлятиму Згадай, Пречиста Діво. 3. Спробую впокорити свою гордість". 

У липні вона знову перебуває в Сен-Квен-ле-Пін. Кожний, хто бачить її "такою щасливою, чаруючою і радісною", не здогадується про її внутрішні страждання. В кінці вересня знову перебуває над морем, тим разом в Трувіль, у "Віллі Трояндa", разом з Селіною. Тереза добре відпочиває, але сповідається з надмірного кокетства: в своє красиве волосся закладає блакитні стрічки. 

Початок шкільного року в жовтні 1885 року буде для Терези останнім. Селіна, у віці 16 років, закінчила своє навчання. Кузина Марія також залишає абатство. Для Терези це забагато. 

Її самотність поглиблюється відсутністю батька, який перебував у двомісячній подорожі на Схід. 

Реколекції на початку шкільного року, які давав заступник о. Домена, не покращують настрій: викладаються страшні речі дійсності, які так мало відповідають уявленням Терези про любов Ісуса. 

1886 рік: Тереза має тринадцять років. 2 лютого її приймають аспіранткою Дітей Марії, якими керує "безстрашна" Селіна. Опікунка шокована меланхолією Терези, в якої постійно болить голова. Пан Мартен вирішує забрати її зі школи. Так само, як і кузина Марія, вона буде брати приватні уроки в пані Валентини Папіно, яка разом з мамою і котом живе на Гранд-Ру, біля катедри св. Петра. 

Великі зміни в житті Терези: кінець шкільного року. Три-чотири рази в тижні ходить на уроки, завжди під опікою. Праця не важка, бо вчителька має багато учнів. Говорять, що учениця дуже красива. Тереза червоніє і є задоволеною. 

Тереза має більше вільного часу. Перебирається на мансарду в Буїсонне, яку описує як "справжній базар": це "мішанина побожних предметів, сад і пташник, (...) портрет Поліни" (A42v). 

Під кінець червня вона знову в Трувіль, цього разу недовго, бо їй тут не є добре. Тужить за Буїсонне. Це свідчить про те, що з нею щось не так.