Зустріч з Леоном XIII   

 

 

Духовною кульмінацією паломництва була, очевидно, довго очікувана аудієнція в Леона XIII. Точної дати ніхто не знав. Інтенсивна кореспонденція з Лізьє свідчить про нетерпеливість і неспокій: потрібно розмовляти з Папою чи ні? Поліна бере керівництво в свої руки, приймає дипломатичне рішення. Нарешті вирішує "Так".  

Наближається цей день, неділя 20 листопада. Довгі й заплутані церемонії: після двох мес Леон XIII приймає прочан. Спочатку жінки, священики, потім мужчини. Папа втомлений. Отець Реверон, генеральний вікарій, стоїть збоку і забороняє розмовляти зі Святішим Отцем! Тереза вже підходить, вагається. Але безстрашна Селіна підштовхує її: "Говори!". 

Бідна Тереня обнімає коліна Леона XIII: "Святіший Отче, прошу Тебе про велику ласку… дозволь мені вступити до Кармелю в п’ятнадцятому році життя…". Старець не розуміє, отець Реверон пояснює. Тереза продовжує: "Святіший Отче, якщо скажеш так, то всі згодяться!...". Терезу проникають чорні, глибокі очі: "Вступиш, якщо Бог захоче…". Тереза припадає до Папи. Швейцарські охоронці силою її підносять і, залиту сльозами, ведуть до виходу (A 62-63). Селіна навколішки благає Папу про благословення для Кармелю в Лізьє. Отець Реворон знервований: молоді Мартен приносять клопіт. А через кілька хвилин, коли підійде Людовик Мартен (не бачив, що сталось), генеральний вікарій привітливо представить його Папі як батька двох кармеліток. Папа благословляє його. Отець Реверон не сказав, що пан Мартен є також батьком двох нетерплячих молодих пані, які Папа щойно бачив. 

Розчулена Селіна окреслює аудієнцію як "фіаско". Того самого вечора Тереза пише до Поліни, виливаючи свої жалі й сльози. Але ввіряє себе опіці Дитяти Ісус, хоче бути його іграшкою. Мимовільно зауважує: "Добрий Папа такий старий, що, можна сказати, мертвий, ніколи його таким не уявляла, не може нічого сказати, за нього говорить отець Реверон" (L 36). 

Але він не буде картати її за погану поведінку під час аудієнції. Звичайно, про цю подію довідались усі прочани, які тепер з симпатією ставляться до "малої кармелітки". Про цю подію напише "L'Univers" від 24 листопада. Про це довідається у Кармелі отець Лєпелльєтьєр, сповідник Терези. Сама вона про це не згадуватиме. Її провідником є сам Ісус. "Адже я сповідалася дуже коротко, ніколи не говорила про свої внутрішні почуття, дорога, якою я йшла, була така пряма й сповнена світла, що в мене не було потреби в іншому провідникові, крім Ісуса…" (A 48v). 

Під уважними поглядами вікарія, який вивчає можливості майбутньої кармелітки, Тереза могла би прийняти тверду поставу і побожний вираз обличчя. Але вона веде себе природно, повна життя, зацікавлена враженнями від подорожі, навіть після поразки 20 листопада. Отець Реверон має дар розпізнавання. Нарешті повірив у її покликанні і в Ніцці обіцяв, що поговорить про неї з єпископом. 

Повернення було менш радісним, але не менш цікавим: прочани відвідали Нотр-Дам де ля Гард в Марселі і Фондере в Ліоні. 

2 грудня Лізьє вітає родину Мартен. Легко собі уявити зустріч у розмовниці Кармелю! Але в тому, що суттєве, далі темрява: єпископ не був в Італії. Через двадцять два дні буде Боже Різдво. Чи бажання Терези сповниться дослівно? 

Боротьба розпочинається знову зі штурму на отця Делатроета, який залишається непорушним. Тереза пише до отця Реверона, потім до єпископа. Залишається чекати. Людовик Мартен щоденно супроводжує дочку на пошту. Аж до 24 грудня. Кожний день приносить нове розчарування. 

Нарешті очікуване Боже Різдво 1887 року. Що за контраст з минулим Божим Різдвом, сповненим радості й світла! На пастерці Тереза роздумує про досвід віри, плаче, але не втрачає надії. Зрозуміла, що Бога неможливо змусити: Він є Паном, а вона залишається "м’ячиком" в Його руках. Селіна дарує їй маленький човник, на парусі якого написано "Я сплю, а серце моє чуває". Це терезіанська постава в цьому періоді. 

Разом з 1888 роком Тереза входить у п’ятнадцяту весну свого життя. З листа Поліни довідується, що 28 грудня єпископ Хугонін погодився на її вступ до Кармелю. Залишається одне "але"... Кармелітки, вважаючи, що вона занадто молода, аби входити в Кармель у суворий Великий Піст, вирішили затримати її вступ на три місяці! Радість перемішана з гіркою поразкою. Але Тереза приймає новий досвід, який допомагає їй "зростати в підданні себе Богові й в інших чеснотах" (A 68r). 

Тереза ще відвідуватиме лекції пані Папіно, аби доповнити свою освіту. Але буде також готуватись до майбутнього життя. Не через великі покути, а через вірність у малих речах, через зречення своєї волі, яка "завжди себе накидає", через "сповнення малих прихованих речей". "Саме через практикування цього нічого я готувалася стати нареченою Ісуса…" (A 68v). Три місяці швидко минули, залишаючи за собою добрі спомини. 

Батько пропонує їй прощу до Святої Землі. Перше прагнення – пізнати землю, в якій жив Ісус. Вона так реалістично сприймає Втілення! Але це відстрочить вступ до Кармелю на два чи три місяці. Після такої довгої боротьби вона на це може погодитись. Чи має якісь сумніви щодо свого рішення? Здається, що ні. 6 січня Леоні кидає чернече життя у візиток (друга поразка після кларисок) і повертається додому, чим усвідомлює Терезу, що буде нелегко. Сестра радить їй добре подумати, не спішити з рішенням. Але Тереза рішуча, пізніше скаже, що "не мала ілюзій" (A 69v). 

Вона вже має досвід життя з Ісусом, досвід благодатей і страждань. Мала різні просвічення, очищення, і розуміє, що означає бути врятованою через благодать. Для неї важливе лише одне: жити приховано з майбутнім Обручником, "любити Його і щоб Він почувався коханим". Навіть якщо передчувала коротко тривалість свого життя, не могла знати, що проживе ще тільки дев’ять років. То буде час "бігу гіганта" (A 44v).