1. Перші кроки

 

  

 

Нова постулантка почувається цілком на своєму місці; те, що інші назвали би "в’язницею", для неї є найвищим місцем свободи. Її захоплює важке й суворе життя. Аби в цьому переконатись, досить побачити, як рівно, спокійно і рішуче вона ходить по монастирі.  

Зрештою, поведінка Терези дивує спільноту, яка упереджена до її молодого віку і очікує від неї дитячої поведінки. О, ні! Сестри її шанують, оцінюють гідну і стриману поставу, делікатну посмішку, зосереджений і рішучий вираз обличчя. Очевидно, що часом дивляться на неї з цікавістю і трошки підозріло: як вона буде вести себе пізніше? Побачимо… 

Магістра новіціату пізніше засвідчить: "Від моменту вступу почала виконувати всі свої обов’язки з чаруючим спокоєм". У квітні Тереза стає активною. "Для неї праця зводиться до прозаїчних завдань: лагодить білизну, замітає дорміторій, сходи, працює в саду" (PA 348). Постулантка досвідчує, що "Покірне життя в нудною і легкою працею – це справа вибору, що вимагає багато любові", як говорить Поль Верлен. 

22 травня, вівторок після Зіслання Святого Духа, "радісні травневі свята", під час яких Терезу вибрали прикрашати трояндами свою хресну маму, Марію, яка щойно склала урочисті вічні обіти: "Найстарша з родини, яку наймолодша мала щастя коронувати в день вінчання" (A 71v). Через два дні пан Мартен буде брати участь в облечинах свого "діаманту", своєї улюбленої дочки. Тереза розпливається в подяках і зустрічається з тим, кого батько називає "керівником усієї родини", шановним отцем Пішоном. 

Це дуже оригінальна й симпатична постать: нормандський єзуїт, який народився 3 лютого 1843 року в Сен-Маргеріт-де-Карруж, недалеко від Алансон, в селянській родині. 23 травня 1888 року, з нагоди обітів сестри Марії від Пресвятого Серця, він виголошує проповідь. Цього самого дня святкують також п’ятдесяту річницю Кармелю в Лізьє. 

З цієї нагоди він також дає реколекції, які закінчуються 28 травня, в понеділок. Його улюблені теми: молитва, покора, любов до Бога, любов до ближнього і освячення через досвід; саме це притягує увагу Терези найбільше: "Святість! її треба здобувати на лезі меча, треба страждати… терпіти муки конання…", скаже пізніше, цитуючи отця Пішона. 

Найважливішою подією цих днів буде зустріч з отцем Пішоном, під час сповіді вона признається у своїх внутрішніх порухах, "внутрішньому стражданні", яке носить у собі вже п’ять років, і яке її ще непокоїть, вводить у страшні скрупули. "Не знаю, як описати таку дивну хворобу, - зараз я переконана, що вона була справою біса, але довгий час після одужання вважала, що захворіла навмисно (...). Господь, Який, без сумніву, хотів мене очистити, а передусім смирити, залишив мені це внутрішнє мучеництво аж до мого вступу до Кармелю, де отець наших душ ніби одним порухом руки розвіяв усі мої сумніви, й відтоді я відчувала досконалий мир" (A 28v). Єзуїт довго слухав її звіряння, страхи, що вчинила смертний гріх, удаючи хворобу, її страждання, аспірації. Нарешті сказав їй: "У присутності Господа, Пресвятої Діви Марії й усіх святих засвідчую, що ти ніколи не вчинила жодного смертного гріха. (...) Нехай Господь завжди буде твоїм Настоятелем і твоїм Магістром новіціату". "І Він справді ним був, а також моїм духовним Керівником" (A 70 r). Отець Пішон незабаром виїхав до Канади, і Тереза залишилась без провідника.