11. Мій Милий є мій, а я Його (П.п. 6, 3)

 

 

Для Терези надходить час остаточного входження у спільноту, яке здійснюється через чернечі обіти. Вони ставлять останню печатку на повному відданні себе Божій Любові через щоденну дорогу вірності. Новичка, яка вже посвячена Богові через Хрещення, прагне поглибити цей зв’язок; і тому вибирає життя в убожестві, чистоті та послуху, віддаючи себе Святому Духові, аби з Христом її власне життя жертвувати Отцю для Церкви і всього людства.  

У дотриманні обітів Тереза відзначається постійністю і зреченням: "Одного вечора після комплети я марно шукала нашу маленьку лампу на її полиці, це було під час великого мовчання, отже, не було змоги запитати про неї… я зрозуміла, що якась сестра, вважаючи, що бере свою лампу, взяла нашу, яка була мені дуже потрібна; замість того, щоб відчувати сум через те, що позбулася її, я була дуже щаслива, відчуваючи, що бідність полягає у тому, щоб бути позбавленим не тільки приємних речей, а й необхідних…" (A 74 r). 

Про духовне вбозтво пише: "Я раділа своїм убозтвом, прагнула кожного дня ставати більш убогою" (L 176); "Не бійся, чим убогішою ти будеш, тим більше Ісус буде тебе любити" (L 211). Про обіт чистоти скаже: "Серце мого Нареченого належить лише мені, так як моє серце належить лише Йому" (L 122). 

В Терези обіт послуху йде в парі з внутрішньою свободою: "… від якого неспокою ми звільняємося, даючи обітницю послуху! (...) Але коли припиниш дивитися на надійний компас… одразу душа починє блукати висхлими дорогами…" (C 11 r). Потім додає: "… я пишу не для того, щоб створити літературний твір, а через послух, якщо Вам нудно, принаймні побачите, що Ваша дитина довела свою добру волю" (C 6 r). "Не думайте, Матінко моя, що я розмірковую над тим, яка користь може бути з моєї вбогої праці: оскільки роблю це через послух, мені його вистачає, і я не відчула б жодної прикрості, якби Ви, не читаючи, спалили її у мене на очах" (C 33 r)

Наближається цей день. Урочисті вічні обіти будуть 8 вересня 1890 року. 29 серпня розпочинаються реколекції. 30 серпня Тереза пише до сести Агнеси: "Треба, щоб мала пустельниця представила Сестрі трасу своєї подорожі. Перед тим як вирушити в дорогу Наречений питав її, до якого краю вона хотіла би піти і якою дорогою подорожувати… Мала наречена відповіла, що має лише одне прагнення: зійти на вершину гори Любові. (...) Тоді Ісус взяв мене за руку і завів у підземелля, де не холодно і не жарко, де сонце не світить і де немає ні дощу, ні вітру. Це підземелля, в якому бачу лише слабеньке світло; цю ясність випромінюють довкола себе опущені очі мого Нареченого. (...) Дорога, якою йду, не дає мені жодної втіхи, а однак приносить мені всі втіхи; якщо її вибрав Ісус, то я прагну Його втішити, лише Його єдиного!..." (L 110). Того самого дня звіряється сестрі Марії від Пресвятого Серця, що "є щаслива, бо може йти за своїм Нареченим лише з любові до Нього самого, а не задля Його дарунків… Він сам такий красивий! Такий захоплюючий! Навіть коли мовчить… Навіть коли ховається!..." (L 111). 

2 вересня, під час канонічного екзамену, необхідного для урочистих вічних обітів, говорить отцю Делатроету: "Я прийшла, щоб спасати душі, а особливо, щоб молитися за священиків" (A 69 v). 

Напередодні обітів несподівана буря налетіла на Терезу: "Моя темрява була така велика, що я бачила й розуміла тільки одне: Я не мала покликання! (...) Я покликала магістру і з глибоким збентеженням представила їй стан своєї душі… На щастя вона бачила ясніше, ніж я, й цілком переконала мене" (A 76v). 

В понеділок вранці 8 вересня в залі капітули Тереза складає обіти в присутності спільноти: "Я відчувала себе залитою рікою миру, і в цьому мирі, «вищому за всяке почуття», я склала Святі Обітниці. (...) Я приносила себе в жертву Ісусові, щоб він досконало виконував у мені Свою волю і щоб створіння ніколи цьому не перешкоджали" (A 76 v). 

Тереза носить на під габітом біля серця листок: "(...) Ісусе, дай мені ласку сповнити мої обіти в повній досконалості і дозволь мені зрозуміти, якою повинна бути Твоя обручниця. Вчини, щоб я ніколи не була тягарем для спільноти, нехай ніхто мною не опікується, нехай для Тебе, Ісусе, буду топтана і забута як зерно піску. Нехай Твоя воля сповниться в мені найдосконаліше, нехай я доберуся до місця, яке Ти мені приготував…" (Pri 2). 

24 вересня 1890 року відбувається церемонія прийняття вельона Терези: білий вельон послушниці міняє на чорний вельон великосхимниці: "Вона вся була сповита вельоном сліз… Там не було Тата, який би благословив свою царівну… Отець Пішон був у Канаді… Його Екселенція, який мав приїхати й бути на вечері в Дядька, розхворівся й теж не прибув, врешті все було сумом і гіркотою… Однак мир, весь час мир був у глибині чаші… Того дня Ісус дозволив, що я не могла стримати сліз, і моїх сліз не зрозуміли" (A 77 r). Під час канонізаційного процесу мати Агнеса напише: "Замість потішати її, я сказала: Не розумію, чому сестра плаче!". 

Відтепер сестра Тереза від Дитяти Ісуса є повноправною кармеліткою. Чим для неї є Кармель? Місцем суворого життя, сповненого уставами і важким досвідом, але постійно опромінюваного зсередини присутністю Бога Любові, якому Тереза нічого не відмовить.