3. Хвороба  пана  Мартена 

        

Дев’ять місяців постулантури є періодом особливого досвіду; вона переживає бурю різноманітних потрясінь. Але зовні ніщо не показує те, що діється в її душі: "На своїх перших кроках я зустріла більше тернин, ніж троянд. (...) Ісус дав мені зрозуміти, що хоче привернути до мене душі саме через хрест" (A 69v).  

Рідкісну інтуїцію молодої кармелітки показує факт, що від початку зрозуміла чернече життя "таким, як воно є… її не дивувала жодна жертва" (A 70 r). Тереза відчуває, що перебуває на своєму місці, де її хоче бачити Христос: "Приходжу, Господи, чинити Твою волю" (Пс 39). Але біль нещадний до людського серця. 

Перший удар приходить від батька. 1 травня 1887 року в нього вилив крові у мозку, частковий параліч, який швидко проходить. На початку 1888 року повертається артеріосклероз: пан Мартен дуже втомлюється і втрачає пам’ять. Усвідомив свій стан, коли через його недбальство зі спраги здох улюблений папуга. Через кілька днів в розмовниці Кармелю говорить своїм дочкам: "Мій Господи, цього вже забагато, я занадто щасливий, так йти до Неба неможливо; хочу ради вас щось витерпіти! Я жертвую себе…" (L 261). 

Дві родинні події погіршують стан здоров’я батька: Леоні, яка вступила 16 липня 1887 року до візиток, але не може там жити, 6 січня 1888 року батько забирає її до Лізьє. Селіна, його єдина підтримка, закінчує 19 років і… 16 червня, в суботу, говорить батькові про своє бажання вступити в Кармель. 

В пана Мартена шок; вступ до Кармелю його "Царівни" ще живий в пам’яті… Передчуває самотність своєї старості. 23 червня, вранці, вирушає потаємно куди очі бачать. В домі паніка… Хто його бачив? Хто знає, де його шукати? Пошуки нічого не дали. Діти в великому неспокою. Вранці, 24 червня, від пана Мартена приходить телеграма з проханням прислати гроші "до запиту". Втікача знаходять. Селіна і пан Герен їдуть в Гавр, де на пошті знаходять Людовика Мартена і привозять через три дні додому. 

Найбільше страждає Тереза, удар попав в серце її дитячої любові… 

Кілька місяців панує спокій. Але про хворобу батька кружляють різноманітні плітки: "Багато людей звинувачувало нас в його хворобі, за нещастя, яке, як вважали, породив надмір суму, особливо після вступу Терези" (L 81). 

Легко побачити Терезу, торкнуту тим, що для неї найдорожче! В хвилинах, коли батько потребує її найбільше, вона не може бути біля нього. Розлука з родиною не є найменшим зреченням в Кармелю. Десь глибоко в серці ми прив’язані до своєї родини. Пізніше Тереза скаже: "Не розумію святих, які не люблять свою родину..." (DE 26.5.9). Але Тереза сильна. Здивувала магістру новіціату, яка прийшла її потішити, кажучи: "Дуже страждаю, але відчуваю, що могла би страждати ще більше" (A 73 r). 

Коли з’являється можливість, аби підсилити зв’язок з рідними сестрами, вона лагідно відповідає сестрі Марії від Пресвятого Серця, яка хоче затримати її при собі: "Дякую, сестро, я була би дуже щасливою залишитися з тобою, але буде краще, якщо відмовлюсь від цього; ми не вдома!" (CG, 367). 

Знаходить сили не тільки опанувати свій неспокій, але й додати відваги Селіні: "Життя буває важким. Це гірко й водночас солодко! Так, життя коштує, важко розпочинаємо день праці (...). Аби лише відчувати присутність Ісуса! (...) Ах! як нудно й порожньо, коли немає Ісуса! Але що чинить цей солодкий Товариш? Чи не бачить нашу тривогу, не відчуває наших тягарів? (...) Він є біля нас і просить цього смутку (...). Піднесімося понад тим, що минає; Ісус приховується, але шукаємо Його присутність; виливаючи свої сльози – осушуємо Його" (L 57). 

І ще: "Яка благодать, коли вранці не відчуваю відваги, безсила, аби практикувати чесноти; саме тоді треба прикласти сокиру до кореня дерева. (...) Правда, що часом відчуваємо спокуси все залишити, але один акт любові, навіть той, якого не відчуваємо, все виправляє, і навіть чинить більше. Любов може вчинити все. Ісус дивиться не на величину вчинків чи труднощі, які ми долаємо, а на любов, яка породжує ці вчинки" (L 65).