5. Мучеництво батька і дочки

       

Спільнота вирішила допустити Терезу до облечин. Згідно зі звичаєм, Тереза одягне габіт в жовтні 1888 року, після шести місяців постулантури. Габіт вже готовий. Пан Мартен постарався, аби на пам’ять по померлій матері привезли дуже делікатне "мереживо з Алансон". Хотів, щоб молода постулантка мала сукню з білого оксамиту, оздобленого лебединим пухом і… мереживом з Алансон.  

Здоров’я Людовика Мартена погіршується, церемонію відкладають. 31 жовтня другий приступ хвороби. Психічне ослаблення батька пригнічує дочок. 15 листопада Тереза пише до батька: "Яким добрим є Бог, що Тебе зцілив (...). Увесь Кармель молився за Тебе; перш за все, дбай про себе" (L 66). На початку грудня він почувається добре. Тимчасове "зцілення" дозволяє нарешті вибрати дату облечин. 

Урочистість відбудеться 9 січня 1889 року, рівно через дев’ять місяців після вступу Терези до Кармелю, в свято Благовіщення. Постулантка щаслива: Пресвята Богородиця дев’ять місяців носила її в своєму серці, так як носила в своєму лоні Ісуса. 2 січня їй сповниться шістнадцять років. 28 грудня пише до тітки: "Як швидко минає життя, я вже шістнадцять років живу на світі. Ох! скоро всі з’єднаємось у Небі! Дуже люблю цей вірш псалма: Бо тисяча років для Тебе, Господи, як вчорашній день, який минув. Яка швидкість! О так, хочу працювати – скільки вистарчить сили, поки ясніє день життя, бо потім надходить ніч, коли нічого вже не зможу зробити" (L 71). 

У 1888 році закінчилась постулантура; Тереза підсумовує: "Так, страждання протягувало до мене свої обійми, і я кинулась в них з любов’ю" (A 69v). Постулантка прагне внутрішнього терпіння, щоб дати Улюбленому доказ своєї великої та єдиної любові: "Ісус… Дуже хотіла би Його любити! Любити Його більше, ніж хтось інший!..." (L 74). Саме це буде реалізовувати на протязі дев’яти років життя в Кармелю, до кінця життя… 

5 серпня 1889 року Тереза розпочинає своє перші реколекції в Кармелю. Вони повинні тривати, згідно зі звичаєм, три повних дні, і ця самотність буде продовжена ще на один день. 

Під час реколекцій постулантка може розмовляти лише з настоятель кою або з магістрою новіціату; з іншими спілкується рідко, пишучи записки на кусочках паперу… вже списаного на одній стороні (згідно з духом вбозтва). До сестри Агнеси від Ісуса пише: "Сестра не може собі уявити, яке це для мене зречення – не розмовляти з сестрою" (L 76). Далі: "В Нашої Матері мені постійно хтось перешкоджає [йдеться про сестри, які приходили з нею розмовляти], і при цьому, навіть якщо є можливість, не вмію сказати, що діється в моїй душі. Відходжу без радості, так само як прийшла без радості!" (L 78). 

Наступне розчарування, отримане під час реколекцій: єпископ Хугонін 9 січня буде брати участь у похороні отця Воазіна, генерального вікарія, облечини Терези переносять на 10 січня. Тереза пояснює це в надприродних категоріях: "Чи сестра розуміє щось з вчинків Ісуса? (...) Напевно Він вважав, що дата 9 була надто захоплюючою!" (L 76). 

Сухість, яку вона переживає вже кілька місяців, збільшується: "Сьогодні більше, ніж вчора, наскільки це можливо, я була позбавлена втіхи" (L 76), особливо в часі трьох, чотирьох годин щоденної молитви: "Нічого в присутності Ісуса, сухість… сонність…!... але приємна тиша" (L 74). Вірить, "що є такою, якою її хоче мати Ісус, ось де її радість, інакше все було би лише смутком" (78). 

На додаток, одна з сестер, незважаючи на те, що Тереза робить реколекції, даючи їй поміряти сандали з грубого полотна, їдко зауважує: "Сьогодні вранці я зазнала велику прикрість від сестри від св. Вінкентія а Паоло; відійшла з важким серцем" (L 76). Тереза підсумовує: "Мені здається, що праця Ісуса в цих реколекціях зводиться до того, аби відірвати мене від усього, що не є Ним…" (L 78). А потім, "усе буде для Нього, усе! Навіть тоді, коли відчуватиму, що не можу Йому нічого дати, тоді, як і сьогодні ввечері, віддам Йому те ніщо!..." (L 76).