7. Тереза від Дитяти Ісус "від Пресвятого Обличчя"

 

У спільноті про неї будуть говорити: "сестра Тереза від Дитяти Ісус". З січня 1889 року вона сама буде додавати "від Пресвятого Обличчя". Уже в десятирічному віці думала про своє чернече ім’я. Мати Марія від св. Гонзаги ще в розмовниці називала її "Теренею", як називали племінницю св. Терези Авільської, яка в молодому віці вступила в орден. Тереза пише: "Я думала, яке ім’я я матиму в Кармелі. (...) Раптом я подумала про Малого Ісуса, Якого я так сильно любила, і сказала собі: O! Яка я була б щаслива, якби називалася Тереза від Дитятка Ісус. Я нічого не сказала в розмовниці про мрію, якою марила" (A 31v). Як вона зрадіє, коли настоятелька сама запропонує їй це ім’я!

З самого дитинства Тереза почитає Пресвятий Лик Ісуса, той, який відтворений на полотні Вероніки, в Римі, в базиліці св. Петра. Вона відкриє, що в Кармелі вдень і вночі горить вічна лампада перед репродукцією цієї ікони. 26 квітня 1885 року вона записалась до братства Пресвятого Лику в Турі: це форма побожності, яка поширилась завдяки об’явленням кармелітки з Тур, сестри Марії від св. Петра, а також завдяки "святій людині з Туру", пану Дюпону, який присвятив своє життя поширенню цього культу.  

Тереза контемпляє в ньому Любов Ісуса до людей. Важливою є не "нагорода", а любов: "Подивися на Лице Ісуса… Побачиш, як Він нас любить" (L 87) iвпокорення, які Він повинен був зносити: "Як обличчя Ісуса, я хотіла, щоб моє обличчя було справді закрите (...)" (A 71r).

"Раніше я не знала глибини скарбів, прихованих у Пресвятому Обличчі" (A 71 r). "Сестра Тереза від Дитяти Ісус і від Пресвятого Лиця": є першою в Кармелі в Лізьє з таким іменем. "Зрозуміла, чим була справжня слава. (...). Хотіла, щоб моє обличчя було справді закрите, щоб ніхто на землі мене не розпізнавав. Я прагнула страждати й бути забутою" (A 71r). Тереза говорить: "Слава мого Ісуса – це все; що до моєї – віддаю її Йому!" (L 103). 

Важкий день 12 лютого 1889 року. Здоров’я Людовика Мартена раптово погіршилось: втрачає пам’ять, уявляє драматичні ситуації, його галюцинації непокоять оточення. 18 лютого Селіна пише до своєї подружки, Поліни Ромет: "Дуже сумно, що параліч торкнув його мозок; ми би мали нашого коханого батька. Він є людиною неймовірної доброти; зі своїм револьвером не міг нас скривдити, навпаки, хотів нас захищати: в своїй уяві бачив страшні речі, різню, війни. Чув гуркіт канонади і барабани; даремно я виводила його з цього стану. Спроба крадіжки в місті утвердила його в цих переконаннях. Тому ходив з револьвером на випадок небезпеки, але не скривдив би навіть кота. Не думаю, що він міг його використати; це була хвора думка, яка, напевно, забулась. Може слід було почекати і спробувати якось відібрати". 

Пан Герен боявся за життя племінниць і служниці, Марії Коссерон. Діє рішуче, покликав на допомогу знайомого, сильного й енергійного мужчину, і роззброїли хворого. Людовика відвезли до лічниці Доброго Спасителя в Кан. Пан Мартен перебуватиме під опікою сестри Костард, під опікою якої знаходиться 500 мужчин. Людовик Мартен буде тут жити три роки. Через кілька днів Леоні і Селіна поселилися недалеко – в сестер св. Вінкентія а Паоло, і кожного дня ходять взнавати про стан хворого; його самого можуть відвідувати один раз на тиждень. 

Родина Мартен пригнічена. Тереза регулярно пише до Селіни, а в Кармелі занурюється у тишу і живиться Божим Словом: "Я не знала, що 12 лютого, за місяць після моїх об лучин, наш любий батько питиме з найбільш гіркої, найбільш принизливої з усіх чаш… Ах! Того дня я не сказала, що могла б страждати ще більше!!! Слова не можуть висловити нашого глибокого занепокоєння, тому не буду й намагатися описати його. Колись у Небі нам буде подобатися розмовляти про наші славні випробування, хіба ж ми не стали щасливими вже зараз, що витримали їх?... Так, три роки мучеництва Тата здаються мені найбільш багатими на Божі милості, найбільш плідними з усього нашого життя, я не віддала б їх за всі екстази й одкровення Святих, моє серце наповнюється вдячністю, коли думаю про безцінний скарб…" (A 73r). На додаток починають кружляти плітки: "святий патріарх" між божевільними! Чи ця хвороба не передасться дітям? 

Як Тереза реагуватиме на досвід, який торкає найглибшого? Вдивляється в Пресвятий Лик Ісуса. Період новіціату буде носити в собі слід цього страждання. 

Але болісне обличчя Отця поволі змінюється в хустку Вероніки. "Як Святе Обличчя Ісуса було закрите під час Страждання, так і обличчя Його вірного слуги мало бути закрите…" (A 20v). Через сльози Тереза бачить на обличчі приниженого батька риси Страждаючого Слуги: "Він не мав ні краси, ні вроди (...) погорджений (...) чоловік болю..." (Іс 53). 

У зеніті свого життя Тереза скаже: "Моя побожність до Пресвятого Лику, або скоріше вся моя побожність спирались на ці слова Ісаї. (...) Я також прагнула бути без краси, самотньо м’яти виноград у винниці, залишитись незнаною для всіх" (DE 5.8.9). 

Ісус покаже їй, що "правдива мудрість полягає у тому, аби хотіти залишатись незнаним і погорджуваним; аби свою радість зложити в погорді для себе самого" (Наслідування 3,49). Тереза напише до сестри Марії від Пресвятого Серця: "Хай сестра молиться, щоб маленька дівчинка залишилась назавжди малим зерном піску, прихованим від очей, яке може бачити лише Ісус; щоб це зерно зменшувалось і врешті стало нічим" (L 49). А до сестри Агнеси від Ісуса: "Хай сестра молиться за мале зерно піску. Аби зерно піску завжди було на властивому місці, тобто у всіх під ногами. Щоби ніхто про нього не думав; щоби про нього ніхто не знав… зерно піску не прагне приниження, це би було проявом гордості, і треба було би цим зайнятись; воно прагне бути незнаним і бути нічим. Але прагне, аби Ісус його бачив. Погляди створінь не можуть до нього знизитись, нехай принаймні скривавлене Обличчя Ісуса повернеться до нього… Воно прагне лише одного погляду, одного єдиного погляду! Якщо можливо, що зерно піску може потішити Ісуса, обтерти Його сльози, то є одне таке зерно, яке прагне це робити… Нехай Ісус візьме це бідне зерно піску і сховає на своєму Обличчі… там бідний атом не буде вже боятися нічого, впевнений, що вже не буде грішити!..." (L 95).