Жінка, яка прагне   

 

 

Прагнення – перший крок, мобілізуючий чинник. Три слова: "прагнути", "любити" i "Ісус" у творах Терези з’являються найчастіше. Ця молода кармелітка – передовсім жінка, яка прагне і любить, живе тільки завдяки Ісусові та для Ісуса. Відразу після свого навернення на Різдво 1886 року, коли "Ісус перемінив її серце" (Rps A, s. 106; OC, s. 142), Тереза усвідомила, що її прагнення повинно скоро сповнитись, ніби передчувала, що жити буде не довго: "Я хотіла «любити, любити» Ісуса «пристрасно» i показувати Йому свою любов тисячами способів, допоки можу…" (Rps A, s. 111; OC, s. 146).   

Людина – істота, яка прагне любові, радості, миру, єдності. Створена за образом Бога, прагне повного зв’язку, який триватиме навіть по смерті. Тереза прагнула цього більше, ніж інші. Єдиним її прагненням було любити. "Так само вже не прагну ні терпіння, ні смерті, хоча люблю одне і друге. Мене притягує тільки любов…" (Rps A, s. 180; OC, s. 210). 

Сповнена гарячої любові до Ісуса з юних літ, мала Тереза прагне того, чого Бог від неї очікує. Ця риса проявилася вже в дитинстві: коли Леонія запропонувала молодшим сестрам ляльку, якою вже не бавилася, і кошик з кусками матерії, Тереза, поміркувавши хвилинку, вибрала все (Rps A, s. 46; OC, s. 84). Провідною ниткою її життя буде: вибирати все, чого хоче Бог, отож прагнути любові з’єднання з найглибшою таїною її існування. 

Пізніше, коли Тереза – постулянтка в Кармелю, любов до Бога в її душі потьмарена. Здається, що Ісус спить. Тереза зазнає відсутності Бога, внутрішньої порожнечі, того, що містичка Гадевіш д’Анвер, бегінка, називала "голодом любові". Але чим більше Ісус ховається, тим більшою стає любов Терези. Сухість молитви і "уколи шпильок", яких не бракує в спільноті, не ослаблюють юного пориву волі любити Ісуса понад усе: "Дуже хотіла би Його любити!... Любити Його більше, ніж будь-хто інший!... Єдине моє прагнення – завжди виконувати волю Ісуса " (L 51, P I, s. 457; OC, s. 370). 

Тереза переконана, що тільки Ісус може сповнити її прагнення: кохати і бути коханою. В липні 1890, маючи сімнадцять років, пише до своєї двадцятирічної кузини Марії Герен, яка через п’ять років вступить до Кармелю, чудовий лист. Відкриває у ньому найглибший сенс свого покликання, приховане прагнення всієї своєї істоти: 

Часом шукаю іншого слова, яке могло би виразити любов, але на землі вигнання слова не спроможні виразити всі прагнення душі, тому треба триматися цього одного слова: Любити!... 

Але кому наше бідне серце, спрагнене любові, може її виявити?... Ах, хто такий великий?... Чи якесь створіння здатне її зрозуміти, і особливо відповісти любов’ю на любов?... Маріє, лише одна Істота здатна зрозуміти всю глибину слова: Любити!... Тільки наш Ісус може і хоче дати нам набагато більше, ніж ми Йому даємо… (L 87, P I, s. 515; OC, s. 415). 

Прагнення любити походить від Бога, і Тереза знає, що тільки Він може його сповнити: "Господь ніколи не дає прагнень, яких би не міг чи не хотів реалізувати" (L 176, P I, s. 702; OC, s. 553). Це прагнення реалізується в любові до Ісуса. У двадцятирічному віці Тереза напише: "Ах, скільки маю причин, аби дякувати Ісусові, який сповнив усі мої прагнення!... Тепер не прагну вже нічого, як тільки «любити» Його до шалу…" (Rps A, s. 179; OC, s. 209-210). 

Цей крик гарячої любові відзивається в пісні Тільки Ти, Ісусе, написаній 15 серпня 1896, коли вона вже хворіє туберкульозом: 

Моє серце, Господи, постійно палає 

Бажанням дати Тобі докази моєї любові! 

Хто зрозуміє безмір почуття в моєму лоні 

І де шукати можу взаємності? 

Даремно моє серце волає про взаємність 

І про щастя серед мороку земної глухомані. 

Ніщо тут не може збудити мого захоплення, 

Тільки Ти, Господи, дає радість моїй душі! 

(Po, P II, s. 37; OC 720)