Визнавати свою нічогість

 

 

За кілька місяців до смерті Тереза пише до своєї сестри Селіни, с. Женев’єви, що Господь підтримує нас кожної миті й простягає до нас руку, "якщо тільки побачить, що ми усвідомлюємо свою нічогість". I додає: "Так, достатньо впокоритись, терпляче зносити свої недосконалості" (L 215, P I, s. 767; OC, s. 599). Йдеться не про те, щоб гніватися на себе і жалітись на свої слабкості, бунтуватись проти своєї немочі, а щоб терпеливо і зі спокоєм зносити те, що поєднане із станом людини як грішника: свої недосконалості. Тереза буде прищеплювати таку внутрішню поставу своїм новичкам, яка дасть їм можливість йти "малою дорогою" і не знеохочуватись через свою недосконалість.  

Така постава Терези – результат пізнання себе самої, терпеливості щодо досвіду, радісного прийняття своїх обмежень, ототожнення себе з Ісусом, який любить нас разом з нашими слабостями, тим більше, що і Він досвідчував людську слабкість: "Яка втіха знати, що Ісус, Сильний Бог, пізнав нашу слабкість, що і Він тремтів перед гірким келихом, а як перед тим прагнув випити цей келих до дна…" (L 184, P I, s. 721; OC, s. 569). На цьому рівні віри не піддаватись знеохоченням здається зрозумілим: "Я не завжди вірна, але не знеохочуюсь, повністю віддаю себе в руки Ісуса" (L 122, P I, s. 587; OC, s. 467). 

Щоби терпеливо і зі спокоєм зносити свою недосконалість, необхідно передовсім усвідомлювати свою нічогість: це початок покори і правди. "Досконалість здається мені такою легкою; бачу, що достатньо тільки визнати свою нічогість і віддати себе в руки доброго Бога як дитина" (L 203, P I, s. 751; OC, s. 589). У вірші, написаному для наймолодшої новички, с. Марії від Пресвятої Тройці, Тереза волає: "Коханий Ісусе, звідки таке зацікавлення/ Що я, маленьке «ніщо», зробила для Тебе?" (Po, P II, s. 46; OC, s. 748). 

У який спосіб в Терези виражається усвідомлення власної нічогості? Через глибоке переконання, що вона ніщо, а Ісус все – згідно з діалектикою св. Іоанна від Хреста, яку Тереза представляє своїй кузині Марії Герен: "Марійко, якщо ти ніщо, то не забувай, що Ісус – все, отож треба загубити свою малу нічогість у Його безконечному всьому і ні про що вже не думати, тільки про це все, бо тільки воно гідне любові…" (L 87, P I, s. 514; OC, s. 415). За три місяці до цього писала до с. Агнеси: "Прагну бути забутою, і не тільки створіннями, а й самою собою, хотіла би бути так знищена, щоб уже не мати жодного прагнення… Слава мого Ісуса – це все!" (L 81, P I, s. 505; OC, s. 406). 

Тереза хоче бути знищеною, аби її місце зайняв Ісус. Прагне бути малою, аби в її житті та в смерті не було нічого, крім Ісуса. Коли мати Агнеса говорить Терезі, що пізніше буде прославляти її чесноти, та відповідає: "Прославляти треба тільки Господа, бо в моєму маленькому ніщо нема нічого до прославлення" (OR, P II, s. 493; OC, s. 1085). 

Це екзистенціальне усвідомлення своєї нічогості, визволяюче зречення себе самої Тереза виразить 9 червня 1895 в Принесенні себе в жертву Милосердній Любові: "Щоб жити в акті досконалої Любові, ПРИНОШУ СЕБЕ В ЖЕРТВУ, ЯК ВСЕПАЛЬНА ЖЕРТВА, ТВОЇЙ МИЛОСЕРДНІЙ ЛЮБОВІ, благаючи Тебе безперестанно поглинати мене, переливаючи в мою душу струмені безкінечної ніжності, які містяться у Тобі, щоб таким чином я стала Мученицею Любові, о, мій Боже!..." (M, P II, s. 203; OC, s. 964). 

Тереза може відчинятись на "струмені безмежної любові", бо не має свого «я»: "Я тільки дитина, безсила й слабка, але саме моя слабкість пробуджує в мені зухвалість, аби віддати себе в Жертву Твоїй Любові, Ісусе!" (Rps B, s. 201; OC, s. 226). На взір апостола Павла Тереза сильна своєю слабкістю. Її нічогість перетворилася у вогонь безмежної любові, якою є Ісус, Боголюдина, Всемогутній, який став слабким: "Любов, щоб повністю насититися, мусить принизитись аж до нічогості й перемінити цю нічогість у вогонь…" (Rps B, s. 201; OC, s. 227). 

Знищення себе у вогні любові, яка трансформує, веде Терезу до досвіду найбільшого очищення: спокуси розпачу, ночі віри, про який буде мова в іншому розділі: "То йди, йди, радій смерті, яка тобі дасть не те, чого з надією очікуєш, а ще темнішу ніч, ніч нічогості" (Rps C, s. 231; OC, s. 243). 

Вичерпана тією ніччю віри і ослаблена хворобою, Тереза має загострене усвідомлення своєї нічогості й своїх вад. Коли мати Агнеса ділиться з нею якоюсь думкою про небо, відповідь звучить: "Стосовно мене, маю тільки світло, щоб бачити своє маленьке ніщо, але для мене воно корисніше від світла правд віри" (OR, P II, s. 498; OC, s. 1091).