Правда в любові   

 

 

 

Приймаючи в Ісусі наше тіло, Бог прийняв нашу нічогість. Пізнав обмеження людської смертної природи. Приєднався до нас у тому, перед чим ми найбільш беззахисні: у стражданнях і в смерті. Принизив себе, щоб підняти нас. Збагатив нас своїм вбозтвом. Вірити в таїну Втілення – це віддзеркалювати цю правду в любові, єднаючись з Ісусом у стражданні й беручи участь у Його воскресінні.  

Тереза черпає основи своєї поведінки з правди, отож з покори, в спогляданні таїни Втілення. Звідси друга частина її імені, про яку так часто забувають: Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя. Свою любов до цього покірного Обличчя виразить у пісні До Пресвятого Обличчя

Мій єдиний святий скарб – Твоє Обличчя, 

Не прагну нічого іншого: 

Хай моя душа перебуває тільки при ньому 

І буде ближче до Твого Духа… 

Викарбуй в моєму серці як в мармурі 

Своє чудове й незрозуміле 

Обличчя – і приведу до Тебе людські душі 

Й скоро стану святою. 

(Po, P II, s. 13-14; OC, s. 685) 

Тереза Авільська показала, що правда і покора нероздільні. "Мала Тереза", визнаючи свою нічогість і свою недосконалість, перебуває в згоді з самою собою, є правдивою. Слово "правдивий" часто зустрічаємо в її творах і висловлюваннях. Воно має зв’язок з усвідомленням мализни, яку жертвується Божому милосердю. Прагнення правди, яку Тереза шукає в правді життя (Rps A, s. 82; OC, s. 119), і безкорисливість любові спонукають її безустанно шукати правду й надають її творам автентичності й правдивості, які врівноважують убогість стилю, в якому, за думкою дуже "критичних" умів, прикметник "малий" повторюється дуже часто. 

В любові Тереза прагне тільки правди. На перших сторінках Рукопису А щиро визнає: "Я не була дівчинкою без вад" (Rps A, P I, s. 85; Rps s. 43: "мені було далеко до ідеалу"; OC, s. 80). Вдавання викликає в неї огиду, не має ілюзій щодо чернечого життя, марноти речей і крихкості життя. "Дякуючи Божій благодаті, я не мала ЖОДНИХ ілюзій: чернече життя знайшла таким, яким його собі уявляла, мене не здивувала жодна жертва. Але ж, дорога Мамо, спочатку я ступала по тернині, а не по трояндах!" (Rps A, s. 153; OC, s. 187). 

Селіна, яка була новичкою тоді, коли Тереза була магістрою новіціату, описує в збірнику Conseils et souvenirs (Поради і спогади), як Тереза любила зараховувати себе до найслабших, хвалитися своєю недосконалістю, не показувати свої заслуги. В одній примітці пише: "Визнати, прийняти, любити свою слабкість не означає виправдовувати гріх і погоджуватись з ним: означає утвердитись у правді, позбутися усіх ілюзій щодо себе, щоб з дна розпізнаного вбозтва вибухнув крик безмежної довіри до Безмежного Милосердя. Це стосується наших слабкостей, депресій, спокус, випробовувань, вад, поразок, які походять із зіпсутої людської природи; новички, до яких зверталася свята, були схильними жалітися над ними" (Thérèse de Lisieux, Conseils et souvenirs. Recueillis par soeur Geneviève de la Sainte Face, "Foi vivante", 149, Cerf, Paris 1973, s. 20-21).