Визволяюча покора   

 

 

 

У житті молодої кармелітки немає нічого надзвичайного, так що одна сестра задає собі питання, що можна буде сказати про с. Терезу після смерті. Для Терези правда покори міститься в приниженні: "Принижуючись аж до дна своєї нічогості, я піднялася так високо, що осягнула свою мету" (Rps B, s. 200; OC, s. 225). Тереза відчуває, що її приниження подобається Богові. Хіба ж це не дорога, яку Він сам вказав своїми Страстями? Тому висновує:  

Щоб любити Ісуса, щоб бути жертвою Його любові, чим слабкішими ми стаємо, без прагнень і чеснот, тим стаємо більш податливими на дію Любові, яка палить і трансформує. Самого прагнення стати жертвою буде достатньо, але треба погодитися, щоб завжди залишатися вбогим і безсилим, і вся трудність полягає у тому, що "де знайти насправді вбогого в духові? Його треба шукати дуже далеко", – говорить псалмопівець. Не говорить, що його слід шукати серед великих душ, а "дуже далеко", тобто внизу, у самознищенні (L 176, P I, s. 701; OC, s. 553). 

Тереза не спирається на власні чесноти, аби вправлятися в чеснотах, а бачить тільки Бога; Він стає її чеснотою. Пише до Селіни: "Не бійся, чим убогішою будеш, тим більше тебе полюбить Ісус. Піде далеко, дуже далеко, знайде тебе, якщо колись заблукаєш" (L 182, P I, s. 717; OC, s. 567). Пізніше, 7 червня 1897, пише: 

Єдина річ, якій ніхто не заздрить, – останнє місце, і тому тільки останнє місце не є марнотою і засмученням духу. Але людина не керує своєю дорогою, часом помічаємо, що прагнемо того, що блищить. Тоді станьмо покірно в ряди недосконалих, визнаймо, що ми – малі душі, які Бог мусить підтримувати постійно. Коли побачить, що ми розуміємо свою нічогість, то подасть нам руку. [...] Так, достатньо принизитися, терпеливо зносити свою недосконалість: це правдива святість (L 215, P I, s. 767; OC, s. 599). 

Тереза радіє своєю недосконалістю і терпеливо її зносить, бо вона спонукає її прославляти Бога, багатого милосердям. Добре знає текст ап. Павла: "Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене" (2 Кор. 12, 9). Прямує дорогою правди і свободи, а покора – її провідник. "Не можу сказати, що Ісус впокорює мене зовнішньо; Йому достатньо впокорювати мене в глибині душі" (Rps C, s. 267; OC, s. 270). Глибоко занурена у визволяючу покору, в день своєї смерті, 30 вересня 1897, визнає: "Так, мені здається, що я завжди шукала тільки правду… так розуміла покору серця…" (OR, P II, s. 525; OC, s. 1144).