Недосконалість людської істоти    

 

 

Визнання своєї нічогості й акцептація своєї недосконалості, як це робила Тереза, – постави, протилежні двом іншим: жадобі влади й бажанню панувати – ранам XX століття. Але покора духовного дитинства, якою жила Тереза, для якої "все є благодаттю" (OR, P II, s. 446; OC, s. 1009), має більшу силу, ніж представлений Гітлером культ надлюдини, для якої Бог вмер. Ніч Страсної П’ятниці можна зрозуміти тільки в світлі Великоднього ранку. Це виразно видно: диктатури народжуються і невдовзі вмирають, падають мури, такі як берлінський, могутні імперії розпадаються.  

Сьогодні більше, ніж будь-коли, людина шукає сенс свого існування, загрузнувши в великій духовній порожнечі, в якій домінують зиск і успіх. Наука, яка збудила великі надії, не виконує своїх обіцянок. Різноманітні релігійні рухи, секти тощо постають і вмирають дуже швидко. Спокушають, обіцяючи автоматичний особистий розвиток, свободу без обмежень, навіть безсмертя – достатньо мати гроші й заплатити за це. New Age присипляє людей химерними снами, розповсюджує фантастичні історії, нашіптує про різні без вартісні таємниці й туманні техніки, які розпалюють синкретизм і голод сенсації. Вводять в оману, говорячи про світло й замовчуючи темряву, про злети, замовчуючи терпіння, про перемогу, замовчуючи поразки, спонукають думати про себе самого, а не про ближнього. Ніщо так не суперечить духовності Терези, як магічна думка, далека від щоденної дійсності, яка не визнає обмежень смертної людини. 

Незвичайне відчуття допомогло Терезі так добре показати власним життям, що саме через свою недосконалість подобаємося Богові. Нам не треба стати безплямними, треба тільки визнати свою нічогість, усвідомлюючи зло, яке в нас перебуває, і знайти спокій, бо в нас перебуває також Христос і Його милосердя. Йдеться тільки про те, аби жертвувати Йому вбозтво своєї істоти й нічого не залишити для себе. "Достатньо бути", – пише Патрік де Ля Тур де Пін у своєму гімні В усьому житті мовчання говорить: Бог (Zob. Que cherchez-vous au soir tombant?, Cerf / Médiaspaul, Paris / Montreal 1995, s. 25-39). 

Приходимо на світ недосконалими. Життя вчить нас, що ми – смертні, обмежені, слабкі. Визнаючи своє безсилля й недосконалість, відчиняємось на Бога. Тереза досконало це розуміла. Її великим бажанням стало: любити й бути любленою. Дійшовши до дня обмежень, поєднаних зі своєю сутністю, зустріла милосердного Бога. Багато разів зустрічала Його в Євангелію за посередництвом блудного сина, Закхея, Марії Магдалини, митаря, доброго розбійника. 

Чи це не чудове відкриття: знати, що тебе, недосконалу, обмежену і смертну істоту, хтось любить? "Щаслива вбогість моєї істоти, завдяки якій Бог мене любить!", – могла би сказати Тереза. Саме тому, що людська любов недосконала, Тереза може відкрити справжнє обличчя любові – сам Бог любить в нас: "Господи, [...] знаєш краще від мене мою слабкість, недосконалість, знаєш добре, що я ніколи не змогла би любити інших сестер так, як Ти, якщо би Ти сам, мій Ісусе, не любив їх в мені" (Rps C, s. 242; OC, s. 250). Яка це добра новина для всіх, особливо для подружніх пар і родин, які переживають кризи, бо, будучи в розвитку, вони недосконалі! 

Тереза вчить нас, що, чим більше відкриваємо і приймаємо недосконалість своєї істоти, тим більше відкриваємо і приймаємо безумовну любов Бога. Визнавати свою недосконалість означає бачити себе в найглибшій правді своєї істоти, тобто в покорі, і, з огляду на цю правду, жертвувати себе трансформуючому Божому милосердю: "Якщо впаду через слабкість, то нехай Твій Божественний Погляд відразу очистить мою душу й знищить усю недосконалість як вогонь, який все перетворює в себе" (M, P II, s. 202; OC, s. 963). 

Собі Тереза не приписує нічого, хіба що це ніщо, в якому Ісус може бути всім. Вона – порожнеча, яку Ісус може наповнити своєї любов’ю. Визнання своєї недосконалості, досвід внутрішнього вбозтва, розпізнання свого гріха, усвідомлення власної негідності, акцептація власної нічогості – ключі, які відчиняють скарбницю Божого милосердя; тільки воно може спасти. Тереза з повною довірою відчиняється на очищаюче світло милосердя, піддається інтенсивній дії вогню, який її повністю перемінює. Радісна й беззахисна, з відкритим серцем і пустими руками, йде вперед у пошуках своєї внутрішньої правди, де мешкає Бог. 

 

Молитва Терези 

 

О Ісусе! Як би я раділа, якщо би 

могла собі сказати, що була вірною. 

На жаль часто ввечері мене огортає 

сум, коли відчуваю, що могла би краще 

відповісти на Твої благодаті… Якщо я би була 

більше з Тобою з’єднана, покірніша 

і більш умертвлена, коли би вміла 

виявляти більше любові моїм сестрам, то мала би 

менше труднощів у спілкуванні з Тобою в молитві. 

Незважаючи на це, мій Боже, не хочу знеохочуватись 

виглядом мого вбозтва й приходжу до Тебе 

з усією довірою, бачачи, що "не здорові потребують 

лікаря, а хворі". Отож благаю Тебе, 

Господи, зціли мене і пробач мої 

провини, а я буду пам’ятати, що душа, 

якій Ти більше пробачив, повинна Тебе більше 

від інших любити. 

(M, P II, s. 211; OC, s. 965)