Довіра дитини     

 

 

Постава Терези, яка зносить свою недосконалість, спираючись виключно на свої слабкості й мализну, завжди поєднується з іншою, важливішою поставою: покладати надії на Боже милосердя. Тереза надіється як дитина, яка з повною довірою віддається випереджуючій любові, бо впевнена в ній. "Ісус з уподобанням показує мені єдину дорогу, яка веде до Бога, а цією дорогою є довіра малої дитини, яка без побоювань засинає в обіймах Отця " (Rps B, s. 191; OC, s. 220). Такою поставою Тереза жила ще до Кармелю. Розчарована від зустрічі з папою Львом XIII, пише: "Я не перестала плекати надію всупереч будь-якій надії" (Rps A, s. 143; OC, s. 178).  

Надія й довіра в любов Бога проявляється в малих щоденних справах. У повсякденній дійсності Тереза досвідчує убозтво своєї недосконалої, але щасливої істоти, бо добровільно віддала її силі Божого милосердя. Не погоджується, щоб вона сама чи новички залишали щось для себе, відганяє найменший порух нетерплячості, хоче завжди жити в правді й захоплюватися чуйною любов’ю Ісуса, який сповнює її надії й прагнення. 

Я набагато щасливіша, що була такою недосконалою, ніж коли би, підтримувана благодаттю, стала взірцем лагідності… Моя душа так радіє, коли бачу, що Ісус для мене завжди солодкий, завжди чуйний!... Ах, тепер починаю розуміти, що всі мої надії сповняться… Так, Спаситель учинить для нас чуда, які набагато перевищать наші найсміливіші прагнення…  (L 207, P I, s. 760; OC, s. 593). 

Динамізм покликання Терези – з одного боку, визнання своєї нічогості, вад і недосконалості, з другого боку, повна надії віра в Боже милосердя – об’являється у житті цієї святої кармелітки через народжену з любові довіру, подібну до довіри дитини, яка знає, що Бог її любить. Чим більше Тереза усвідомлює свою слабкість, тим більше зростає її довіра. Довіра, зроджена з надії та любові, не дозволяє надмірно підкреслювати відстань між нею і Богом і між нею і ближнім; Тереза бачить необмежені можливості, які приховує Боже милосердя. 

Лист, написаний Терезою 17 вересня 1896 до своєї сестри і хресної матері, с. Марії від Пресвятого Серця, дає можливість уявити її довіру, яка є "знанням Любові" (Rps B, s. 190; OC, s. 219); Тереза володіє цим знанням завдяки досвіду милосердя. 

Мої прагнення мучеництва – ніщо, вони не мають жодного значення, принаймні не вони дають мені безмежну довіру, яку відчуваю в серці [...] Красиві й шляхетні прагнення – втіха, яку Ісус часом уділяє таким слабким душам, як моя. [...] І тому, як ти можеш говорити, що мої прагнення – знак моєї любові? Ах! Добре відчуваю, що не вони подобаються Богові в моїй маленькій душі. Йому подобається у мені, коли бачить, що люблю свою малість і своє вбозтво, Йому подобається моя сліпа довіра до Його милосердя…. Це мій єдиний скарб, дорога хресна мамо, чому цей скарб не може бути також і твоїм скарбом? [...] Чим ми слабші, без прагнень і чеснот, тим більше ми податливі на дію Любові, яка спалює і перемінює. Самого прагнення бути жертвою достатньо, але треба погодитися на те, щоб завжди залишатись убогим і безсильним. [...] Ах! Залишаймося якнайдалі від того, що блищить, любімо свою мализну, любімо те, що нічого не відчуваємо; тоді будемо вбогими в духові й Ісус прийде за нами, навіть якщо будемо далеко, і перемінить нас у полум’я любові… Ах, якби я хотіла, щоб ти зрозуміла те, що я відчуваю!... Довіра і тільки довіра повинна вести нас до Любові… (L 176, P I, s. 700-702; OC, s. 552-553). 

Тереза – людина надії. Знає, що Бог сповнить її прагнення, тому з довірою очікує на Божі благодаті. Покладає надії в предметі своїх прагнень, тобто в Ісусі, який є її Небом на землі. Будучи магістрою новіціату, пише: "Я відчула, що мушу щораз сильніше з’єднуватись з Ісусом, а все інше додасться. І дійсно, завжди, коли треба було потішити душі сестер, Добрий Бог наповнював мої долоні" (Rps C, s. 260; OC, s. 264-265). Прагнення, довіра, самопожертва – найважливіші елементи терезіанської надії.